Підсумки року — це не іспит перед собою: поради нейродослідниці

Еволюційно мозок схильний сильніше фіксуватись на негативному. Тому війна завжди буде домінувати, коли мова йде про наші стани і відчуття. Про це в етері Громадського радіо розповіла експертка з нейроменеджменту, нейродослідниця та коучка з розвитку лідерства Наталя Кадя.

«Для нашого виживання нам важливо завжди фіксувати негативні, тривожні, загрозливі події. Для того, щоб уникати їх в майбутньому. Тому негативна подія завжди буде впливати сильніше на людину, ніж щось позитивне», — впевнена вона.

Зрозуміло, що мозок сильніше фіксується на негативі, зі стану, в якому ми зараз, де багато тривоги, де багато невизначеності, де багато надії, яка зникає, ми багато хорошого не заплануємо.

«Наші реакції на те, що відбувається, і наше мислення визначається нашими станами. Тому підбивати підсумки року із повагою і любов’ю до себе нам потрібно для того, щоб на рівні стану зафіксувати, що все окей», — пояснила експертка.

Аналізуйте 2024 рік через отриманий досвід

Будь-який досвід, який ви споживаєте протягом свого життя, це незалежно від того, він успішний чи неуспішний — це корисна інформація, використовуючи яку ви в майбутньому можете уникати неправильної поведінки, неправильних дій, неправильного фокуса уваги чи ще чогось.

Відповідно, коли ми робимо підсумки року, наша основна задача — підводити їх не про те, що вдалося або чого не вдалося, а підводити їх в контексті того, «який досвід цього року я отримав», «що з цього досвіду я хочу взяти в роботу, в майбутнє, на наступний рік, а що з досвіду, який я отримав в цьому році, я маю залишити тут, щоб в майбутньому уникати, не повторювати помилок», додала Наталя Кадя.

«Коли ви будете підбивати підсумки року, ви не на екзамені перед собою, вам не треба перед собою бути аж таким жорстким. Тому що якщо і ми самі до себе будемо жорсткими і злими, то тоді взагалі надії ні на що немає. Спробуйте подивитись на свій рік, як на досвід, в якому ви навчилися, стали сильнішими, усвідомили якісь стратегії, які працюють-не працюють. Навчилися якоїсь поведінки, здобули знання про людей і свою взаємодію з ними. І коли ви будете так осмислювати, то мозок буде фіксувати: „О, ми стали мудрішими“, „Отут ситуація нас чомусь навчила“, „Отут, де ми щось не допрацювали, нам не вистачило дисципліни, ми тепер розуміємо, як в наступному році нам треба діяти“», — порадила коучиня.

То як писати підсумки року? Варто аналізувати попередній досвід, попередній рік з точки зору того, чому він вас навчив.

«Які уроки ви берете. І якими ви стали в хорошому контексті: більш витривалими. Зараз говорять, що кожною і кожним сильними українцями стоїть 2024», — підкреслила нейродослідниця.

Слухайте також: Свята з родичами: як окреслити свої кордони і не посваритись?

Про практику написати собі листа в минуле (наприклад, на початок 2024)

Все, що вам допомагає робити себе щасливішим сьогодні, треба брати і робити, попри те, що про це думають інші люди, вважає Наталя Кадя.

«Бо крім вас ніхто не може відчути, що для вас по-справжньому працює. Коли ви пишете в минуле собі листа, мозок фіксує, що на початку вам завжди здається, що ви не впораєтесь, а в результаті у вас завжди або здебільшого виходить. І таким чином ви собі ще раз нагадуєте про те, що навіть якщо на початку вам буде здаватися, що це нереально, то історія ваша (і лист це підтверджує) доводить, що все можливо», — пояснила вона.

І от мета цього листа — ще раз відрефлексувати, збагнути, зафіксувати, що насправді, коли ми стикаємось з новими амбітними викликами, це нормально, що ми боїмося і нам здається, що ми не впораємось. Але за результатами нам майже завжди вдається.

Підсумки року і виставляння їх на загал

Людина найбільш соціальна істота із всіх істот на планеті Земля. Ми багато в чому ідентифікуємо себе, порівнюючи з іншими. І Наталя Кадя підкреслює, що це нормально.

«Тут не треба цього соромитись або боятись. Через те, що ми асоціюємо себе, через оцінку себе в контексті інших людей, то коли ми пишемо такого формату речі на загал, ми ніби констатуємо для всіх інших людей, що ми також успішні, що в нас є досягнення, що ми варті уваги, любові і ще чогось. Ми декларуємо свою спроможність. Це не про низьку чи високу самооцінку, адекватно чи неадекватно. Це про нормальну психологічну потребу людини як соціальної істоти в соціумі проявлятися. Тому якщо це для вас працює, абсолютно сміливо пишіть. Якщо хтось цього не хоче читати, це не ваше питання, ви не зобов’язуєте, це не обов’язкова до прочитання література», — наголосила експертка.

Така практика зафіксує успіх, зробить автора чи авторку тексту більш впевненими, успішними. Але якщо для когось такі історії працюють демотивуюче, вони не зобов’язані це читати.

«Не ваша відповідальність писати чи не писати, робити мені доступ до ваших матеріалів чи ні, а моя в тому, що я читаю. Тому, да, вочевидь, інша сторона медалі, соціальних мереж, вона про те, що ми, читаючи такі доповіді, такі звіти, себе порівнюємо з цими людьми. І часто не на нашу користь. Тому для мене, як для людини, яка автор такого контенту, я маю право і все, що мене робить щасливішою і не шкодить іншим людям, свідомо я можу робити. А от питання до читачів, наскільки свідомо вони підходять до споживання інформації», — додала експертка.

Читайте також: Отець Іван Рибарук: в Україні є тисячі колядок, у Росії — жодної

Про цілі на 2025

Враховуючи контекст, середовище і війну, Наталя Кадя радить не знущатися з себе в контексті цілей, які через невизначеність і нерозуміння того, що з ким буде завтра, часто є нереалістичні.

«Плануючи наступний рік, плануйте і ставте задачі, реалізація яких на 100% залежить тільки від вас. До прикладу, на те, що ви будете кожного дня 20 хвилин вивчати іноземну мову ніхто не може повпливати. Тому що 20 хвилин у вас кожного дня точно є. Ну принаймні це ті 20 хвилин, які ви читаєте інформацію про успішний успіх інших людей. Ніхто не може позбавити вас можливості кожного дня ходити, починаючи від 10 хвилин, 15 і 20. Бо це той час, який ми залипаємо в соціальних мережах, біля телебачення, ще десь іще. А найменша фізична активність, але систематична, безпосередньо впливає на когнітивні функції мозку. Іншими словами: фізична активність буде прямо визначати якість вашого мислення, а якість вашого мислення — це якість життя», — додала експертка.

Варто ставити цілі, які пов’язані з тим, якою особистістю ви хочете бути, вважає Наталя Кадя. Такою, яка вміє контролювати свої реакції, розвивати свою дисципліну як навичку. Такою, яка систематично вивчає іноземну мову, читає щось цікаве. Такою, яка в цьому році буде багато вивчати із історії України матеріалів, чи чогось іще.

І, таким чином, коли ви формулюєте цілі, реалізація яких залежить від вас, мозок відчуває спроможність їх досягнути. Дає вам у відповідь на відчуття спроможності, славнозвісний дофамін, гормон щастя. Дофамін каже: «О, ціль нормальна, ми здатні впоратись», дає нам відчуття задоволення і мотивації, і таким чином ми рухаємось. Тому попри все, у вас ніхто не позбавить вас справа розвиватися, навчатися, досліджувати себе, вивчати себе, мінімально займатися фізичною активністю. А оці складові, як показують чисельні дослідження, є тим, що визначає рівень вашого щастя. І аж ніяк не матеріальні речі — підсумувала нейродослідниця.

Читайте також: Коляда традиційно була обрядом для дорослих — фольклористка 

Додатково про новорічні свята

Раніше на Громадському радіо говорили про книгу «Повага: як діяти, коли зазіхають на твої особисті кордони». Це своєрідний порадник для дівчаток, який розповідає про головні проблеми, з якими стикаються підлітки (самоідентифікація; визначення власної мети та шляхів її реалізації; дискримінація; ставлення до стереотипів тощо). Книжка написана американськими авторками. Про певні речі вона каже вільніше та розкутіше, ніж книжки, що видані в Україні.

Різдво, як і Великдень, існувало навіть таємно за часів заборони Радянською владою. Зокрема, в Україні траплялися ситуації, коли ялинку робили у шафі, зачиняли двері на замок, а потім відкривали шафу, і там діти могли отримати якісь подарунки, згідно з тими традиціями, які вже тривалий час існували. Але дратувало найбільше радянську владу те, що Різдво було комфортним домашнім, дитячим святом, і режим не запропонував якоїсь альтернативи. Тобто не було варіантів, що для радянських дітей може бути святом, що може бути таким, як Святий Миколай. Тому через це відбувалися тривалі експерименти — що б таке зробити, щоб відбити у людей бажання святкувати Різдво, як вони це робили останні 1 000 років. Про це в етері Громадського радіо розповідав кандидат історичних наук Кирило Галушко.

Наша культура значно древніша і глибша за християнство, розповідала в етері Громадського радіо журналістка, авторка книжки «Знаки Карпатської магії» Громовиця Бердник.

Як читати і слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі