Політична реклама і хаос на медіа-ринку

В студії Громадського радіо Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації

Євген Павлюковський: Чого дійшли на цій дискусії? Чи сформульована певна думка щодо цієї проблеми? 

Оксана Романюк: В дискусії брала участь велика кількість експертів. Ми дійшли до розуміння того, що треба вживати певну низку кроків, щоб виборець отримував якісну інформацію не тільки з політичної реклами та джинси перед виборами. Для цього готується певна серія кроків. По-перше, на законодавчій площині. Зокрема, цієї осені в Парламенті планується винести 2 законопроекти, які будуть стосуватися регулювання медіа-ринку, а саме: законопроект про аудіовізуальні послуги, який готується на жовтень-листопад (він важливий тим, що замінює «совковий» законопроект, який регулював теле- та радіо-ринок) та законопроект, який стосується регулювання політичної реклами (перед виборами політичні рекламні блоки займають по 20 хвилин на годину). Крім того, що політична реклама створює велике інформаційне навантаження, доступ до політичної реклами мають тільки крупні партії, які можуть собі дозволити інвестувати шалені суми гроші на цю рекламу.

Андрій Куликов: Або ті партії, які видаються своїми організаторами за великі гроші. Я пригадую минулі вибори, де була партія «Союз». Вони дуже багато витратили на рекламу, а на самих виборах отримали десь 0,2 % голосів. Очевидно, що їх хтось добре фінансував.

Оксана Романюк: На дискусії підіймалося питання не лише політичної реклами. Насправді те, що виборець не отримує достатньої інформації про політику, полягає у двох площинах: перша – економічна, яка пов’язана з тим, зо ЗМІ не є бізнесом в Україні, але залежать від власника медіа, друга – культура, бо в нас взагалі немає культури інформування про політику між виборами. Нажаль, наші журналісти не розуміють, чому це важливо. Особливо це помітно в регіонах, коли у міжвиборчий період відсутня місцева політика, вона з’являється лише в матеріалах, пов’язаних  із власниками медіа або джинсовими матеріалами. Фактично в нас немає політичної культури. Ще ми майже не маємо інформації про громадські організації – взимку ми робили дослідження, яке показало, що менше 1 % всього контенту стосується місцевих громадських ініціатив.

Євген Павлюковський: Ви зазначили, що український виборець не має доступу до політичної інформації. Наскільки він хоче і може отримувати цю інформацію?

Оксана Романюк: На цю проблему є дві точки зору. Одна – результати дослідження компанії GFK Ukraine спільно з Інститутом масової інформації. Ми запитували громадян 10-ти регіонів України про те, якої інформації їм бракує і що вони хотіли би бачити в медіа. Першими топ-темами стали антикорупційні кейси, матеріали, пов’язані з місцевою тематикою (ЖКХ, опалення, дороги тощо) та соціалка (освіта, медицина). Друга, до якої прислуховується переважна кількість медіа в України – визначення інформації за кількістю переглядів.

Євген Павлюковський: Чи була врахована в цих дослідженнях вікова категорія людей?

Оксана Романюк: Нажаль, дослідження не передбачало поділу на вікові категорії, але питання цікаве в тому, що наші медіа не аналізують свою цільову аудиторію, вони не є націленими на інформування певної категорії населення. Результати дослідження кардинально протилежні до тої політики, яку показують медіа.

Євген Павлюковський: Це мені нагадало ситуацію з українською музикою на радіо: за опитуванням більшість хоче слухати українські пісні, але чомусь цих пісень більше не стає. Якась подібна інформація зі ЗМІ.

Андрій Куликов: Як, на Вашу думку, позначиться на становищі, де медіа є перешкодою або не забезпечує рівного доступу до політики, закон «Про фінансування політичних партій»?

Оксана Романюк: Якби була прив’язка прозорого виборчого фонду до тих витрат, які партія витрачає на рекламу, було би прекрасно. Цей закон дає базу для того, щоб запустити таку прив’язку. В західноєвропейських країнах є дуже цікаві моделі, зокрема німецька модель, де всі партії беруть участь у процесі, вони отримують за рахунок держави певні слоти в медіа.  Ці слоти є рівномірними та однаковими, таким чином забезпечується рівний доступ партій. Американська модель, наприклад, передбачає, що, якщо одна з партій прозвучала в новинах, то автоматично всі інші партії отримують право на виступ в цій самій програмі. Це обмежує можливість маніпуляції та джинси.

Андрій Куликов: В Британії немає політичної реклами, але там є партійне політичне висилання. Ця система піддається критиці, тому що вона поширюється переважно на партії, які присутні у парламенті. Ті, хто не представлений там, пробитися майже не може.

Оксана Романюк: Пробиваються. Зараз ми бачимо, як набирають оборотів маргінальні партії націоналістичного спрямування, які не мають доступу до медіа. Тобто для невеликих партій є механізм, щоб пробитися і заявити про себе. В Україні маленькі партії мають надзвичайно мало можливостей, щоб потрапити на центральні телеканали.

Євген Павлюковський: Є такий маркетинговий хід, коли можна давати попередню підготовчу рекламу, наприклад, показувати яблуко, а вже через деякий час розміщувати на цьому яблуку логотип компанії, яка хоче його продати. Тут мені здається, що буде дуже важко врегулювати в законодавчій площині момент фактичної реклами. А от як бути з яблуком, яке непомічене і періодично десь вкраплюється в український інформаційний простір?

Оксана Романюк: Зараз у нас не існує відповідальності за розміщення прихованої політичної реклами. Ми пропонуємо внести зміни в законодавство, щоб передбачити хоча б адміністративну відповідальність для медіа та редакцій, які будуть розміщувати приховану політичну рекламу. Це питання можна вирішити. В законодавстві не є чітко врегульований період тиші.

Андрій Куликов: Все свідоме життя я вважав, що він є – це день перед виборами.

Оксана Романюк: Він є, але він не стосується тих кандидатів, які не пройшли реєстрацію – там є певне поле для маніпуляції. В нас не врегульовано питання соціальної реклами. В Україні варто було б запустити безкоштовні політичні дебати. Є велике поле, щоб там працювати.

Євген Павлюковський: Чи розглядалися на дискусії питання, наскільки такі перешкоди стають інструментами в гібридній війні, яку веде Росія проти України? Наскільки це є загрозливим в певній перспективі?

Оксана Романюк: Непрозорість нашого медіа-ринку використовується в гібридній війні. Навіть зараз на нашому медіа ринку відбувають процеси, коли заходить російський капітал, який в певній мірі використовує медіа і активно маніпулює. Я вважаю, що одною з ключових проблем українського медіа є цензура медіавласників, які мають свої певні політичні погляди. Ці погляди транслюються не лише через новини, а й через серіали. Зараз ринок медіа є абсолютно непрозорим. Протягом останнього тижня ми намагалися скласти достовірний рейтинг популярних українських медіа. Ми не змогли цього зробити. Є багато різних досліджень, але жодне з них не є достовірним.