Військові рішення ніколи не принесуть сталий мир, - заступниця голови Спецмісії ОБСЄ в Україні

З Алешкою Сімкіч говоримо про варіанти невійськового завершення військового конфлікту в Україні та роль жінок у військових конфліктах

Ведучi

Лариса Денисенко,

Наталя Соколенко

Військові рішення ніколи не принесуть сталий мир, - заступниця голови Спецмісії ОБСЄ в Україні
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-hh-18-07-24_simkich.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-hh-18-07-24_simkich.mp3
Військові рішення ніколи не принесуть сталий мир, - заступниця голови Спецмісії ОБСЄ в Україні
0:00
/
0:00

У студії Громадського радіо – заступниця Голови Спецмоніторингової місії ОБСЄ в Україні Алешка Сімкіч.

Лариса Денисенко: Ми зараз розглядаємо важливу роль жінки під час військових конфліктів. Наскільки жінка може змінити бачення, осмислення військових і збройних конфліктів? Що важливо для вас було в вашій роботі, у вашій місії? Як ви бачите роль жінок у збереженні миру, веденні перемовин, у реагуванні на те, що відбувалося на Балканах свого часу і відбувається зараз у нас в Україні?

Алешка Сімкіч: Це дійсно дуже важливе питання, яке мені ставили вже кілька разів. Я вже є частиною місії майже три роки. Можу сказати зі свого власного досвіду і досвіду місії, що роль жінок в цій сфері є надзвичайно важливою.

Коли я працюю в полях, я вже помічаю, що роль жінок є надзвичайно важливою. Вони вчителі, директорки та відіграють надзвичайно важливу роль також і на вищих рівнях врегулювання конфлікту. Також я часто відвідую конференції, де ми всі говоримо про важливу роль жінок в розбудові миру і наголошуємо на важливості цього питання, але насправді, як ми бачимо в нашій місії, жінки становлять лише 15% усіх співробітників місії.

Наталя Соколенко: Чому так?

Алешка Сімкіч: Передусім мова йде про зону, де ведеться війна. Це зона конфлікту. Є певне сприйняття, що жінок потрібно захищати, що це не те місце, де вони мають бути. Попри той факт, що ми є цивільною неозброєною місією. Наші спостерігачі також цивільні неозброєні спостерігачі. Більшість наших співробітників мають певний досвід у сфері безпеки, мають попередній досвід роботи в місцях, де ведеться війна.

У нашій місії працюють співробітники з понад 40 країн світу, але в цій сфері чоловіки переважають і домінують.

Лариса Денисенко: Як це можна змінити і чи варто, на ваш погляд, це змінювати?

Алешка Сімкіч: Жінки в цій сфері і на вищих керівних посадах, як моя, повинні говорити гучніше не лише про важливість ролі жінок, а й пропонувати конкретні рішення з розбудови миру, як вони могли б долучитися до цього процесу, як це можна зробити на найвищих рівнях.

Я б хотіла навести особистий приклад. Я одна з небагатьох жінок на керівних посадах у нашій місії. Мене дуже часто запрошують поговорити про роль жінок в процесі розбудови миру. Моїх колег-чоловіків запрошують поговорити про конкретні рішення для розбудови миру. Мені здається, що було б доречним запрошувати і жінок на такі конференції, на такі розмови, як можна вирішувати такі проблеми і розбудовувати мир.

Лариса Денисенко: У нас подібна ситуація і в юриспруденції, і в політиці, коли дуже дивуються, що в Україні першою головою Верховного Суду є жінка, перша віце-спікерка за всю історію України була жінкою. Фокус на статі, а не на проблемних питаннях, але ж нам, жінкам, є що запропонувати у вирішенні різноманітних проблем. Мені цікаво, чи існує в різних країнах стереотип, що чоловіки правлять силою, а жінки більш вправні в перемовинах. Чи це тільки такий стереотип, який існує в слов’янських країнах?

Алешка Сімкіч: Я хочу вас переконати, що цей стереотип існує не лише в Україні, а й в інших країнах, в моїх рідній країні (я зі Словенії). В Словенії, як і в багатьох інших країнах існує стереотип, що жінки не хочуть йти в політику, тому що це дуже агресивна сфера. Такі стереотипи не є унікальними для України?

Лариса Денисенко: Як можна змінювати порядок денний, щоб ми, наголошуючи на ролі жінок, були повноправними спікерками у розмові про реальні кроки задля ствердження миру?

Алешка Сімкіч: Я вже раніше говорила про те, що жінок потрібно більше запрошувати на різні конференції, різні події. Але не лише жінки повинні просувати свою роль, а й багато чоловіків повинні просувати роль жінок. Якщо тільки жінки будуть говорити про це, зрушень не буде. Існує багато чоловіків, які просувають роль жінок. Їхня кількість постійно збільшується. З огляду на законодавство, на конкретні плани дій я хочу сказати, що за останні роки було досягнуто значного прогресу.

Боротьба зі стереотипами – це робота, яка ще попереду у всіх нас.

Як людина, яка працювала в дипломатичній сфері більшу частину свого життя, я не вірю у військові рішення

Наталя Соколенко: Чим ваша робота в Україні відрізняється від ваших перебувань в інших гарячих точках?

Алешка Сімкіч: Не можна порівнювати різні конфлікти. Це мій перший досвід роботи в зоні конфлікту. Мій попередній досвід роботи стосується сфери дипломатії, мирної сфери.
Конфлікт в Україні не можна порівнювати з іншими конфліктами. Кожен конфлікт унікальний і потребує унікального рішення.

Лариса Денисенко: Які є мирні шляхи вирішення конфлікту на тимчасово окупованій РФ території України? Ми всі зацікавлені в тому, щоб не було силового варіанту, щоб поступово мирним шляхом ми повернули територію під контроль України. Які є варіанти, на ваш погляд?

Алешка Сімкіч: Як людина, яка працювала в дипломатичній сфері все своє життя, я не вірю у військові рішення. Вони можуть привносити щось, але вони ніколи не принесуть сталий мир, не в нинішні часи і не в тому місці, де ми зараз. Я бачу вирішення конфлікту в Україні у веденні діалогу.

Наталя Соколенко: Діалог між ким і ким?

Алешка Сімкіч: Це діалог між всіма сторонами, які можуть досягнути домовленості. Я розумію політичні аспекти того, що зараз кажу. Аспект, який не дозволяє вести діалог, це відсутність довіри.

Лариса Денисенко: Тут можна провести аналогію з домашнім насильством. Дуже важко вести діалог жінці, яка повстала проти насильства, з кривдником, тому що для порозуміння він має усвідомити свою агресію, погодитися на курси корекції поведінки. Інакше насильство не зупиниться.

Алешка Сімкіч: З одного боку, ваша аналогія є влучною і доречною. З іншого боку, я не бачу Україну як вразливу жінку, якщо говорити про цю аналогію. Україна – це сильна суверенна держава, яка говорить про ситуацію, голосно заявляє про факти, тому потрібно розглядати цю ситуацію з цієї точки зору.

Повертаючись до аналогії з домашнім насильством, жінка, яка страждає від такого насильства, часто нікуди не повідомляє про випадки насильства. А щодо ситуації в Україні у нас є багато третіх сторін, які зацікавлені в ситуації, можуть виступати медіаторами під час перемовин.

Перекладає Дар’я Піменова. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.