У 1919 році існувало близько 200 заборон української мови, — історик

Якою була мовна політика більшовиків в Україні до Другої світової війни? Що було причиною «українізації» у 20-х роках? Чому українську мову почали виштовхувати на другий план? На ці запитання відповідає Геннадій Єфіменко – історик, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України.

Василь Шандро: Чи вважаєте ви, що мова в Україні стала тим подразником, за яким суспільство розділяється зараз?

Геннадій Єфіменко: Це питання риторичне. Ми бачимо скільки зараз російськомовних патріотів. За мовною ознакою розколоти не вдалося. А після більшовистського захоплення України, комуністи побоювалися, що через українську мову, бажання її захистити, станеться розкол – розкол українців і більшовиків.

1919-го року, коли більшовики захопили владу, вони українську мову вважали контрреволюційною. Коли до Василя Боженка звернулися з проханням поставити Енеїду, то він відповів; “Виставу дозволяю, але забороняю ставити контрреволюційною мовою”. (Українською) Сам Скрипник (нарком освіти УРСР) підрахував, що в 1919 році існувало більше 200 різних заборон української мови.

Василь Шандро: Як можна пояснити феномен українізації?

Геннадій Єфименко: Побутує міф, що не було б більшовиків, не було б української мови. Я б сказав по-іншому, якби більшовики не врахували національний аспект, якби не почали визнавати українську мову, то не було б і більшовиків.

В 1923 році, коли розпочалася коренізація у всесоюзному масштабі – головною метою більшовиків була індустріалізація, для якої потрібні спеціально навчені люди, яких навчити швидше можна було рідною мовою. Коренізація – практична потреба більшовиків. У 1922 році 11 % членів КПбУ володіли українською мовою.

Наталя Соколенко: А як змінилась ситуація потім?

Геннадій Єфіменко: До 1932 року більшість володіла українською мовою.

Василь Шандро: Як говорили на території Луганщини? Тому що існує ще один міф, що на Лівобережжі України ніколи не було української.

Геннадій Єфіменко: І тоді, і зараз говорили українською. На Луганщині у кількох районах близько 90 % мешканців вважають українську рідною. Сучасна Луганська область у свій час вміщала найбільше російського населення.

Василь Шандро: Чому та коли припинилась українізація?

Геннадій Єфіменко: Українізація здійснювалась і на території РФ в районах Воронежчини та Кубані. Там все було ліквідовано одним помахом руки 1932 року. Офіційна причина полягала у непотрібності, а фактично у цих районах здійснювалась українізація для подолання спротиву при колективізації. А на території радянської України формально українізація не завершувалась. Ми звикли говорити лише про впровадження української мови, але вважливою була кадрова складова, за якою українці були на керівних посадах. У 1933 році відбувся перехід до більшовицької українізації, коли українізація ставала засобом радянізації суспільства.

Наталя Соколенко: У 30-х роках більшовики почали репресувати не тільки носіїв української мови, а й саму мову. Я бачила газету “Комуніст” за 1938 рік, де була стаття про те, що деякі суфікси української мови оголошувалися “буржуазними”. Для чого більшовики робили це?

Геннадій Єфіменко: Косіор свого часу сказав, що розквітати повинна та мова, яка наближається до російської. Перший злам української мови відбувся у 1933 році. У 1927 році було кодифіковано загальні правила української мови, які були введені після Всеукраїнської конференції ( так званий Скрипниківський, або Харківський правопис). В 1933 році, коли Скрипника оголошували ворогом, директивно правопис української мови змінили. Цим керував сам Сталін. Він наполіг, щоб і український націоналізм оголосити ворогом.

Наталя Соколенко: А Сталін намагався грузинську мову наблизити до російської?

Геннадій Єфіменко: Тривалий час російська мова не була всесвітнім центром. Вони впроваджували до 1935 року латиницю у багатьох абетках народів СРСР. Молдовська мова, наприклад, переводилася на латиницю. У цьому вбачалася підготовка до світової революції. Навіть 1929 році заговорили активно про переведення на латиницю російської мови.