Ми впроваджуємо інновації в обороні 7 років, а треба 1-2, — Згурець

«З такими темпами ми ніколи не зможемо створювати конкурентні вироби», — підкреслює експерт з питань оборонних технологій

Ведучi

Ірина Сампан,

Сергій Стуканов

Гостi

Сергій Згурець

Ми впроваджуємо інновації в обороні 7 років, а треба 1-2, — Згурець
https://static.hromadske.radio/2016/10/hr_kyivdonbass-16-10-23_zgurets.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/10/hr_kyivdonbass-16-10-23_zgurets.mp3
Ми впроваджуємо інновації в обороні 7 років, а треба 1-2, — Згурець
0:00
/
0:00

Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, експерт з питань оборонних технологій Сергій Згурець розповідає про зміни в українській армії та основні проблеми у сфері оборони, які потребують вирішення.

Сергій Стуканов: 24 серпня на Хрещатику демонструвалися успіхи української армії. Як би ви оцінили зроблене за 2,5 роки?

Сергій Згурець: Ми маємо оцінювати стан армії не за парадами, а за ситуацією щодо спроможності армії відповідати тим загрозам, які на сьогодні існують. Після початку російської агресії українська армія збільшилася майже вдвічі. Вона досягла чисельності 280 тисяч особового складу. Це потягнуло за собою необхідність достатньої потреби в озброєнні. На сьогодні левова частка військових частин побудована і розташована таким чином, щоб запобігти можливим загрозам, які існують в Донецькій і Луганській області, а також у напрямку Криму. За рахунок чисельності компенсуються потенційні загрози з боку РФ.

Поки ще не ухвалена програма розвитку Збройних сил, яка передбачена системою оборонного планування. Сьогодні зберігаються різні погляди на те, яким чином розвивати армію. Є позиція Генерального штабу, яка полягає у тому, щоб щонайменше рік-два утримувати таку чисельність військ. Є також така позиція: потрібно розуміти, як має виглядати армія майбутнього, і потихеньку до цього рухатися, враховуючи наші потреби та фінансові можливості.

Сергій Стуканов: Мені здається, що впродовж 2016 року не було хвиль мобілізації. Армія переходить на контрактну основу. Чи справді ті позитивні моменти, котрих було досягнуто, є хорошим знаком?

Сергій Згурець: Ми говоримо про контрактну армію через одну призму, через те, наскільки це зачіпає наші людські інтереси. Чи не станеться завтра так, що нашого брата чи батька покличуть на війну? Саме тому така велика увага приділяється мобілізації, але це лише один з компонентів побудови армії, який не є суттєвим і вирішальним.

На сьогодні за рахунок хвиль мобілізації ми підняли загальний рівень навченості особового складу і у Збройних силах, і за межами війська. Ці люди у разі реальної кризи будуть забезпечувати бойові дії з вищим рівнем навченості. Тому була потрібна мобілізація. Зараз період виглядає більш-менш стабільним, хоча це умовна стабілізація. Перехід на контрактну службу дозволяє більш ефективно використовувати ту техніку, яка на сьогодні є у військах. Так, це радянська техніка, але опанувати її за період мобілізації дуже важко. Але це лише одна зі складових, яка має ґрунтуватися на готовності особового складу виконувати накази керівництва, бути готовими до реальних бойових дій.

Ірина Сампан: У нас є телефонний дзвінок.

Микола: Коли припиняться ці обстріли? Ми ж не тир! Скільки снайперів має бути? Яка норма? Один на роту?

Сергій Згурець: В питанні є дві складові. Коли відбуваються обстріли особового складу, а ми не відповідаємо, це деморалізує військових. Принцип «око за око, зуб за зуб» – цілком нормальний військовий принцип. Якщо ми не даємо можливості відповідати, то це негативно впливає на настрої військових.

Зі снайперами ситуація цікава і надзвичайно важлива. З 2014 року почали утворюватися спецпідрозділи снайперів Національної гвардії та в Збройних силах. Ті гвинтівки СГД (Снайперська гвинтівка Драгунова), які використовуються, дійсно не є снайперськими. На сьогодні питання снайперів вирішено формуванням окремих підрозділів в Збройних силах, але це не вплинуло на збільшення кількості снайперів в штатних підрозділах. Якщо був один снайпер з СГД у відділенні, то так і залишилося. Але Генеральний штаб приділяє цій проблемі більше уваги, ніж перед війною. Починають закуповуватися снайперські гвинтівки закордонного виробництва, організовані центри снайперської підготовки. Цю стратегію активно використовує агресор. 

Ми почали закуповувати гарні снайперські гвинтівки, але європейські країни, які виготовляють снайперські патрони, нам не продають нормальних патронів. Фактично ми вимушені шукати варіанти завозити в країну патрони залаштунковими способами, щоб снайпери Національної гвардії Збройних сил могли чітко виконувати свої завдання. Це одна з проблем, яка може суттєво вплинути на підвищення боєздатності Збройних сил при комплексному вирішенні питання.

Ірина Сампан: Ви сказали, що у Збройних сил немає програми розвитку. Загальна стратегічна програма за стандартами НАТО не впливає на реформи у Збройних силах?

Сергій Згурець: Ви говорите про Стратегічний оборонний бюлетень України, який був ухвалений і презентований країнами-членами НАТО. Цей документ визначає на межі 2020 — 2030 років певні цілі, які відповідають потребам НАТО і нашому розумінню, якою може бути армія. Стратегічний оборонний бюлетень є рамковим загальним документом.

Заходи, чітко прописані за часом, термінами та фінансуванням, вкладаються в програму. Це 6-річна державна програма розвитку Збройних сил, яка мала бути ухвалена ще минулого року. На сьогодні вона дискутується на військовому рівні, на рівні обмеженого кола експертів, тому що у нас де-факто є три програми, які визначають нашу обороноздатність:

  1. Державна цільова оборонна програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних сил,  яка визначає, яке озброєння потрібне українському війську; 
  2. Державна цільова програма реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу, яка ще розробляється, вона визначає те, яким чином ми маємо робити озброєння, яке ми описали як потрібне;
  3. Державна програма розвитку Збройних сил, яка чітко визначає кількісні та якісні показники особового складу та озброєнь, вона не є ухваленою.

Ці документи є дещо розбалансованими, вони не підведені до загального знаменника.

Поки структура Збройних сил ґрунтується на задумі Генерального штабу, що саме таким чином ми оптимально будуємо свою оборону.

Сергій Стуканов: Армія потребує інновацій, залучення нового озброєння. Якою мірою це здійснюється?

Сергій Згурець: Витрати на оборону не задовольняють потреби війська. Багато проектів з переозброєння війська «зависли» через те, що в проекті бюджету на цей рік було передбачено 2 мільярда коштів Януковича, які фактично не надійшли на потреби оборони.

Запровадження інновацій виглядає начебто спокусливим, але без коштів це зробити досить важко. Сьогодні запровадження інновацій знаходиться на початковому етапі.

Ірина Сампан: Ті речі, які для нас інноваційні, давно не є такими для світу.

Сергій Згурець: Так. Для нас повторення процесу виробництва мінометів є інновацією, а для інших країн це вчорашній день. Але ми змушені говорити про інновації в контексті наших досягнень.

Інновації з’являться років через 5, але агресія може початися завтра.

Сергій Стуканов: Для багатьох взірцем виступає Ізраїль.

Сергій Згурець: Відмінність між Україною та Ізраїлем полягає у тому, що в Ізраїлі все населення розуміє, що є війна. Треба воювати всією державною.

Успішних і талановитих випускники ізраїльських шкіл запрошують на службу в спеціальних підрозділах армії Ізраїлю, які займаються розробкою перспективних видів озброєння.

В основі конкуренції лежать не зразки техніки, не зразки озброєння, а розумна система управління. Одна геніальна людина може зробити більше, ніж інститути.

Головна проблема України полягає в тому, що у нас все дуже розрізнено. Треба зробити так, щоб інноваційні рішення працювали на інтереси держави. У нас не існує механізму, за якого геніальні ідеї мають короткий шлях до війська, коли ідея швидко стає зразком і потрапляє на фронт, як в США чи в Ізраїлі.

Армія будується заради бійця в окопі, а не заради генерала.

У нас немає жодного зразка, який би від виникнення ідеї до розробки зразку пройшов час, менший за 7 років. Швидке протипування у світі передбачає появу зразка за один чи два роки. Технологічна база так швидко розвивається, що за цей час на основі каркасу за рахунок нових елементних рішень можна зробити новий зразок озброєнь.

З такими темпами ми ніколи не зможемо створювати конкурентні вироби. Якщо ми не змінимо систему, нічого не зміниться. Бюрократична машина у нас більш потужна, ніж ініціативи.

Наша країна спроможна виробляти легку та важку бронетехніку, засоби враження. Армії найбільш потрібні розробки систем розвідки і зв’язку. Частково це питання вирішується. Ми не можемо виробляти тепловізори.