Українська мала проза переживає підйом і є конкурентною, — В. Даниленко

Також гостями студії є авторки, чиї книжки було відібрано та видано за підтримки проекту — Світлана Єременко та Тетяна-Марія Литвинюк. З 15 виданими книгами проекту «Перша книжка автора» можна познайомитися в бібліотеках України, а також на презентаціях авторів.

Лариса Денисенко: Як у вас з’явилася ідея проекту «Перша книжка автора»?

Володимир Даниленко: У всіх країнах світу початківці є найбільш вразливою категорією письменників. Їх не хочуть видавати через те, що ніхто про них не знає. Зважаючи на це, ми прийняли рішення, що таким українським письменникам підтримка є дуже важливою. Цього року КМДА було виділено кошти  на книговидання. Докладено неабияких зусиль, аби переконати книговидавничу раду у тому, що ці гроші мають бути вкладені саме у видання книг письменників-початківців.

Було виділено 400 000 грн. Хоча спочатку книговидавнича рада голосувала за видання 25 книжок, однак до фіналу дійшло тільки 15, тому що було вирішено зекономити кошти та пустити їх на рекламу та інші речі.

Зрештою, ми видали 10 прозових книг, 1 книжку в області драматургії та 4 поетичні збірки.

Лариса Денисенко: З чого та як обирали?

Володимир Даниленко: В КМДА подало заявки понад 50 авторів. Я наполіг на тому, щоб було обрано саме тих, які планують публікуватись вперше. Таким чином ті, хто вже мав попередні видання, відсіялись. Відсіювання відбулося ще й через сито НСПУ. Тобто, це був серйозний, виважений відбір. Також відсіялись сильні автори-не кияни, хоча я вважаю, що це неправильно.

Лариса Денисенко: Давайте представимо книги авторикинь, які гостюють у нас в студії.

Світлана Єременко: Це моя перша художня книжка, а перед тим у 2010 році вийшла  книга «Живопис як молитва», присвячена творчості львівського художника-постмодерніста Олега Мінька. Книга була високо оцінена мистецтвознавцями і стала поштовхом до написання художньої прози. Я писала її раніше, однак не оприлюднювала. А от Володимир Даниленко оцінив книгу як таку, що може бути цікавою не тільки близьким, але й широкому загалу, та порадив видаватися.

Лариса Денисенко: Як називається книга?

Світлана Яременко: Це збірка оповідань «Терикони під літаком».

Лариса Денисенко: У мене відразу виникли асоціації із подіями на Сході. Я поцілила?

Світлана Яременко: Так, поцілили. Річ у тому, що я за професією журналістка і починала працювати в Донецьку, де прожила досить довго. Власне, терикони — це перше, що я побачила, коли зійшла із літака. Вони видалися мені неестетичними та в дечому нагадували фурункули. Інколи виникають асоціації, що зараз ось ці фурункули і прорвали.

Лариса Денисенко: Пані Тетяно, а якою є ваша історія?

Тетяна-Марія Литвинюк: Я вже давно пишу і це стало моїм способом життя.  Проект дуже допоміг у виданні збірки, яка є знаком поваги до шанувальників моєї творчості.  Я вважаю це видання книгою фотографій, бо нещодавно дійшла до думки, що вірші — це фотографії наших емоцій, станів.

Збірка називається «МістаМИ». Маю також однойменний проект, який розпочався ще до видання збірки. Його суть у тому, що я їжджу із сольними виступами різними містами й у кожному із них роздаю людям флаєри, на яких вони пишуть побажання незнайомцям, а потім роздаю їх у наступному місті. Це мій спосіб об’єднувати країну.

Андрій Сайчук: Пане Володимире, можемо говорити про сплеск письменництва в Україні?

Володимир Даниленко:  Я зараз спостерігаю підйом українського оповідання, хоча традиційно сильнішою у нас завжди була поезія. Українці вміють писати малу прозу і можуть сміливо конкурувати з будь-якою нацією світу. Наша література дійсно переживає підйом.