Українці — анархісти від природи — Лариса Волошина

«Для росіян влада — це беззмістоване агресивне насильство»

Вікторія Єрмолаєва: Яким є психологічний портрет росіян та білорусів?

Лариса Волошина: У Жака Лакана є хороша робота. Він поставив питання, яке звучало буквально: «Чому влада?». Тобто Лакан зазначав, що коли ми говоримо про ментальність народу, то народи відрізняються один від одного розумінням того, чому існує влада і що вона таке. Умовно кажучи, кожен із нас це розуміє.

У будь-якій людській культурі є влада. Навіть якщо це родина — хто тут головний? Це питання завжди постає, і всі знають відповідь. Коли людина заходить в аудиторію, всі розуміють, хто тут головний. Але чому? Чому він головний? І саме відповідь на питання «чому це влада» відрізняє народи.

Для прикладу, в українців: хто є владою? От людина — і ти кажеш: влада — це… Якщо людина має владу, то це безкарне крадійство й абсолютна безвідповідальність. Усі знають: влада — це коли можна красти, і за це нічого не буде.

У росіян влада — це безкарний прояв агресивного насильства, абсолютно беззмістовного, за яке тобі нічого не буде.
Тобто людина, яка має владу, — це не та, яка має гроші. Це не та, яка має хорошу освіту. Це не та, яка має охоронців. Це той, хто може тебе під камерами посеред Кутузовського проспекту розмазати, їдучи зустрічною смугою, і йому за це нічого не буде. Влада — це саме це.

Саме тому ми зараз бачимо в Росії: ти можеш бути будь-яким олігархом, ти можеш бути ким завгодно, але людина зі «СВО» з автоматом або ножем — тут влада. Вона здійснює владу як? Здійснюючи абсолютно беззмістовне насильство. І Володимир Путін дав їм цю можливість.

Нещодавно прочитала чергову історію про людину, яка вже 17 років провела в колонії — починаючи з малолітства: і грабіж, і тілесні ушкодження, і все інше. Потім він, так би мовити, пішов на «СВО», після контузії був списаний.

Згодом він сидів, випивав. До нього випадково підійшов інший чоловік, попросив цигарку. Вони розговорилися, випили разом і пішли до того чоловіка додому — там він його вбив. Убивав його довго ножем — 30 хвилин. Це все знімав на відео, яке відправив своїй дівчині.

Зараз прокурор вимагає для нього 18 років ув’язнення. Він же каже: «Ви що, скільки мені років? За 18 років я вийду — і яким я буду? Краще на “СВО”, а там Бог вирішить».

Бо він відчуває себе владою — здійснює беззмістовне насильство. Він убив людину незрозуміло за що, і сам навіть не знає причини. Він не пам’ятає. Нібито розповідає, що той показав йому фото своєї дівчини, а цьому вбивці здалося, що він бачив її в якомусь кабаку, але помилився — не бачив.

От російський народ — він такий: ти виходиш із дому, і не має значення, скільки в тебе грошей чи сили — ти можеш натрапити на якогось «мєнта» або на сина Кадирова, і він може зробити з тобою що завгодно, і ти це знаєш.

А потім тобі кажуть: є, так би мовити, «СВО», є українці. «Ми ж росяни, ми великі» — і тому вони приходять сюди. І ми бачимо це беззмістовне, абсолютно беззмістовне насильство — воно не має жодного сенсу. Коли вони полюють на людей «шахедами». Навіщо ганятися за велосипедом, на якому їде дитина? Це і є здійснення цієї влади — безкарного насильства, за яке нічого не буде.

«Для білорусів влада —це щось навʼязане»

Лариса Волошина: У білорусів інша історія. У них уявлення про владу — це щось подібне до того, що було в нас за часів Радянського Союзу: щось зайве, нав’язане. Влада — це не ми. Це щось над нами знущається. Лукашенко їх мучить, а я маю бути ким? Маленькою людиною, яка кориться. Я не підтримую, але підкоряюся.

Чи прийдуть білоруси воювати? Вони ж були тут. Є дослідження щодо Бучі міжнародних кримінальних груп, які встановлюють обставини подій: за шевронами видно, що білоруси були. У Бучі вони перебували на півночі.

Чи катували вони, чи ґвалтували, чи розстрілювали — не факт, ми не знаємо таких кричущих випадків. Але те, що вони стояли поруч і опускали очі, — так. Вони не насолоджувалися цим насильством, не діяли з позиції «ми тут головні, ми прийшли, тут усе наше». Але вони стояли поруч і мовчали. А що вони могли зробити? Тобто вони такі.

«Українці анархічні за своєю природою»

Лариса Волошина: Українці в цьому плані більш анархічні. У нас влада — це щось зневажливе, щось таке, що загалом не сприймається як необхідне. Вона існує окремо: у нас — своє життя, а влада — десь там. Тобто ми анархічні за своєю природою.

І це ставлення пов’язане з питанням: чому влада? Чому саме ця людина, ця конструкція, ця організація здійснює владу над нами? Чому ми визнаємо цю владу? Це і є питання легітимності влади.

Насправді людство загалом у цьому сенсі подібне: такий конструкт притаманний усім. Ми бачимо навіть у так званих примітивних племенах, що влада завжди існує. Наприклад, це може бути наймудріший — той, хто, умовно кажучи, «спілкується з духами». Але, попри різні форми, якщо є спільнота людей, вони все одно встановлюють над собою цей конструкт влади.

«У росіян є манія величі»

Лариса Волошина: Саме тому, коли ми розбираємо росіян, ми маємо розуміти, що в них є манія величі. Вони великі. Причому це дивне, дуже хворобливе усвідомлення: я великий, бо я нікчемний; я великий, бо в мене нічого нема. «Ми велика культура, бо в нас немає ваших туалетів, типу “сортирів”. Тобто ми великі, бо ми тут по вуха в багні — оце наша ознака величі. Ми університетів не закінчували, тому ми найрозумніші». Тобто ця суперечність закладене в самому понятті величі.

Це у них присутнє явно в культурі. І це те, що формує, умовно кажучи, так звану російську культуру. Якщо ми подивимося на російську літературу, умовно, там є якісь барині, вони всі по-французьки говорять, а є простий мужик. Він неграмотний. Він Муму втопив. Чого, до речі, втопив? Треба було бариню втоплювати, ну і принаймні хоча б випустити собачку. У чому питання? Чого ти її топиш? Та бариня не знає ні про тебе, ні про собачку. Але ця людина, бувши ніким, нічим, є носієм глибинної мудрості й чеснот.

А от всі ці освічені, всі ці з салонів Парижа, вони всі, якщо ви подивитесь російську літературу, є носіями якоїсь, тобто «неросійськості», вони — злодії. А хто хороший? Це якась там Соня Мармеладова, умовно. Цей конструкт частково сформований у них. Частково сформоване оце уявлення про владу як про безкарність. От є я, проста людина, університетів я не закінчувала. Всі ці ваші високі матерії мені не цікаві.

Не були багаті — нічого й починати, як Путін сказав: так би від горілки згоріли. Тобто вони не живуть — вони ніби народжені мертвими. Ми їм це пояснюємо: життя не буде, ти проста людина. Але саме через свою простоту, через жорстокість і нікчемність у них формується уявлення, що це і є ознака величі.

І тоді вони приходять сюди, а тут усе по-іншому. Вони намагаються довести нам, що вони великі, а ми відповідаємо жорстко. Звісно, нам такого тут не треба. Ми пам’ятаємо ті самі кадри, коли жінки кажуть щось на кшталт: «поклади собі насіння в кишеню».

Бо ми тут живемо по-своєму, у нас своя правда і свій дім. І це глибоко вкорінене. Ми часто говоримо, що українці поділені на прорадянських, проросійських, проукраїнських, але всі ці групи добре знають, де мій дім, де мій город, де моє господарство. І не треба мені пояснювати, як варити борщ.

У них інакше. У них кожен може повчати іншого, і при цьому погоджується, що він нікчемний. Вони намагаються демонструвати свою «велич» так, як уміють — через жорстокість.

Тому для них велич часто означає знецінення інших, з чим ми не погоджуємося і не можемо погодитися. І в їхній логіці — це означає, що нас треба знищити, бо ми підриваємо відчуття їхньої величі.

Психологічний портрет Путіна

Владислав Бундаш: Якщо ми говоримо про психологічний розбір диктатора, я усвідомлюю, що нам потрібно дивитися доволі глибоко і ретроспективно. Я згадую інтерв’ю, яке вийшло цього тижня на «Громадському радіо», з австрійським євродепутатом Гельмутом Брандштеттером. Він кілька разів говорив, що Путін — це КДБшник.

І це, в принципі, загальновідомий факт, про який усі говорять. Але якщо дивитися глибше, то якою ви бачите ідентичність Путіна? Хто він — чекіст, силовик, мафіозі, бандит? Як ви це бачите?

Лариса Волошина: Він і не чекіст, насправді. Тому що чекіст — це Андропов. А він не шпигун. Він не з ордену, тобто там особливо не вирізнявся. Він «топтун», тобто людина, яка збирає доноси і пише доноси. У принципі, він і створив цю систему.

Ось коли ми сьогодні бачимо, як вони всім своїм ФСБ бігають за Остіном за «шкідливими порадами» — це воно. Абсолютно беззмістовні люди, які здійснюють перевірки лише для того, щоб якось виправдати своє існування. Путін не займався шпигунством у Східній Німеччині.

Владислав Бундаш: А на чому він формувався?

Лариса Волошина: Він сірий. Це потвора. Він вахтер. Той, хто сидить і все записує: хто прийшов, до кого пішов, у кого шум, у кого світло горить. І доносить, куди слід.

От він такий, тільки при погонах. Такі люди завжди були. Я не знаю, я з Радянського Союзу, ми всім під’їздом знали, хто «стукає».

Ми це періодично навіть під час розмов показували: хто доносить. Коли хто прийшов, коли що, коли шум у квартирі, хто приїхав, хто поїхав. Сидить хтось і записує — і з любові до мистецтва прямо доносить товаришу майору.

«Путін — маленька сіра людина при погонах»

Вікторія Єрмолаєва: Інститут доносів зараз активно впроваджується на окупованих територіях України.

Лариса Волошина: Він впроваджується, але чому людина доносить? Ви не замислювались над цим? Це теж форма влади. От я сиджу, маленький сірий вахтер, а ти тут ходиш такий — з задоволеним обличчям, і діти в тебе з рожевими щічками. Ну я зараз донесу, куди слід.

Розумієте, це влада маленької сірої людини. І Путін не дарма міль. Він — маленька сіра людина при погонах. І коли ми зараз про нього говоримо, це не проєкція російського народу. Це його тінь.

Це така маленька істота — умовно, типаж «чоловіка в спортивних штанах із витягнутими колінами біля пивного кіоску», який «знає», як світом керують масони, які вежі 5G когось опромінюють і хто насправді всім керує.

Якщо говорити в середньостатистичних уявленнях, такий набір конспірологій. Але ти ж віриш, правда? Думаєш: ну, Більдерберзький клуб, звісно, є, і Ротшильди теж. Ти не можеш це вголос сказати — ти ж пристойна людина, професор. А Путін бере й озвучує це в ефірі. Тобто він говорить те, що інші собі не дозволяють.

Путін — сіра людина, яка дісталася до влади й тепер реалізує власні фантазії, скільки б крові це не коштувало. Кожен так хоче. Кожен з них мислить подібним чином: сидить і розуміє, що «ми великі», що «я носій великої культури», бо в мене немає «сортиру», совісті, честі й освіти, але я нібито міг би керувати світом — я це точно знаю.
І от він — людина без освіти, без совісті, честі, без розуму. «Вау, ось моя формула успіху».

Чи потрібна легалізація зброї?

Вікторія Єрмолаєва: Голосіївський теракт — страшна подія. Люди загинули. Поліцейські не змогли зупинити цього стрільця. Хоча загалом була надія, що це зроблять саме вони — адже це поліцейські, які можуть і мають право носити зброю, відкривати вогонь, якщо є небезпека для інших людей.

Як у цій ситуації теоретично у прихильників вільного володіння зброєю могла б зіграти роль і яку роль зіграв би цей пістолет у моїй кишені?

Лариса Волошина: Це така дивна, загалом викривлена історія. З одного боку — трагедія, а з іншого — паразитування на ній. Зараз поліцейські не вистрілили зрозуміло чому — вони не підготовлені.

Чому вони не підготовлені? Має бути ротація всередині поліції, служба в зоні бойових дій тощо. Але суть не в цьому.
Суть у тому, що в нас є купа випадків, коли поліцейські опиняються в подібних ситуаціях. Я читала буквально вчора: рік тому на Хмельниччині людина з ножем кидалася, нападала на жінок просто в обличчя, завдаючи поранень. Він намагався втекти, сховався в тролейбусі. Поліціянт був один і зрештою вистрілив. І його досі судять за це.

Але пересічні громадяни не хочуть втручатися. Ми говоримо, що поліцейські мали стріляти, — ось поліцейський і стріляв. Але де маси? Де ці поборники використання зброї поліцією?

Пам’ятаєте, як у Дніпрі пʼяний водій вихопив зброю, кинувся на жінку й ледь не вбив її, а його застрелили? І що далі? Чи піднялися ми як суспільство, як одне ціле, щоб сказати, що поліція має право використовувати зброю щодо неадекватів? Нічого подібного.

Яким дивом ми почали говорити про те, щоб ще більше спростити легалізацію? Ця людина, психічно хвора, легально отримала зброю, і після цього звучать пропозиції зробити процедуру ще простішою.

Цей стрілець мав легальну зброю. Логічно було б говорити про те, як зробити так, щоб зброя не опинялася в руках таких людей. Але натомість ми говоримо про те, що її треба ще більше роздавати.

Ми взагалі здорові? Де логіка? Інша справа, якби в нього була зброя, куплена десь на «барахолці», а легального ринку не існувало. Але зброя була легальна. І завтра ще п’ятеро таких самих із легальною зброєю можуть зробити те саме.

Довідково

За патрульних поліцейських Михайла Дробницького та Анну Дудіну, які втекли, почувши постріли, під час теракту в Києві внесли застави.

Про це в середу, 22 квітня повідомила речниця Київської міської прокуратури Ірина Винокурова.

Нагадаємо, напередодні Печерський райсуд Києва обрав обом підозрюваним запобіжні заходи: тримання під вартою до 18 червня з можливістю вийти під заставу в розмірі 266 тисяч гривень. Їх підозрюють у неналежному виконанні службових обовʼязків під час теракту в Києві 18 квітня, який забрав життя сімох людей.

Голова Нацполіції Іван Вигівський 22 квітня на брифінгу повідомив, що Анна Дудіна не була системно і на постійній основі залучена в нарядах патрулів із реагування на загрози, а працювала в апараті. Але через те, що в Україні на сьогодні патрульна поліція на близько 25% недоукомплектована, таких співробітників за потреби залучають до нарядів, сказав Вигівський.

Раніше міністр внутрішніх справ Ігор Клименко розповів, що Михайлу Дробницькому 27 років. У патрульну поліцію він прийшов у 25-річному віці, після завершення навчання в Академії патрульної поліції.

Його напарниці Анні Дудіній — 44 роки. Вона служить у поліції з 2015 року.