«Тільки у 2014-му році було зареєстровано щонайменше 281 напад на журналістів», — Оксана Романюк

Оксан

а Романюк, виконавчий директор Інституту масової інформації та представник «Репортерів без кордонів»: медіа-організації висловлюють надзвичайну стурбованість таким високим рівнем безкарності. Навіть після зміни влади та приходу демократичних сил, вона залишалась однією з ключових проблем медіа-сфери України. Медіа-організації наразі вимагають від влади конкретного результату – успішних розслідувань та покарання винних.

«Ми мали і АТО і Майдан і взагалі кількість нападів на журналістів, на працівників ЗМІ сягла піку, ми ще такого не мали в Україні, таке не відбувалося взагалі, напевне, за останні 100 років. 281 журналіста побили (якщо ми говоримо «побили» – то це не означає «штовхнули» чи щось таке, люди реально постраждали), 7 вбитих журналістів (ми говоримо про статистику 2014 року). Ми у своїй заяві намагалися підбити підсумки безкарності, чи можуть журналісти вільно працювати у цій державі, чи може саме суспільство сподіватися на справедливість. Оскільки журналістика – це публічна професія і вона є певним індикатором настроїв у суспільстві. Якщо публічні люди не можуть захистити своїх прав, то що вже говорити про пересічних громадян.

Ми звернулися із запитами до державних структур, зокрема Генеральної Прокуратури України. Ми отримали відповідь, яка нас не обрадувала, тому що кількість справ,які дійшли до суду, дуже мало відрізняється від кількості справ, які дійшли до суду у минулому році. Торік це було 5-7 справ, цього року – в одному запиті відповіли, що це 6 справ, в іншому сказати, що взагалі одна, яку проходять 4 журналісти.

Якщо зважити, що кількість нападів зросла в рази, є сотні постраждалих, це не можна порівняти з минулим роком. А статистика розкриття залишилася на тому самому рівні. Висновок невтішний. Має бути політична воля, щоби ці справи розслідувалися. Ми неодноразово піднімали справи, щоби це все розслідувати, а різні державні структури відповідали, що це не на часі, в Україні війна, інші пріоритети і так далі. Але війною займаються одні люди, а розслідуванням – якісь інші, слідчі.

Журналісти зараз стоять перед дуже багатьма викликами: вони їздять в зону АТО, вони продовжують розкривати корупцію, продовжують ставити незручні питання владі. Так само на них зараз тисне оце моральне зобов’язання: що писати, що не писати, постійно з’являються якісь ініціативи влади, щоби десь якось коригувати інформаційний простір. Викликів у нас побільшало, належного захисту прав немає, більше того, зменшилась кількість ресурсів для того, щоб якимось чином захищати права журналістів. Саме тому ми написати цю заяву і висловили свою готовність не лише критикувати, а й працювати.

Ми не отримували від Адміністрації Президента пропозицій створення якихось міжвідомчих робочих груп. При Януковичу ефективність такої групи була вкрай низькою: за кілька років вони допомогли розкрити лише 3 справи, і то були побутові ситуації. В цій групі було 4 представники журналістської сфери і 8 чи 10 представників владних структур. Натомість ми розраховуємо на результативність роботи нової влади. Ми готові створювати робочі групи з МВС, Прокуратурою, щоби розслідувати різні справи. При Ющенку такі групи мали високі результати. Перевагою було те, що складалися вони в основному з представників медіа, і їх рішення мали вплив, мали силу.

Зараз ми б’ємося за те, щоб реалізувати медіареформи. Є цілий список законів, який потрібно реалізувати, починаючи від змін до Закону, що стосується суспільного мовлення, закінчується прозорістю медіа власності, роздержавлення ЗМІ, ліквідацію Комісій суспільної моралі і так далі. Для нас важливо, щоби в Комітеті свободи слова були люди, які будуть лобіювати медіареформи. В нас найбільш активна медіаспільнота, порівняно з країнами колишньої СРСР, тому в нас є шанс».