Українцям бракує голосу у власній країні, — Юрій Шевчук

“Нація, яка має понад 40 мільйонів населення, по суті до сих пір не має насправді якогось адекватного власного голосу у інформаційній сфері. Скажімо, можливо, існують виключно україномовні радіостанції, але нема жодного каналу, де була б тільки українська. Це для кожної іншої країни тяжко уявити. Тобто, щоб ви могли посадити дитину і не боялися, що вона буде вчити одночасно ще кілька мов — а потім жодної не буде знати. Це перше.

Така велика нація не має до сих пір свого голосу у кінематографі. Це, можливо, контраверсійна річ. Але я викладаю курс з історії радянського та пострадянського кінематографу у межах теорій колоніального розвитку. В теоріях національного кінематографу, які зараз панують у світі, те, що нас називається українським кінематографом, в це не вкладається за рядом дуже важливих ознак.

Зараз ви бачите серіали, де нема української теми, нема українського героя. Це якийсь пострадянський герой, з СНД; нема української мови, українського таланту. Є винятки з правила. Але вони не складають критичного корпусу фільмів, існування якого означає здатність до самовідтворення. Якщо існує критичний корпус прецедентів творчості, він породжує власну логіку, один із наслідків цієї логіки — здатність до самовідтворення.

У цьому сенсі і в українському інформаційному просторі, і в культурному, і в кіноробчому відсутня критична маса корпусу напрацьованого, який вже має свою логіку, відтворює та орієнтує на себе певний ресурс, має зразки, на які орієнтується. Це теж парадокс для такої великої нації, як українська”, — говорить Юрій Шевчук.

З мовознавцем Юрієм Шевчуком поговорили також і про стан україністики у США. Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.