Сучасні трактування Шевченка: self-made man, романтик, революціонер

У студії «Громадського радіо» — співавтори проекту DigitalShevchenko Богдан-Олег Горобчук і Федір Крикун.

Григорій Пирлік: Скільки наразі є постерів DigitalShevchenko?

Федір Крикун: Ми зробили 10 базових віжуалів. Це картинки, які ми потім використовували в різних форматах. Я думаю, що загалом йдеться про кілька десятків постерів. Але всього їх опублікували декілька сотень. Навіть на сторінці Верховної Ради у Фейсбуці розмістили щось схоже на наш постер.

На деяких матеріалах видно, що за основу взяли наш постер, а зверху наклали плашку з текстом. Ми це вітаємо. Такий творчий підхід — це класно.

Григорій Пирлік: Розкажіть про зміст постерів.

Богдан-Олег Горобчук: Сприйняття Шевченка у багатьох з нас формувалося ще в школі. Люди, які вчилися у Радянському Союзі, модерного Шевченка, який був в якомусь сенсі self-maid man, фактично не застали. Тобто це було виключно народницьке, зашорене сприйняття його як захисника селянства. З іншого боку, є абсолютно протилежна позиція, яка полягає в тому, що Шевченко — це шибайголова, франт, який був дуже розв’язним і вів специфічний спосіб життя. На мою думку, такий погляд так само є не дуже коректним. Його життєвий шлях не був рівним. Він зумів відмовитися від золотих років у Петербурзі, повернутися в Україну і вступити до антидержавного, з погляду Російської імперії, Кирило-Мефодіївського товариства. Ми б хотіли підкреслити саме молодість Шевченка. Для нас поміщення Тараса Григоровича в антураж художніх картин і несподіваних постерів є радше способом привернути до нього увагу не як до зашкарублого образу, а як до образу, який може дивувати. Так само ми добирали нетипові, незаїжджені цитати. Можливо, саме через ефект несподіванки це так широко розійшлось.

Федір Крикун: Ми працювали з образом, який вже існує. І він дійсно вже є застиглим. Але по-перше, геній має набагато більше граней, а по-друге, він є актуальним навіть сьогодні. І тому ми помістили його в такий контекст. Це питання нашої культури та сприйняття. Воно в нас трохи шароварне. В переході на Майдані Незалежності продають зроблені в Китаї фігурки українців. Ми не такі. Тобто українська культура сучасна і актуальна. Ми пішли на такий крок, щоб пробити це сприйняття. Ми хотіли показати, що українська культура виходить за рамки сільського, провінційного сприйняття.

Анастасія Багаліка: Той образ Шевченка, який було створено у радянські роки, відлякує тих, хто міг би його читати?

Федір Крикун: Я впевнений, що так. Творчість Шевченка трансформувалася протягом його життя. В школі нам демонстрували замріяний, вишневий, романтичний бік творчості Шевченка. Насправді, Шевченко набагато багатший. Нав’язлива форма навчання і подачі, яка була у школі, багатьох відвадила від того. Але зріла людина, яка заново відкриє для себе Шевченка, може знайти для себе дуже багато цікавого.

Богдан-Олег Горобчук: Шевченко став такою масштабною фігурою не тому, що писав про селян і не тому, що з правильного ідеологічного погляду використовував якусь тематику, а тому, що він був абсолютно щирим, він писав про те, що реально знав. Написана ним поема «Сон» призвела до того, що він потрапив у персональне пекло — ці 10 років служіння в колоніальній армії держави, яку він ненавидів. Це його персональна розплата за принципові позиції, яких він дотримувався. Людина, яка могла стати представником золотої молоді Петербургу, пішла на такий вчинок. Хіба це не приклад для сучасного українця? Це не прямий заклик до дії. Це метафора особистого шляху, на яку ми могли б зважати.

Григорій Пирлік: Журналістка «Громадського радіо» Ірина Сампан кілька тижнів тому їздила на Донбас. Вона розповіла, що там продається книжка «Тарас Шевченко — крестный отец украинского национализма». Тобто образ Тараса Шевченка використовується там у контрукраїнській пропаганді. Як можна цьому протидіяти?

Федір Крикун: Пропагандою хорошого смаку і сучасної української літератури. Ми розуміємо, що робити меми з Кобзарем — це хуліганство в якійсь мірі. Але це демонструє те, що цей перезапуск можливий. В радянські часи майже в кожному місті був пам’ятник Леніну і пам’ятник Шевченку. Ленін — це вождь партії, а образ Шевченка був вихолощений до образу сільського романтика. Сьогодні Леніна немає. А Шевченко залишився, і багато хто досі сприймає його так, як в радянські часи.

Богдан-Олег Горобчук: Образ романтичного Шевченка є дуже цікавим. З одного боку, епоха романтизму — це світанок нації, а з іншого боку, це мотиви і сюжети, які не асоціюються з чимось застиглим і заскорузлим. Не можна заперечувати напряму, що Шевченко був націоналістом. Але стверджувати, як стверджував нині покійний Бузина, що Тарас Шевченко — вурдалак, який спілкувався мовою ненависті, — це теж перекручування.

Для того, щоб правильно інтерпретувати Шевченка, було докладено дуже багато зусиль. Можливо, акценти зміщувалися, щоб відвести від альтернативного прочитання Шевченка. В цьому контексті не можна не згадати ті провокації, які виникали в 1914 році, коли Михайль Семенко символічно палив «Кобзар». Альтернативність інтерпретації Шевченка завжди буде предметом дискусій, поки ми не зрозуміємо, що його можна по-різному читати. І будь-яке інше прочитання Шевченка має право на існування.

Григорій Пирлік: Чи можете ви порадити нашим слухачам джерела, де можна дізнатися про Шевченка, очищеного від пропаганди?

Богдан-Олег Горобчук: У Юрія Макарова є телепроект під назвою «Мій Шевченко». Крім того, можна звернутися до трактування Оксани Забужко. І того ж Грабовича почитати.

Анастасія Багаліка: Ви у Фейсбуці писали про те, що DigitalShevchenko — одноденний проект.

Федір Крикун: Так. Можливо, у наступному році ми придумаємо нову фішку. Але цей проект виріс з того, що ми хотіли проанонсувати інший проект — Digital Poetry. Це цикл відео на вірші сучасних українських авторів.