Молодь витримує в академії наук кілька років, а потім іде шукати місце, де можна заробити, - науковець

Ця розмова є відповіддю на програму «Київ – Донбас» від 10 квітня. Тоді в студію Громадського радіо ми запросили журналістку Любов Величко, авторку кількох статей про ситуацію в Національній академії наук України.

Любов Величко висловила кілька критичних суджень про НАН, зокрема про неефективність наукових співробітників НАН, про високу заробітну плату президента НАН Бориса Патона і про переважання людей пенсійного віку серед науковців академії.

Після цього ми перевірили слова нашої гості та знайшли фактичні помилки. Також науковці та слухачі Громадського радіо критикували нас і нашу гостю за поверхові судження. Ми вирішили виправити ситуацію, що склалася, і запросили в студію представників Національної академії наук України, щоб дати повну картину того, що відбувається.

Гості ефіру – головний науковий співробітник відділу проблем діяльності і стратегії розвитку НАН України Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України, доктор економічних наук Олександр Попович та головний науковий співробітник відділу системних досліджень науково-технічного потенціалу цього ж інституту, кандидат економічних наук Антон Корецький.

Григорій Пирлік: Які ваші загальні зауваження щодо позиції, яка пролунала у нас в ефірі?

Олександр Попович: Я не знайомий особисто з Величко, тому не можу судити про її щирість. У нас зараз ситуація дійсно дуже важка, і в академії, і в науці загалом. У нас говорять про те, що розвинемо економіку, і все буде гаразд. Говориться це на рівні минулого століття. Зараз ті країни, які хочуть розвинути свою економіку, передусім ідуть інноваційним шляхом і розвивають науку. Україна у цьому відношенні виняток. В Україні в п’ять разів скоротилася кількість науковців, хоча у всіх країнах вона зростає. Академія тут в специфічному стані. Кількість працівників скоротилася вдвічі, саме науковців десь у півтора разу.

Країни, які хочуть розвинути свою економіку, передусім розвивають науку. Україна – виняток

Багато чи мало у нас науковців? 1254 на мільйон жителів нашої країни, а в середньому в ЄС 3358. Ми відстаємо від Росії вдвічі в цьому плані і від Білорусі в півтора разу, хоча в попередні часи науковців у нас було більше, ніж в Білорусі.

Найболючішою проблемою академії зараз є вікова структура. Те, що Величко говорить про це, загалом правильно. Єдине, що вона вважає, що це можна виправити, просто звільнивши частину старшого покоління. Той метод прогнозування, якому я вірю, показує: якщо ми хочемо стабілізувати чисельність дослідників в академії наук, нам треба найближчі 5 років щороку нарощувати прихід в академію молоді на 15%. Це багато, звичайно. Але СРСР знав часи, коли щороку нарощували і по 29%. Так було в 60-х роках. Тому це цілком реальні цифри, але на це потрібні гроші. Причина такої структури не в тому, що літніх людей не можна нікуди подіти. Вони йдуть на пенсію, даремно створюється враження, що всі вони сидять на місці. Мої дослідження показують, що 40 – 50% дослідників старшого віку (60+ років) йдуть на пенсію. Це відбувається весь час. Справа в тому, що молодь не приходить. А молодь не приходить, тому що немає умов для праці, для соціального забезпечення, для утримання сім’ї.

Григорій Пирлік: У нас є представник наукової молоді. Антоне, що вас підштовхнуло прийти в науку і залишитися? 

Антон Корецький: Я прийшов в науку не відразу. Я спочатку працював близько року менеджером. Потім я вирішив спробувати працювати в університеті. Пропрацювавши там близько 2 років, я зрозумів, що потрібно йти далі, потрібно закінчувати аспірантуру, отримувати науковий ступінь, займатися науковими дослідженнями. Академія – місце, де ти може повністю зануритися в дослідження. Коли я прийшов в Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва, мені тут дуже сподобалося, бо хороший колектив, мене добре прийняли. Коли я виходив на захист, наш провідний науковий співробітник, заступник директора Лідія Кавуненко зі свого проекту виділила гроші мені для захисту – 4 тисячі.

Я бачив публікацію Любові Величко, де науковий співробітник розповідає, що у нього вимагали 10 чи 15 тисяч доларів, щоб довести дисертацію до кінця. Зі свого прикладу я можу сказати, що є різні випадки, у мене склалося зовсім інакше.

Автореферат ми з науковим керівником вичитували місяці три разів по 5 – 6 кожний рядок, кожне слово. Перший проректор ВНЗ, в якому я захищався, похвалив мій автореферат і попросив дати йому його як зразок, щоб показувати іншим студентам, як писати автореферат.

Чи достатньо коштів виділяється на академію наук? Я подивився відкриті дані. Цільовий капітал Єльського університету 27 мільярдів доларів, Колумбійський університет – 10 мільярдів доларів, Принстонський університет – 22 мільярди доларів. Це дані на 2017 рік. Уявляєте, яке фінансування мають престижні університети світу? Якщо говорити про академію наук і перерахувати у доларовому еквіваленті, то вийде 140 мільйонів доларів. Бюджет одного університету в рази більший за наше загальне фінансування.

Що стосується індексу Хірша, то це цікавий показник. Наприклад, науковець опублікував 100 публікацій, кожна публікація була процитована один раз, то в нього індекс Хірша буде одиницею. Якщо цей науковець опублікував 5 публікацій і кожна публікація була процитована мінімум 5 разів, у нього індекс буде 5. Щоб індекс був високий, потрібно, щоб у науковця було багато публікацій. Друга умова полягає у тому, щоб кожна публікація цитувалася певну кількість разів. Але у Ейнштейна був би h-індекс 4, хоча у нього фундаментальні роботи, тому потрібно дуже витончено до цього підходити.

Олександр Попович: Індекс Хірша та кількість публікацій – тільки один з показників. Говорити, що у людини немає публікацій, тому вона не працює, неправильно. Інколи люди 5 – 7 років роблять експеримент, який потім дає серйозну публікацію. Інколи на них ніхто не посилається. Мендель опублікував свою роботу в такому журналі, що її практично ніхто не бачив. Уже в XX столітті вчені дійшли до тих же результатів і раптом виявили, що це вже колись дослідив Мендель. Його іменем назвали цілий напрямок в науці.

Григорій Пирлік: Хочу повернутися до ситуації з віком працівників. Середній вік наукових працівників становив 51,4 року в 2017-му. Пані Любов Величко висловила думку, що можна всіх пенсіонерів відправити на пенсію. Як вона рахувала, залишиться 10 тисяч наукових співробітників. Між ними можна провести прозорий конкурс, тим самим оновити склад академії. Залишиться 4 -5 тисяч працівників, на яких вистачатиме фінансування. Як ви вважаєте, як треба діяти?

Олександр Попович: Проблемою є не тільки середній вік. Трагедія в тому, що у нас немає тих молодих співробітників, яких вона хоче залишити замість пенсіонерів. Та молодь, яка приходить в Академію наук, витримує 2 – 3 роки, максимум 5, а після цього йде шукати місце, де можна заробити на те, щоб прогодувати сім’ю. Ми вийшли на той рівень, коли прихід молоді в науку зрівнявся з числом тих, хто помирає, і тих, хто йде на пенсію.
Якщо при цьому вигнати старше покоління, то це означає знищити академію. Науковець формується не один рік. В науці треба десяток років, щоб сформувався дослідник. Щоб сформувався колектив, потрібно кілька десятків років, тому що така специфіка цієї галузі. У нас зараз практично немає конкурсів в аспірантуру. У молоді немає бажання йти в цю сферу. Останні десятиліття у нас ставлення до науки було, як до соціально-культурної сфери, яку ми по доброті своїй підтримуємо. Нам треба схаменутися і терміново зупинити деградацію наукової сфери.

Ми вийшли на той рівень, коли прихід молоді в науку зрівнявся з числом тих, хто помирає, і тих, хто йде на пенсію

Григорій Пирлік: Яка зараз ситуація із зарплатами наукових співробітників?

Олександр Попович: Витрати на одного наукового співробітника в різних країнах різні. У США це 313 тисяч доларів на наукового співробітника. В Україні, якщо брати до уваги купівельну спроможність, десь 16 тисяч. Якщо просто взяти офіційний курс, то це десь 8 тисяч на рік. У Польщі вдвічі чи втричі більше залежно від параметрів. У Румунії 36 тисяч, в країнах ЄС в середньому 163 тисячі. Тобто це просто жалюгідна оплата.

Григорій Пирлік: Доктор біологічних наук Олександр Демченко у своїй статті на сайті «Українська правда. Життя», яка вийшла торік у квітні, критикував саме розподіл, казав таке: «Одержуючи державні кошти, прописані в бюджеті окремим рядком, Національна академія наук України зберігала законні підстави безконтрольно їх витрачати, не звітуючи не лише перед платниками податків, а й перед спільнотою вчених».

Антон Корецький: Фінансово-господарська діяльність НАН України підлягає регулярній перевірці з боку відповідних державних контролюючих органів та відділу внутрішнього аудиту НАН. Минулого року Державна фінансова інспекція України провела ревізію фінансово-господарської діяльності НАН України за 5-річний період. На цей час Рахунковою палатою здійснюється аудит ефективності управління академією об’єктами держвласності. Протягом останніх двох років Держфінінспекцією України проведено контрольні заходи в 33 установах академії і відділі внутрішнього аудиту НАН України.

Олександр Попович: Що стосується заробітних плат, фонди виділяються на інститути. І всі інститути незадоволені. Нашому інституту в цьому році не вистачає приблизно 300 тисяч на заробітну плату.

В минулому бюджеті було передбачено 0,16% ВВП, хоча повинно було б бути 1,7% ВВП державного фінансування. Сумарне загальне фінансування приблизно 0,26% ВВП. Є надходження від замовників, але в сумі мало.

Колись наш директор Борис Антонович Маліцький порахував: коли наука фінансується на менше 1% ВВП, не можна розраховувати на те, що наука буде відігравати якусь функцію, крім соціокультурної.

Григорій Пирлік: В ефірі від 10 квітня у нас були дані від Любові Величко, яка сказала, що Борис Патон, президент академії, отримує 250 тисяч гривень на місяць. У декларації вказано зарплату як президента НАН України 440 130 за 2017 рік. Там вказана зарплата за роботу за сумісництвом, доплата за звання академіка, але це інші статті.

Антон Корецький: Якщо додати ці суми і поділити на 12, то вийде орієнтовно 40 тисяч гривень.

Григорій Пирлік: Яка ситуація з ефективністю української науки?

Антон Корецький: У своїх матеріалах Любов Величко часто посилається на індекс Хірша. Була критика про те, що в українських вчених замалі індекси Хірша. Іспанська дослідницька група аналізує бази даних Scopus. Якщо подивитися показники України і Східної Європи та України та світу, то ми бачимо, що у Східній Європі Україна займає 5-у сходинку за кількістю публікацій в базі даних Scopus. За індексом Хірша у нас 6 або 7 позиція у Східній Європі. У світі Україна за кількістю публікацій в базі даних Scopus знаходиться на 40-й позиції.

Олександр Попович: Якщо взяти інформаційну систему «Україніку наукову», то можна побачити, що серед науковців України все-таки, якщо брати максимальні індекси Хірша, науковців академії 70%, якщо взяти рівень 20, то це 59% (при тому, що в академії працює третина науковців України).

Хочу ще сказати стосовно перенесення показників Scopus на українські реалії. Як формуються дані? Журнал включається в базу даних. Якщо журнал один чи два рази не вийде вчасно, його виключають. Багато наших журналів там були і випали, бо запізнилися з випуском на місяць чи два, тому що не отримали фінансування вчасно.

В останньому номері Вісника Національної академії наук України було інтерв’ю Бориса Патона про найважливіші результати, досягнуті академією у 2017 році. Навіть академічні вчені говорять, що є про що говорити. Є епохальні речі (не в 2017 році, але останнім часом). Наприклад, зварювання живих тканин.

Григорій Пирлік: На цей рік було анонсоване створення фонду досліджень. Яка зараз ситуація з цим фондом?

Олександр Попович: Ідея прекрасна, але мене розбирає сміх, коли говорять, що це абсолютно новий підхід. В законі України про науково-технічну діяльність, прийнятому в 1991 році, було передбачено значне посилення конкурсного фінансування і були створені фонди. Чому все це загинуло? Тому що в ці фонди дали недостатньо грошей. Історія може знову повторитися.

Григорій Пирлік: Серед того, що казав і пан Демченко, є те, що, наприклад, пан Азаров і зараз є членом-кореспондентом НАН України. Чому так і чи варто його позбавляти цього статусу?

Олександр Попович: Є давня традиція, що з академії нікого старалися не виключати. Я б не педалював цю тему. Грошей йому за це не платять як і всім членам академії, які виїхали за межі України.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.