Україна найдовше з усіх країн виконувала план з візової лібералізації, — Сушко

Подробиці та перспективи рішення коментує Олександр Сушко з Інституту Євроатлантичного співробітництва.

Скільки років Україна виборювала безвіз?

Якщо рахувати серйозно, то я би вів відлік від 2003 року, коли наші країни-сусіди, і насамперед Польща, у зв’язку зі вступом до Європейського союзу були змушені запровадити візовий режим для громадян України. Саме тоді ця проблема стала болючою для мільйонів українців. Тому що до того візовий режим був тільки у Західній Європі, куди подорожувала незначна частина Українців. З 2003 року почалася робота, яка призвела спочатку до угоди про спрощення оформлення віз у 2007 році, а потім — до появи плану дій з візової лібералізації у 2010 році. Цей план Україна виконувала аж 6 років, і нарешті виконала. Наслідком цього є рішення, яке сьогодні вже остаточно оформилося юридично.

Коли починає діяти безвіз?

Лише сьогодні про це стало відомо. За процедурою Євросоюзу, такі рішення набувають чинності на двадцятий день після публікації. Поки не було публікації, не було можливості точно встановити цю дату. Рахуючи 20 днів від сьогоднішнього дня, виходить, що безвіз почне діяти 11 червня 2017 року. Це вже можна сказати абсолютно напевно.

Чому дати оголошення безвізу так багато разів не підтверджувалися?

Політики схильні багаторазово повторювати одну і ту саму помилку. Експерти неодноразово радили політикам не формувати у громадян завищених очікувань.

Навіть ми, експерти, які працюють з цим питанням багато років, свідомо уникали того, щоб говорити про конкретні числа і навіть місяці. Ми могли прогнозувати якийсь період, коли, на нашу думку, це могло би здійснитися.

Приклад сьогоднішнього дня свідчить про те, що тільки побачивши документ в офіційному журналі, можна було сказати про день запровадження. До сьогоднішнього дня всі дати були приблизними. А до дати затвердження цього рішення спочатку Європарламентом, а потім і Радою ЄС, взагалі важко було про щось говорити. Тому, можливо, тут має місце певна психологічна особливість чинного президента і багатьох інших політиків — керуватися хибними прогнозами. Причин може бути декілька, але загалом вони формували дуже негативну обставину. Формувалися завищені чи неправильні часові очікування. Коли очікування не справджувалися, з одного боку, політикам доводилося виправдовуватися, а з іншого боку, у громадян поступово формувалося почуття втоми від цієї тематики. Сьогодні психологічний ефект від отримання безвізу був значно нижчим від того, що могло би бути, якщо б людей багато разів не вводили в оману раніше.

Як діяли українські переговорники?

Тут не можна узагальнити. Так чи інакше ми бачимо факт — Україна найдовше з усіх країн виконувала план дій з візової лібералізації. Це можна порівняти з країнами Західних Балкан, колишньої Югославії, які пройшли цей шлях ще 7-8 років тому. Також з Молдовою, яка закінчила цей процес понад 2 роки тому, а також з Грузією, яка зробила це майже одночасно з нами. Всі ці країни проходили цей шлях як мінімум вдвічі швидше, ніж Україна. Це свідчить про те, що загалом державна машина є неповороткою і неефективною.

Що було найважчим?

Психологічно найважчі бар’єри — це останні. Як правило, більш легкі завдання виконують швидше і спокійніше. Їх виконання не викликає такого ефекту, але і опору такого нема. Тому дуже велика частина технічної роботи була зроблена вже давно і без великої помпи. Але в цьому процесі були моменти, які вимагали надзвичайного напруження всіх сил. Чому? Тому що це питання, які викликали опір. Це питання, щоби вирішити які, треба було долати серйозні перепони. Наприклад, коли питання стосувалося антидискримінації. Що стосується найбільш болісних змін для політиків, на які вони змушені були піти, це, безумовно, запровадження електронного декларування та загалом всього комплексу антикорупційних заходів, які були імплементовані в Україні за останні 2-3 роки. Ці зміни є фундаментальними для країни, яка живе і певною мірою продовжує жити тіньовою політикою та тіньовими грошима в політиці. Для того, щоб досягти критеріїв безвізового режиму, Україна мала запровадити норми, які б робили всі ці статки прозорими. Політики були змушені задекларувати свої доходи, витрати, свій спосіб життя і тим самим засвідчити, що щось там було нечесно.

Можливо, за винятком тих, хто прийшов з прозорого бізнесу. Всі інші, а таких більшість, не можуть нічого зрозумілого сказати про походження свого майна. І це для них неймовірно болісно. Це зачепило їх настільки, що вони досі знаходяться у шоковому стані і думають, які відкатати цю реформу назад. Цю реформу будуть намагатися знищити ще дуже довго.

До речі, саме цей критерій був виконаний Україною останнім. В жовтні 2016 року завершився перший етап електронного декларування. І саме тоді Європейський союз остаточно визнав, що Україна впоралася з критеріями безвізу. Інший приклад — ухвалення антидискримінаційного законодавства, зокрема тієї поправки до Трудового кодексу, яка встановлює заборону на дискримінацію особи при прийомі на роботу за усіма ознаками, в тому числі за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Ця поправка неймовірно збурила наших «скрепоносців», які вважають себе захисниками традиційних цінностей. Вони досі каламутять воду довкола цієї правки. Вони досі намагаються вилучити з цього кодексу згадку про сексуальну орієнтацію, навіть розуміючи, що це може коштувати Україні безвізового режиму.

Наскільки факт присутності Януковича у владі відтягнув отримання Україною безвізу?

Ті труднощі і драматичні обставини, які Україна пережила за часів Януковича, далися взнаки. Можливо, без цих потрясінь можна було б зробити більше.

Але коли йдеться про неефективність державної машини і популізм, там ситуація не дуже і помінялася. Після Революції гідності пройшло більше трьох років, а ми тільки зараз говоримо про те, що ми досягли того результату по безвізу, який нам обіцяли вже багато разів. Коли Україна отримала план дій з візової лібералізації в листопаді 2010 року, Янукович пообіцяв, що Україна виконає цей план за півроку. А пройшло шість. В цьому сенсі відповідальність лежить і на старій, і на новій владі. Очевидно, що новій владі було дещо легше на хвилі Революції гідності і тих змін, яких вона вимагала. Ті ж самі антикорупційні закони — це не тільки продукт безвізового режиму, але й продукт тиску громадськості, який істотно посилився після Революції гідності. Тим не менш, навіть після Майдану знадобилося аж три роки.

Можна сказати, що при Януковичі робилися ті речі, які не були дошкульними для правлячої еліти. Наприклад, реформи, які стосуються Прикордонної служби, створення Державної міграційної служби. Це відбувалося ще тоді. Тобто очевидно, що нова влада не на порожнє місце прийшла. Але найбільш чутливі реформи, які зачіпають інтереси правлячого класу, довелося робити вже зараз. Тоді по ним не було жодних зрушень.

Чи існує логіка продовження цих єврооптимістичних рухів – від отримання безвізу, до перспектив членства у Євросоюзі?

Я не думаю, що ми будемо мати якісь феєричні зміни в настроях щодо Європи. Люди, які мають бажання більше бачити Європу, скористаються цією можливістю. Однак, це автоматично не призведе до суттєвого збільшення тої частки суспільства, яка зацікавлена в подорожах. Тому я не став би очікувати статистичного зростання єврооптимізму. Інша справа, що, можливо, з часом у країні стане більше людей, які взагалі щось про ту Європу знають, які там бували. 

Я думаю, що зараз Україна має достатньо інструментів, щоб реалізовувати свої євроінтеграційні плани. В нас є той набір знарядь, який на сьогодні для України, на мою думку, є достатнім. Тобто ми зараз не перетравимо більше, ніж те, що записано в Угоді про асоціацію.