Є побоювання, що влада забуде про свої обіцянки заручникам, - колишній полонений

На зв’язку зі студією — історик і краєзнавець, громадський діяч з Луганщини Володимир Семистяга. 2014 року він провів у полоні 55 днів.

Андрій Куликов: Що ви хочете сказати тим людям, які повернулися з полону?

Володимир Семистяга: Це велика подія. Успішно закінчилася ця багатоденна акція. Врешті-решт держава визнала, що це не гарматне м’ясо, час покінчити з ганебною сталінсько-російсько-радянською трактовкою заручників і полонених. Понад усе для нас людина. Це безумовно позитив.

З іншого боку, я б хотів сказати про те, що ті особи, які вирвалися у 2014, 2015 році, не отримали медичного, фінансового комплексу, соціального забезпечення. Вони залишилися самі по собі.

Позитив в тому, що вперше уряд і президент особисто дають гарантії, що ті хлопці і дівчата, які повернуться з окупованих територій, будуть знаходитися під опікою держави. Є велике побоювання, чи дійсно комплекс цих заходів, які передбачені для тих, кого вивезли, буде втілений в життя. Обіцянки-цяцянки, а закінчиться тим, що всі однакові, не вистачило грошей, сил, політичної волі. Тому є таке побоювання.

З іншого боку, це велика перемога тих людей, які протягом довгого часу робили все можливе, щоб переконати і Росію, і їхні формування «ДНР», «ЛНР», що потрібно все ж таки віддати українців. Скільки б за них не вимагали, вчинили правильно, адже найголовніше для нас — людина. Врешті-решт ми знаємо, за що ми воюємо, знаємо, про яку територію ідеться, знаємо, що і наші діти, і ті, хто нас оточує, будуть переконані, що вони роблять праву справу, що держава про них подбає.

Лариса Денисенко: За вашим досвідом, що зараз для людей, які повернулися з полону, найголовніше?

Володимир Семистяга: Це передусім соціальна адаптація. Не тільки вони для нас, а й ми для них повинні робити все можливе для того, щоб вони повернулися до нормального життя, адже безслідно термін перебування у полоні не проходить. Якщо я був там тільки 55 днів, то дехто два роки, інколи і до трьох років перебували у полоні. Безумовно, тут і медичне обслуговування повинне бути. З іншого боку, головне те, як ми будемо про них піклуватися, що ми для них будемо робити, щоб вони себе відчули повноправними членами суспільства.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.