Декомунізовані та щасливі? В Україні пройшов конкурс новел

Результати конкурсу підбиваємо із засновницею і організаторкою конкурсу Оленою Павловою.

У студії працюють журналісти «Громадського Радіо» Олександр Близнюк та Ірина Ромалійська.

Олена Павлова: Конкурс проходить вже четверте. Цього року була вільна тема, але мусив бути мотив про декомунізацію. Минулого року було задане місце дії: Крим. Україна. Цього року тексти було читати трохи важче. Вони були більш похмурі.

Ірина Ромалійська: Чому цього року обрали саме декомунізацію?

Олена Павлова: Тема була на часі. Ми запускали новий конкурс в лютому. Здається, за кілька тижнів до скандалу з Горішніми Плавнями. Ми хочемо, щоб наші тексти писались про життя України тут і тепер. Але ми хочемо, щоб це були художні тексти.

Цього року прислали 212 текстів. Найбільше балів отримали два тексти: «Інколи горобець рідніший за людину» Олександра Вівчарика та «Моноліт» Валерія Пузіка.

Олександр Близнюк: Про що вони?

Олена Павлова: Вони відрізнялися від інших. «Горобець» — це світлий спогад про хлопчика в приполярному місті Інта в 60-х рр., коли йому купили велосипед. У нього був конфлікт з дружиною наглядача радянських таборів. А «Моноліт» — про посттравматичний синдром бійця, який повернувся з АТО.

Ірина Ромалійська: Як це стосується декомунізації?

Олена Павлова: Це мотив, а не обов’язкова тема. У останньому тексті є тонкий образ — герой повернувся з АТО і працює на будівництві станцій техобслуговування. І вони заливають бетоном кладовище, їх змушують це робити. І хлопці між собою спілкуються: щоб ти сказав, якби вони могли говорити? Що їхні могили і могили інших заливають бетоном? І ми відчули тут мотив декомунізації. Там багато натяків. Мені сподобалося, що там нема грубого картонного кліше. Наприклад, герой їде в автобусі і каже, що так і не полюбив це місто, це депреснякова ранкова маршрутка. Він виходить на авторинок «Побєда» і кепкує з цього, обігрується радянська символіка.

Олександр Близнюк: Які ще приклади з текстів ви можете згадати?

Олена Павлова: Нам надсилали тексти з усієї України. Були також з США, Канади, Чехії. Наприклад, чеський автор написав богемну історію про Львів, там декомунізація була в деталях. Два найпопулярніші сюжети: зносять пам’ятник Леніну і найбільше переживають голуби, бо їм тепер нема куди ходити в туалет. Другий сюжет: помирає Ленін і після його смерті не беруть ні до раю, ні до пекла, і треба з цим щось робити.

Ірина Ромалійська: Чи були такі історії, що зносять пам’ятник Леніну і хтось від цього переживає?

Олена Павлова: Через багато текстів потягується конфлікт між поколіннями. Старші люди переживають, молодші зносять ці пам’ятники. В тексті «Каштан» Аркадія Поважного сільський голова Назар Модестович не хоче зносити пам’ятник Леніну і пропонує переназвати: це буде пам’ятник народному синоптику Володимиру Лису. Він дуже боїться свого внука, якого назвав на честь Павліка Морозова Павлом, що він його здасть. Але все вирішується долею. На пам’ятник падає старезний каштан і руйнує його.

Ірина Ромалійська: Чи були точки зору, які з іншого боку розглядають декомунізацію?

Олена Павлова: На наше диво, було мало історій, які засуджують. Ми б хотіли, щоб було більше.

Ірина Ромалійська: Чи могла б тема, яка засуджує декомунізацію, зайняти перше місце?

Олена Павлова: Оцінювалась літературна складова. Ми хотіли, щоб політична складова була мінімальна.

Ірина Ромалійська: Які тексти вас зачепили найбільше?

Олена Павлова: Всі фіналісти. Мене дуже розсмішила новела, яка була погано написана, але щира. Про двох кумів, які посварилися з головою і розпустили чутки, що голова ховає скарби в бюсті Леніна. Також сподобалася новела «Лікті» Данила Кутняка. Вона про хлопця, який купує наркотики і наркодиллер призначає йому зустріці під пам’ятниками «лисих та вусатих». Там є фраза: «В усьому винні листі та вусаті, вони торгують наркотиками».

Дві новели ми вже надрукували в журналі «Країна». Під питанням те, чи вийде книжка. До нас звертаються видавці і журнали, які б хотіли надрукувати. Тексти фіналістів ми також хочемо викласти на сайті «Газета UA».