Страйк на шахті у Макіївці у 89-му — старт руху за незалежну Україну?

Кирило Ткаченко — соціолог, публіцист, докторант Мюнхенського університету. В студії «Громадського радіо» він розповідає про лекцію про те, що шахтарський рух на Сході України підтримав незалежність України і навіть ринкові перетворення. А також говорить про несприйняття дій німецьких «лівих» щодо підтримки «республік» Донбасу.

Ольга Веснянка: Як пройшла ваша лекція про шахтарські протести в рамках фестивалю «Олімпіада-84»?

Кирило Ткаченко: Була гарна дискусія, вдалось подивитись на ці речі предметніше, без емоцій чи пафосу.

Олексій Бурлаков: Ви стверджуєте, що протести шахтарів були одним із найпотужніших елементів протестного руху, що призвів до розпаду СРСР.

Кирило Ткаченко: Так, події липня 1989 року — безпрецедентні для СРСР. Відбувся масовий страйк від України до Сахаліну. Горбачов у спогадах так і згадує, що суспільство почало розпадатись саме з цього. Вся галузь була заблокована, страйк міг поставити економіку на коліна, тому уряд пішов дуже швидко на поступки. Загалом було три страйки — 89, 91 та 93, останній вже в Україні. Протягом першого страйку шахтарі декларували економічні вимоги, хоча насправді там був цілий ряд вимог просування ринкових механізмів.

Потужний рух розпочався в 1989 році, найбільш вирішальною була націоналістична течі в Росії. І все спочатку приймалось, змінювалось спочатку там, а потім вже у нас.

Ольга Веснянка: Чи були у шахтарів політичні вимоги?

Кирило Ткаченко: Вимоги ринкового перетворення вони підтримали одразу. Під ринком вони розуміли те, що шахти належатимуть робітникам, а зарплати будуть справедливими. Вони вважали, що їх експлуатують, що експлуататор — партія та держава. Вартість продукту — це для них праця, страйкоми робили підрахунки навіть. Це була дивна суміш радикалізації, в Воркуті, наприклад, шахтарі вимагали виключення з Конституції положення про провідну роль партії і тд.

Олексій Бурлаков: Що було під час наступних страйків?

Кирило Ткаченко: За результатами протестів 93 року виграли регіональні еліти. Далі пішли розборки. В 91 році шахтарі навіть Кравчука не підтримали, він був для них занадто націоналістичний. Але зате підтримали національний суверенітет України.

Важко сказати, хто кого використав, але в 93 році було єднання директорів та протестувальників. Казали, про те, що до цього причетний був Звягільський, загалом є багато версій. Але однозначно, що більше виграли еліти, ніж шахтарі.

Ольга Веснянка: Чому ви зацікавились цією темою? Чи ви представляли ви цю тему в Європі?

Кирило Ткаченко: Я зацікавився цією темою ще в 2012 році. Ще до подій на Донбасі я зрозумів, наскільки цей регіон важливий для розуміння суспільства та країни. Тема шахтарських рухів в англомовній літературі краще досліджена, ніж у нас. І я хочу не так донести цю інформацію до них, як представити основні зарубіжні праці у нас. Планую видати антологію західних праць, присвячених цій темі.

Олексій Бурлаков: Чи матиме економічна складова страйків сенс і далі?

Кирило Ткаченко: Той, рух, який був одним із найсильніших чинників розпаду Союзу, завдав потужного удару і по Україні, спричинив потужну кризу, відставку Кравчука. Шахти закривались, зарплати не виплачувались. Раджу почитати Влада Михненка, Анатолія Русначенка, Вадима Борисова — вони писали про ці події.

І власне ліві рухи в Німеччині і їх діяльність в контексті конфлікту на Донбасі — це для мене розчарування. Вони збирали гроші навіть на Мозгового, масштаби підтримки «республік» та Росії неймовірна. Проводились заходи, був потік статей, газет. Та і праві теж люблять Путіна. І лівих важко зрозуміти.

Олексій Бурлаков: Шахта в Макіївці — точка, з якої почались найбільш активні протести. Чи можна її вважати відправною точкою українського руху?

Кирило Ткаченко: Так, перший страйк почався в Макіївці.