Дитина у збройному конфлікті — потерпіла, а не злочинець, — правозахисниця

Оксана Москаленко, координаторка програми захисту прав дитини «Жіночого Консорціуму України» та член координаційної ради Коаліції «Права дитини в Україні» про участь дітей у військовому конфлікті та їх захист.

Ольга Веснянка: Сейчас есть много вопросов, связанных с нарушением прав ребенка. О чем идет речь?

Оксана Москаленко: З 2014 року ми почали піднімати тему залучення дітей в конфлікт. На жаль, зараз ми бачимо це. Ми бачимо в ЗМІ, коли показують приклади участі дітей з обох сторін. Більше всього нас обурила позиція президента, коли він сказав, що 21 дитина до 18 років загинула під час конфлікту. Ми не знайшли підтвердження цієї інформації. Ми знайшли лише деякі випадки, але те, що це подається як героїчна участь дітей, обурило нас.

Лариса Денисенко: Йдеться про те, що ці загиблі підлітки брали участь безпосередньо у збройному конфлікті на сході України? Про добровольчі батальйони?

Оксана Москаленко: Так. І ми обурені, бо дітей, залучених до конфлікту, потрібно розглядати як потерпілих. Сім’ї мають отримувати компенсації за те, що відбувся злочин. Але діти не мають бути героями. Вони мають право на розвиток, на життя. І ми відстоюємо цю позицію. Зараз ми фіксуємо, що відбуваються кримінальні провадження відносно дітей, які були залучені зі сторони бойовиків.

Лариса Денисенко: Які звинувачення їм пред’являють?

Оксана Москаленко: Терористичну діяльність та інші.

Лариса Денисенко: Ніхто не розглядає цей аспект з точки зору міжнародного гуманітарного права? Це розглядається в рамках ККУ і діти — учасники терористичних угрупувань?

Оксана Москаленко: Міжнародне право говорить, що дитину, яку залучають до конфлікту, ми маємо розглядати виключно як потерпілого. Ми маємо надавати їй допомогу: реабілітаційну, соціальну, а не виправляти її за допомогою тюрми.

Практика показує, що діти не виправляються у тюрмі, мають працювати інші програми.

Ольга Веснянка: Як би ви радили президенту і чиновникам, тим, хто має авторитет у суспільстві — людям, які захищають Україну — говорити про дітей і з дітьми, які приходять на фронт?

Оксана Москаленко: Військові мають не допускати дітей до військових конфліктів. Вони можуть допомагати дітям, надавати інформацію службам, щоб знаходили опіку для дитини-безхатченка, наприклад. Думаю, слушно було б ввести соціальних працівників на Донбасі. В першу чергу, повинен бути соціальний моніторинг проблем дітей.

Зараз починається проект Данської ради з питань біженців. Вони створюють підліткові клуби для дітей. Це добре, бо це інше залучення. Адже діти наслідують поведінку дорослих. Міжнародні дослідження говорять, що після конфліктів часто діти, які виросли, продовжують далі наслідувати такі приклади в дорослому житті.

Лариса Денисенко: Чи існують мобільні групи, які працюють з неповнолітніми? Можливо, з батьками? І чи є механізм, який вимагає від командира звертатися у органи стосовно перевірки даних, стосовно того, щоб дітей забрали, якщо ті приходять до них?

Оксана Москаленко: За нашими законами, якщо ми бачимо порушення прав дитини, маємо звертатися до служби у справах дітей, можемо звертатися до міліції, залежно від того, яке порушення бачимо. Але, на жаль, багато міжнародних організацій фіксують те, що на місцях спеціалістів служби у справах дітей зокрема, недостатньо.

Лариса Денисенко: Які існують цифри чи історії стосовно залучення неповнолітніх у збройний конфлікт?

Оксана Москаленко: Зараз коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі» досліджує цю тему. Вона дуже чутлива. Діти часто зараз піддаються кримінальному переслідуванню. Коли кейси будуть виявлені, треба думати про захист дітей, які опинилися в цій ситуації.

Ольга Веснянка: Чи діти зараз є потерпілими від сексуального насильства на Донбасі? Яка є психологія дитини, адже навіть у випадку з дорослими у 90% випадків про це не доходить до правоохоронних органів у мирний час? Наскільки діти можуть про це говорити, хто може підіймати цю проблему і куди їм звертатися?

Оксана Москаленко: Це дуже болюча тема. Організація «Жіночий консорціум України» проводила дослідження цієї теми минулого року. Ми загалом дивилися на те, яким чином працює система, як вона може реагувати на запити дітей.

На жаль, найбільші цифри — 10 випадків випадків сексуального насильства, зафіксованих правоохоронними органами по області. Це дуже маленька цифра. Тут є різні причини. По-перше, діти бояться осуду. По-друге, сама система — недружня до дитини. Є випадки, коли дитина розказала, а її не почули. Є дослідження, які говорять, що дитина має розказати 10-ти дорослим, що з нею трапилося, щоб їй повірили. У кейсах, що ми бачили, може бути багато допитів дитини. Настільки довго йде процес кримінального провадження, що винні не притягуються. Інформація стає відомою для суспільства — дитина травмована. Ми бачили, що хлопчики взагалі мовчать або змінюють місце проживання, якщо інформація стає відомою. Дівчата теж можуть закриватися.

Наша система не готова до таких скарг, не готова почути дитину правильно. У нас нема системи запису першого допиту, щоб ці свідчення йшли до суду.

Ольга Веснянка: Які у вас є рекомендації після цього дослідження?

Оксана Москаленко: Зараз важко працювати, бо йде реформування поліції. Поки незрозуміло, хто і яким чином буде займатись цим. Зараз в Одесі ми створюємо кімнати дружнього до дитини допиту. Залучаємо медиків, психологів, щоб зробити приміщення, де дитина може всім спеціалістам відповісти на необхідні питання у розмові.

Лариса Денисенко: Хто є партнерами цього проекту в Одесі?

Оксана Москаленко: Громадський рух «Віра, Надія, Любов». Він координує цю роботу, співпрацює з поліцією, слідчими, медиками, соціальними службами.

Ольга Веснянка: «Жіночий консорціум України» об’єднує багато жіночих організацій. У вас буде форум «Жінки в політиці» у Києві: кому і для чого?

Оксана Москаленко: Ми просуваємо участь жінок в політиці. Політика не може не враховувати інтереси різних груп, а зокрема — жінок. Тому вони мають бути представлені у ВР та інших органах.