Підсумки 2017-го року: міжнародне право (ВІДЕО)

А для початку з’ясовуємо, що ж таке міжнародне право і чим воно відрізняється від системи національного права.

Лариса Денисенко: Мені би хотілося, щоб ми закцентувалися на подіях, людях, на якихось ідеях та поговорили передусім про те, що міжнародне право з теоретичної площини останнім часом перейшло в практичну стосовно нашої країни.

Ольга Буткевич: Один рік для міжнародного права – напевно, секунда в житті людини. Для того, щоб зробити певні підсумки, треба зрозуміти: а що таке міжнародне право й що це за система.

Досить часто до неї підходять із точки зору, подібної, як і до системи національного права. Щоб зрозуміти особливості, виклики та те, що трапляється в міжнародному праві, треба розуміти його сутність.

Ми не назвемо зараз жодної національної правової системи, якій було би більше 300 чи 500 років. Держави з’являються, розвиваються, зникають – разом із ними зникають їхні правові системи, еволюційним чи революційним шляхом. Міжнародне право має дещо інший механізм і дещо іншу сутність.

Міжнародне право від початку було покликане регулювати відносини між різними за своєю сутністю соціумами. На відміну від національного права, яке все ж таки регулює відносини між більш-менш гомогенним соціумом – з єдиною правовою культурою, з єдиною історією, політичною історією і єдиною історичною долею, часто – релігією, культурою і так далі. Міжнародне право від початку покликане регулювати відносини між докорінно різними соціумами – з різними міжнародними історіями, долями, релігіями, культурами і таке інше.

«Економічні Санкції проти РФ невигідні жодній країні, яка їх наклала. Країни свідомо йдуть на певні збитки саме через те, що йде наступ на міжнародно-правові цінності», – Ольга Буткевич

Лариса Денисенко: Якщо звернути увагу на процеси, які стосуються України в контексті міжнародного права, про що тут треба згадати?

Антон Кориневич: Варто почати з найбільш важливого судового органу світу – Міжнародного суду ООН і справи «Україна проти РФ» щодо притягнення до відповідальності РФ за порушення двох конвенцій (Про боротьбу з фінансуванням тероризму, Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації).

У квітні цього року було видано рішення Міжнародного суду щодо тимчасових заходів по конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, де РФ була визнана такою, що зобов’язана не порушувати права кримських татар на певне самоврядування, щодо гарантування дотримання права на освіту українською мовою в Криму.

Можна вважати це маленькою перемогою з одного боку. З іншого – в цій же справі Міжнародний суд ООН відмовився видавати рішення про тимчасові заходи по конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, що говорить, напевно, про те, що українська команда не впоралася з завданням, очевидно, поки що не показала Міжнародному суду цей спеціальний намір, умисел, що певні події на Донбасі є тероризмом. Хоча Міжнародний суд у своєму ж рішенні сказав, що він відкритий для того, щоб Україна подавала ці докази в майбутньому.

Не можу не зазначати про Міжнародний кримінальний суд, який продовжує вивчати ситуацію в Україні на етапі попереднього вивчення. Тут ми, з одного боку, не просунулися вперед, бо звіт Офісу прокурора за 2017 рік в принципі повторює звіт за 2016 рік, але вже є конкретні цифри, більший список можливих воєнних злочинів та злочинів проти людяності, вчинених на цих територіях. Тому повільно, але ми рухаємось в сторону якогось встановлення відповідальності для тих осіб, які вчиняють серйозні злочини.

Не забуваємо про ЄСПЛ, де є декілька міждержавних скарг і сотні (чи навіть більше) справ із Донбасу і Криму; Міжнародний трибунал із морського права – анонсовано, що в 2018 році Україна подасть перший меморандум.

«Україна використовує майданчики, які надає міжнародне право. Це правильно, тому що міжнародне право на сьогодні очевидно на стороні України» – Антон Кориневич 

Ольга Буткевич: Якщо говорити про наказ Міжнародного суду ООН і подальші кроки, які має здійснити українська делегація, все ж таки суд звернув в наказі і під час судового засідання увагу на аргументацію української сторони і на той факт, що в Криму протягом останніх двох років трапилися суттєві зміни в населенні. Десятки тисяч людей змушені були залишити Крим, в основному – кримські татари, а також українці. Величезна кількість громадян Росії була переселена на територію Криму.

Це дуже важливий фактор, який говорить про те, що жоден плебісцит навіть за нормами міжнародного права, про який говорять так звані російські опозиціонери чи так звані російські ліберали, вже неможливий. За нормами міжнародного права плебісцит можливий тільки в тому випадку, коли склад населення є незмінним.

Але можна було б також сказати й про певні сигнали негативного характеру і критику, яку отримала Україна. Це січнева резолюція ПАРЄ, де чітко цим органом було розмежовано питання дій Росії проти України, тимчасової окупації (в цій сфері Рада Європи буде на стороні Україна та всіляко її підтримуватиме). Втім це було розмежовано з питаннями боротьби з корупцією і цими питаннями, які не знаходяться під впливом окупації та ситуації в Криму та на Донбасі. Україні був поставлений термін вирішити питання з корупцією, фактично в чомусь бачимо певні ускладнення стосунків.

Другий сигнал для України – це рішення ЄСПЛ у справі «Бурмач проти України». Коли Україна була визнана як держава, яка неспроможна понад восьми років виконати пілотне рішення у справі «Іванов проти України» – це рішення стосовно затягування виконання рішень національних судів. Пілотне рішення виявило системну проблему в Україні, втім досі за вісім років вона вирішена не була.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.