Я мушу жити за тих, кого немає, - військовий лікар Всеволод Стеблюк

Всеволод Стеблюк, ветеран АТО, учасник боїв за Іловайськ. 

Василь Шандро: Крім того, що Всеволод – військовий медик із позивним Айболіт, він ще й бард, автор і виконавець власних пісень.

Всеволод Стеблюк: Напевно, ми приділимо більше уваги цій стороні мого життя. Знаєте, кажуть, що коли говорять гармати, музи мовчать. Але сьогодні ми маємо цікаве явище – пісні, народжені в АТО. Є одноіменний фестиваль, який проводить Дніпровська ОДА. Величезна кількість авторів – такого підйома творчості я не спостерігав практично з часів боротьби за незалежність у 1990 роки.

Василь Шандро: В ці дні ми згадуємо Іловайськ. Наскільки коректно, наскільки потрібно говорити про це через музику?

Всеволод Стеблюк: Будь-які способи говорити, доносити про це інформацію та зберігати її для майбутніх поколінь, є надзвичайно важливими: фільми, публікації, художня література і пісня. Для мене мистецтво – це теж зброя. З одного боку, це зброя, яка надає сили, яка веде в бій чи примушує стояти і триматися. З іншого боку, це передача почуттів. Пригадую один момент – це найтяжчий, мабуть, день 27 серпня, коли мені довелося займатись не характерною для медика роботою – треба було вийти стати біля вікна з автоматом тому, що була шалена атака, один боєць вийшов з ладу і спитали, хто стане? Я зібрався і надзвичайно важко було піднятись із ями, я почав співати Червону руту. Це потім підхопили хлопці й, ви знаєте, якось припинилась стрілянина.

Тетяна Трощинська: Чи можна сказати, що пісня – це терапія?

Всеволод Стеблюк: Не можна сказати, що це щось одне. Я надзвичайно вдячний тим, хто пише пісні з АТО і тим, хто їздить виступати в АТО.

Василь Шандро: На війні гітара була з вами поруч зі скальпелем?

Всеволод Стеблюк: Мені надзвичайно боляче – там лишилася моя гітара, яка була зі мною на Червоній руті. Вона пройшла три революції: на граніті, помаранчеву та Революцію гідності. На жаль, вона лишилася в Іловайську. Це величезна для мене втрата, на жаль, такої гітари більше не буде.

Тетяна Трощинська: Ви ставите собі це запитання – чому?

Всеволод Стеблюк: Я не ставлю собі це запитання, бо мушу жити за тих, кого немає. Мушу кожним днем свого життя доводити, що недаремно так сталося, що я вижив. Значить я мушу робити за тих, кого немає, для тих, хто повернувся і має якісь проблеми зі здоров’ям. Фактично, для мене війна продовжується, я буваю в зоні АТО. Знаєте, серце рветься туди – на нуль, хоча розумієш, що нема тобі чого там робити, є більш важливі завдання, які ми виконуємо. Але є такий копмлекс часто у тих, хто пережив психотравмуючі події бойового стресу: чому я живий? Цей комплекс практично в кожного.

Василь Шандро: Навіть у вас, як у лікаря?

Всеволод Стеблюк: Так, це важко згадувати. Знаєте, ПТСР, постійні флешбеки, особливі в моїй професії тому, що я майже кожен день стикаюсь із хлопцями, які розказують про свою біду. Зараз знову починається робочий і навчальний рік – у мене консультації розписані вже на вересень, середину жовтня. Кожен, хто прийде, буде розказувати про свою біду, а я буду згадувати своє. У мене в кабінети висять фото загиблих – вони примушують думати, що ти сьогодні зробив для нашої перемоги, щоб стало легше жити тим, хто потребує твоєї допомоги.

Василь Шандро: Чи ви граєте пісні, які були написані в Іловайську або з думкою про Іловайськ?

Всеволод Стеблюк: Безумовно, в першу чергу, це мій внесок у цю спільну справу. Це данина тим подіям, друзям. У нас є марш нашого батальйону Миротворець, інші пісні. Мені не хотілось би, щоб моя творчість була присвячена виключно цій тематиці. Але той бард Всеволод Стеблюк загинув із початком війни, в горнилі Іловайська. Закінчиться війна і я воскресну…

Василь Шандро: Де можна послухати, побачити більше?

Всеволод Стеблюк: На каталі на YouTube, а концерт, сподіваюсь, у жовтні відбудеться, як правило, він у Жовтневому палаці, тому слідкуйте.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.