Уникав України, але був репресований сталінським режимом: що варто знати про Ісака Бабеля

Про зацікавленість Ісаком Бабелем

Єлизавета Цареградська: Сьогодні мені видається дуже цікавим і корисним поговорити про Ісака Бабеля. Постать фантастично популярна, фантастично цікава. Але я полізла в український інтернет, зокрема в подкасти, й зрозуміла, що вкрай мало контенту про Ісака Бабеля, саме україномовного, української оптики. Принаймні, мені так здалося. Вирішила виправляти цю ситуацію, і тому Валентин Бушанський, доктор політичних наук, молодший сержант 244-го батальйону 112-ї бригади територіальної оборони України з нами спілкується. 

Моє перше запитання буде про вашу сферу зацікавленості. А як так сталося, що ви взагалі почали досліджувати творчість, життя Ісака Бабеля? Тому що я навмисне зупинилася на тому, чим ви займаєтесь — доктор політичних наук. Як Ісак Бабель з’явився у вашому житті?

Валентин Бушанський: Тут є, як мінімум, дві причини. По-перше, мені просто подобається творчість Ісака Бабеля. Я отримую справжнє задоволення від самого процесу читання цих літер, читання цих слів і того, як Бабель складає свої речення, як Бабель конструює свої тексти. Знаєте, художники кажуть, що коли ти дивишся на картину, то не обов’язково звертати увагу на зміст полотна. Варто дивитися на мазок, те, як виписує художник своє полотно. От коли я читаю Бабеля, я отримую справжнє задоволення від самого літературного тексту. Це перша причина, з якої мені подобається Бабель. 

А друга причина — я політолог. І в політології є дуже цікава теорія про те, що ми, політологи, маємо більше уваги приділяти побуту, побутовому виміру життя людини й тому, як побутовий контекст впливає на те, як ми сприймаємо політику, як ми беремо участь у політичному процесі. І саме в цьому контексті я зацікавився Бабелем. 

Тому що, на мій погляд, краще, ніж Бабель, ніхто не відобразив людину в політичному вимірі, людину, яка хоче жити, людину, яка хоче насолоджуватися життям. І от її кидають в цей політичний вир, в ці політичні процеси з усіма їхніми проявами, фанатизмом, жорстокістю. І як людині в цій ситуації вижити? Саме тому я звернувся до Бабеля й аналізував його в першу чергу як політолог.

Читайте також: Німецькомовний поет з Чернівців, який втік до Франції: трагедія життя Пауля Целана

Як сприймати Бабеля?

Єлизавета Цареградська: Я б попросила вас озвучити, на вашу думку, головні стовпи сприйняття Ісака Бабеля. Тому що хтось скаже: “Ой, ну, народився в Одесі, звісно, але радянський письменник, та ще й чекіст до того всього, з більшовиками завойовував Україну”. Тобто дуже неоднозначне ніби ставлення і бачення може бути Ісака Бабеля. Як ви для себе його тут позиціюєте, яке ваше ставлення до нього?

Валентин Бушанський: Це складне питання. Мені Бабель подобається, і цього вже мені достатньо для того, щоб просто читати Бабеля. І мені байдуже, як хто позиціює Бабеля. Але ми говоримо ж не тільки про мене. Ми говоримо про загальний контекст, призму сприйняття Бабеля. Саме так ви ставите питання. Як ми його сприймаємо? Як ми його розглядаємо до того, як розгортаємо двотомник чи чотиритомник Бабеля? Тобто є так зване попереднє уявлення, попереднє сприйняття, яке визначає призму, через яку ми сприймаємо текст Бабеля. 

Є дуже цікава теза про так звані фрейми сприйняття. Зараз я на Донбасі перебуваю, в мене немає під рукою моїх всіх нотаток, але німецькі конструктивісти говорять так: «Звідки ми знаємо про те, що “Іліада” Гомера — це видатний твір?» Ми знаємо про це, розгорнувши саму «Іліаду», читаючи її рядки? Чи ми знаємо про це, прочитавши всю «Іліаду», зрозумівши її фантастичний, колосальний зміст, ті ідеї, які висловлює Гомер? Ні, ми знаємо про те, що «Іліада» є геніальним твором ще до того, як розгорнули «Іліаду» Гомера.

Ми знаємо про те, що «Іліада» є геніальним твором, навіть не прочитавши «Іліаду» Гомера. І я думаю, що це дуже слушне твердження. Чому? То що ми зупинимо на вулиці тисячі людей і запитаємо: «Скажіть, будь ласка, Гомер — геніальний поет?» І всі скажуть: «Так, це класик світової літератури, на ньому тримається світова література». Але із цих тисяч людей, мабуть, переважна більшість і в очі ніколи не бачила жодного рядка з «Іліади» Гомера. 

Так само і з Бабелем. Ми сприймаємо Бабеля до того, як ми читаємо Бабеля. І ми сприймаємо його через певну призму. У радянський час це була одна призма, потім, згодом, коли Бабель був знищений і ім’я це забуте, викреслене з літератури, це було зовсім інше сприйняття Бабеля. Потім, в 1954 році, коли Бабель був реабілітований і згодом почали виходити його тексти, з’явилося нове сприйняття Бабеля. І зараз в Україні, яка викорінює метастази радянського минулого і бореться з російським шовінізмом, бореться з російською воєнною агресією і намагається відстояти своє культурне обличчя, має народитися нове своє сприйняття Бабеля. І питання про те, яким буде це сприйняття. І це дуже принципове питання, надзвичайно важливе і дуже складне. Тому що виникає питання того, як нам Бабеля конструювати? Як нам подавати його для людей, які його ще не читали, й для людей, яким буде дуже важко його сприймати? 

Так, ми можемо його подавати через призму, скажемо так, вульгарну. Ну, одеський єврей. Ну, писав російською мовою, підтримував більшовиків, підтримував загарбницьку владу. Навіщо він, мовляв, нам взагалі потрібен? Це один зі способів сприйняття. 

Є інший спосіб сприйняття, який, на мою думку, набагато правильніший, набагато складніший, набагато трагічніший. Тому що постать Бабеля безперечно трагічна. Він єврей, який народився в Одесі в заможній родині. Жив в умовах антисемітизму. Його не приймали в школу, бо він не проходив, бо він єврей. Він самостійно вивчив російську мову, хоча його рідною мовою був їдиш. Він намагався реалізуватися, як письменник, маючи незбагнений талант, хоча батько хотів, щоб він був комерсантом. А він цього не хотів, він хотів бути письменником. Він зумів увійти в російську літературу і завоювати в ній місце. Він пережив трагедію революції й громадянської війни й показав це в усій жорстокості, трагічності, фізіологічній неприйнятності. 

І в цьому цінність Бабеля — цінність як документаліста, цінність як свідка, цінність як людини з чистою совістю, яка намагалася показати нам те, що переживала нормальна людина в тих надзвичайно складних умовах. Так, він як людина, яка жила в певній ситуації, ішов на моральні компроміси. Так, він збивався у своїх текстах на пропагандистський штаб. Але, як в анекдоті, ми його любимо не тільки за це. 

Тому я вважаю, що бабелівські тексти, по-перше, мають виняткову цінність як літературні тексти, саме з огляду на естетичні критерії, за якими ми їх можемо оцінювати. 

І другий момент — бабелівський текст для нас дуже важливий як свідчення епохи, як документ, який залишився від тієї епохи. Кожен документ має відбиток епохи. Навіть історичні літописи — ми їх не повинні сприймати як певні об’єктивні свідчення. Це завжди суб’єктивно забарвлені тексти. Це завжди кон’юнктурно забарвлені тексти. Але від цього не втрачається їхнє документальне значення. Так само і тексти Бабеля. Так, звісно, вони затінені тією епохою, в яку їх створювали, але вони мають виняткове значення як документи тієї епохи. 

Третій момент набагато складніший і багато в чому незрозумілий для мене. Це, знову ж таки, тема Бабеля й України. Тому що життя Бабеля нерозривно пов’язане з Україною. Три етапи творчості Бабеля — це «Кінармія», «Одеські оповідання» і той цикл оповідань, який Бабель не закінчив. Це цикл «Велика Криниця» про колективізацію в Україні. Усі тексти Бабеля — про Україну. Всі герої Бабеля діють в Україні. Вони тут живуть, вони тут коять свої злочини, вони тут страждають від злочинців, вони тут помирають. Але Бабель просто феноменальним, дивовижним чином намагається уникнути цієї України, намагається її не побачити, намагається від неї втекти. І це надзвичайно складна тема, надзвичайно болісна для нас як українців, для нас як людей, які живуть тут, в Україні. 

Чому Бабель, переживши це все в Україні, не зміг її побачити, не зміг її зрозуміти? З погляду психології, безперечно, це витіснення своєї травми. І, вочевидь, з самою Україною для Бабеля була пов’язана певна травма, яку він намагався витісняти, раціоналізувати, заперечувати. І тому тексти Бабеля надзвичайно важливі й для нашої культури. Вони надзвичайно цікаві як відображення того, який шлях пройшла Україна. Тому що це не тільки Бабель заперечував Україну, не тільки Бабель намагався її не помічати. Це стосується й українців, які жили в ту епоху. І це надзвичайно важливо для того, щоб зрозуміти, який шлях ми пройшли. 

Початок XX століття — громадянська війна, революція, становлення Української Центральної Ради, народження Української Народної Республіки. І в усьому цьому вирі є мільйони людей, які цього не розуміють, намагаються цього не помічати, які намагаються цього якимось чином уникнути й, що називається, не пропускати через своє серце. І от минає, по суті, 100 років, і що ми бачимо? Ми зараз бачимо продовження цієї боротьби, нові акції боротьби й зовсім іншу ситуацію. Зараз мільйони людей захищають Україну, борються за цю Україну, помирають, на жаль, за цю Україну. Але ми пройшли колосальний шлях і та точка, з якої ми почали, точно відображена в текстах Бабеля.

Єлизавета Цареградська: І ще дуже важливо розуміти, наскільки сильною є імперія, коли робить можливим це дистанціювання та закривання очей, так би мовити.

Валентин Бушанський: Так, безперечно.

Читайте також: Купував літаки для УНР і видавав українські книги: хто такий Яків Оренштайн

Бабель і Україна

Єлизавета Цареградська: Я попрошу вас, напевно, більше сфокусуватися, більше конкретизувати тезу, яку ви зазначили, говорячи про те, що вас Ісак Бабель, окрім, звісно, його творчого доробку і його генія письменника, зацікавив як політолога. Що вам ще Ісак Бабель, його життя і його життєвий шлях розповіли як політологу?

Валентин Бушанський: Складне запитання. Ви знаєте, мені чомусь одразу спала на думку така постать, як Володимир (Зеєв) Жаботинський. Це український політик, це єврейський політик, це один із засновників Ізраїля, фундатор Ізраїля. Він засновник радикального сіонізму. 

Чому він був українським політиком? По-перше, він балотувався до Державної думи, ще до революції, на Волині. По-друге, він народився в Одесі. Він прожив тривалий час в Одесі й сформувався там як особистість. Він, бувши лідером єврейського політичного руху в Україні, підписав своєрідний меморандум із Симоном Петлюрою. Це меморандум про те, що Українська Центральна Рада, Українська Народна Республіка підтримують культурне самовизначення єврейської громади в Україні, підтримують діяльність єврейських релігійних і громадсько-політичних організацій. Своєю чергою єврейські громадсько-політичні організації підтримують Українську Народну Республіку. Зокрема був договір про створення єврейських загонів самооборони, які мали протистояти погромникам тощо. 

За це Зеєва Жаботинського радикально критикували. Він своєю чергою заявляв: «Я хочу, щоб на моїй могилі написали: «Я той єврей, який підписав договір із Симоном Петлюрою»». Але чому я згадав про Зеєва Жаботинського? Тому що, коли зібралася Центральна Рада, і там була фракція єврейської трудової партії «Бунд», і були депутати від інших єврейських політичних організацій, то їх зазвичай критикували. «А наскільки ви підтримуєте Українську Народну Республіку? А наскільки ви підтримуєте той чи інший меморандум, ті чи інші закони, які висуває Українська Центральна Рада?» На це той таки Жаботинський говорив: «В мене складається дуже часто враження, що українські політики хочуть від євреїв, аби вони були більшими патріотами України, аніж самі українці». 

Тобто для нас цікаві й надзвичайно важливі оці конотації українсько-єврейських відносин. Для нас дуже важливо те, як складалися ці взаємини. Бо те, як єврейська громада в Україні сприймала саму Україну, саму реальність української культури, саму реальність української державності, — це надзвичайно важливо і надзвичайно цікаво для того, щоб показати, як ці процеси розвивалися в українській громаді. І в цьому випадку ми можемо бачити, що той-таки Зеєв Жаботинський був набагато більшим патріотом незалежної України, аніж дуже багато українців, які жили в той час, були сучасниками Зеєва Жаботинського. 

А Ісак Бабель намагався уникнути теми України, намагався уникнути навіть самого слова «Україна», «українці», «українство», «українська культура». Бабель цього уникав. Це надзвичайно важливо. Тому що, торкнувшись цієї теми, він мусив прожити якийсь певний переворот, повністю перевернути всю свою творчість. А він, очевидно, до цього не був готовий. 

Якщо Бабель до цього не був готовий, то що вже казати про інших людей, які були менш освічені, ніж Бабель, менш глибокі у своїх почуттях, ніж Бабель. І тому ця тема надзвичайно цікава і надзвичайно важлива. Бабель у цьому випадку є певним індикатором того, який шлях ми пройшли у своєму розвитку. 

Знаєте, перечитавши два томи бабелівських творів, я знайшов там тільки один прикметник «український». Це в оповіданні «Гапа Гужва», яке вже було написане у 1930-х роках, коли існувала уже Українська Радянська Соціалістична Республіка і йшов процес колективізації. І один іменник «Україна» — в оповіданні «У батька нашого Махна». Це все. Тобто Бабель, перебуваючи в Україні, не помічає Україну. Він її відштовхує. Він її затіняє усіма можливими способами, хоча бере участь у війні, бере участь як кореспондент в поході Першої кінної армії проти армії УНР. І під Бродами Перша кінна армія була розбита українською армією УНР, мусила відступати. Але, знову ж таки, Бабель намагається цього не помічати, намагається уникати всіх цих слів. 

Це, на мій погляд, надзвичайно трагічно. Це, можливо, навіть більше говорить про те, наскільки теми України, української незалежності, української боротьби й української культури були для Бабеля болісними. Такими болісними, що він намагався цих тем уникнути. З погляду психології, як я вже зазначав, це одна з форм психологічного захисту, витіснення. Але витісняється тільки те, що болить, заперечується те, що ти не можеш зрозуміти, що не може освоїти твоя психіка.

Читайте також: Роман Кабачій: Сіонізм — це певна відповідь на антисемітизм

З чого почати знайомство з Бабелем

Єлизавета Цареградська: Даймо домашнє завдання нашим слухачам та слухачкам. Які ви можете дати поради з приводу того, з чого починати знайомство з Ісаком Бабелем? Чи іти отими найбільш популярними й навіть замацаними «Одеськими оповіданнями», чи «Кінармією». З чого б ви радили почати? 

Валентин Бушанський: Я радив би почати з оповідання, яке не було опубліковане за життя Ісаака Бабеля. Радив почати з оповідання, яке було опубліковане за рукописом в Сполучених Штатах. Це оповідання «Коливушка». Оповідання про колективізацію. Оповідання про те, як в Київській області, в селі Велика Стариця, яке Бабель у своєму оповіданні називає Великою Криницею, відбувається процес колективізації. Як у селянина відбирають все. Відбирають його хату, відбирають його реманент, відбирають все його майно, як його просто викидають на вулицю. І цей селянин, коли йому кажуть «Все, забирайся звідси, ти нам не потрібен», бере сокиру, підходить до своєї коняки й б’є її сокирою. Сокира вгризається в череп цій тварині, та рветься з місця. Потім вона повертається до свого господаря і він їй каже «Помиримося, дочко» і ще раз б’є її сокирою. 

Так б’є людина нажахана, яка не усвідомлює звідки основне джерело небезпеки. Замість того, щоб вбивати тих, котрі прийшли й забрали в нього все його життя, забрали все його майно, викинули його на вулицю, замість того, щоб вбивати тих людей, які намагаються його, вільну людину, перетворити на раба, він вбиває те, що є важливим для нього. 

Ось з якого оповідання я радив би почати ознайомлення з творчістю Бабеля. З таким поглядом на життя, з таким текстом, який написав Бабель, він не міг вижити в сталінську епоху. Він не міг вижити в цей період колективізації, «будівництва комунізму», «світлих комуністичних ідей», цього міфу, цього концентраційного табору. 

Бабель пройшов колосальний шлях від просто фотографічного опису жорстокості й глибокої людини, яка потрапляє в дуже складні ситуації, що ми бачимо в «Кінармії», від опису водевільного бенкету життя, яке ми бачимо в «Одеських оповіданнях», до «Великої криниці», «Коливушка», де він приходить до документування жорстокості й сліпоти, з якою стикаються люди, котрі потрапляють до пут радянського режиму. 

І я дуже радий, що ми прожили цей етап сліпоти. Ми, українці, вийшли з того етапу, коли ми, як Коливушка, були засліплені й не знали, хто наші вороги й в чому наша сила. Тепер ми відстоюємо свою країну, ми живемо, як люди, які чітко дивляться на світ, і усвідомлюємо себе в цьому світі. Бабель же ж описав ту точку, з якої ми почали, точку нашої сліпоти, точку нашої безпорадності й точку нашої неусвідомленої озлобленості, яка йшла від нашої сліпоти. Я радив би почати саме з цього оповідання.

Як читати й слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі