Після Майдану зросла потреба в діалозі, який ми шукаємо закордоном, — Ваховська

З перекладачкою Нелею Ваховською говоримо про новинки Книжкового Арсеналу та дискусію, присвячено радянському перекладу, що відбудеться на знак пам’яті про Олексу Логвиненка

Ведучi

Ірина Славінська,

Андрій Куликов

Гостi

Неля Ваховська

Після Майдану зросла потреба в діалозі, який ми шукаємо закордоном, — Ваховська
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr_kyivdonbass-16-04-14_vahovska.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr_kyivdonbass-16-04-14_vahovska.mp3
Після Майдану зросла потреба в діалозі, який ми шукаємо закордоном, — Ваховська
0:00
/
0:00

Ірина Славінська: На Книжковому Арсеналі існує традиція триб’ютів авторам, що відійшли. Цьогоріч 24 квітня такий захід відбудеться на честь Олекси Логвиненка.

Неля Ваховська: Ми переживаємо час, коли велике покоління інтелектуалів пізнього Радянського Союзу відходять одні за одним. Я ініціювала цей захід, бо досі ще живуть люди, які цей процес творили, і ми можемо отримати їх свідчення. Втрата Олекси Логвиненка — це печальний великий привід підняти питання, чому тоді в Радянській Україні з’явилося стільки талановитих перекладачів і письменників, і чому за останні 25 років такого вибуху так і не сталось.

Ірина Славінська: Цікаво говорити про цілий пласт перекладачів, які долучились до примирення через переклад. Адже робота з німецьким перекладом в Радянському Союзі — це робота з примиренням. Наскільки справедливий такий погляд?

Неля Ваховська: Цілком справедливий, хоча я б проектувала це не на примирення після війни, а на внутрішні політичні процеси в культурі тодішньої України. 70-ті роки — це час, коли ще є політичні репресії і з’являється покоління людей, що втікають в переклад. Це своєрідна форма політичного протесту. В цьому контексті важлива постать Миколи Лукаша. Він відмовився від штучної мови, його переклади написані дуже простою мовою.

Андрій Куликов: Мне кажется, что это не бегство — скорее «прибегнуть», а не «убежать». Здесь больше о преемственности украинской переводческой традиции.

Неля Ваховська: Згодна, не хочу зводити до політики. Просто наразі ми маємо тенденції або до відмови від політичного дискурсу в літературі, або поляризації «щира українська — щира російська». І, безперечно в мові можна знайти відбитки різних суспільних процесів.

Андрій Куликов: Преимущество украинской школы перевода можно было видеть по качеству переводов того времени. Это было и заявление в том числе.

Неля Ваховська: Хочу відзначити, що самі автори і тексти — це вже свого роду маркер. Цікаве питання, як цензура це пропустила. Як взагалі тоді існував журнал «Всесвіт» з його протистоянням?

Ірина Славінська: 24 квітня ви візьмете участь у дискусії «Письменниця, художниця, повія». Розмова про літературу та проституцію у ХХ столітті. Розкажіть детальніше.

Неля Ваховська: Ми говоритимемо про Ґрізелідіс Реаль, яка змушена вдатись про проституцію для утримання двох дітей. При цьому починає писати, вивчає живопис, стає одним із найвідоміших вибухів франкомовної Швейцарії і засновує рух за легалізацію проституції. В певних емансипаторних колах ця жінка — ікона.

Мене вона зачаровує тим, що у своїх текстах вона говорить про своє буття жінкою в проституції, але апелює до радості життя.

Ірина Славінська: Я зауважила, що в нас все більше виходить перекладних текстів. Ті ніші, які не закриває література, заповнюють переклади.

Неля Ваховська: Це пов’язано з тим, що після Майдану в нас зросла потреба в діалозі, в рефлексії. Ми шукаємо партнера з діалогу закордоном, бо власного досвіду нам бракує. Ми майже зовсім відмовились від досвіду Радянської України, а тепер, коли апелюємо до кризових ситуацій, нам немає на що спертись.

Ірина Славінська: Які ніші з’являються завдяки перекладній літературі в Україні?

Неля Ваховська: Репортажна, нон-фікшн, що зачіпає важливі соціальні проблеми. З науковою літературою поки не складається, але є криза самої науки. Коли я підбираю тексти для перекладу, мені стає тісно в рамках української мови, як вона позиціонується сьогодні. Примус до барокової, квітчастої, штучної мови — це страшна річ. Іноді я даю відповідь цьому явищу, ховаючись за авторами, які у свій час робили в літературі щось подібне.

Цієї весни виходить мій переклад книги «Емма мовчить» австрійки Сюзанни Шолль, дитяча книга «Фантастичні історії на добраніч» Ервіна Мозера. І ще я хочу потрапити на презентацію «Розбійника» Роберта Вальзера в перекладі Логвиненка.

Андрій Куликов: Насколько вашими становятся эти книги, которые вы перевели.

Неля Ваховська: В дитячій літературі є багато простору для перекладу, коли в художній літературі ти не можеш так варіювати текст.