ТІК: Мрії мають здатність збуватися, але для цього треба щось робити

Сергій Стуканов: Як часто вам доводиться бувати біля лінії фронту?

Віктор Бронюк: Ми, можна сказати, з перших днів підтримуємо українське військо на сході. Якщо у перші місяці, роки в душі була якась тривога, то цього року і я, і багато друзів, колег зловили себе на думці, що люди починають звикати до того всього. Коли стоїш і дивишся, що над Авдіївкою вибухають снаряди, тут же комбайн збирає зерно, тут же хлопчики бігають — це такий своєрідний сюрреалізм.

Сергій Стуканов: Виходить, що люди в одній країні живуть у різних реальностях, абсолютно інших умовах?

Віктор Бронюк: Так. Кілька років тому я був в Ізраїлі, і спілкувався там зі знайомим. Кажу йому «у вас же війна постійно…», а він, що нема війни, вона аж за 20 кілометрів. Мені тоді так дивно було.

Тетяна Курманова: Перший концерт «ТІКа» у зоні АТО був у 2014 році, і після цього ви постійно виступаєте на Донбасі?

Віктор Бронюк: То такий великий концерт, а є ще така форма — невеличкі імпровізовані виступи, коли приїжджаємо на передову, на крайні позиції.

А перший з таких відповідальних виступів був на День Незалежності у Краматорську у 2015 році. Ті, хто працювали у різних закордонних місіях нас дійсно попереджували, що дуже ймовірний терористичний акт, їм взагалі сказали, що не можна виходити. І ти стоїш на Майдані, тисячі людей, і досить одного придурка, щоб свято набуло іншого характеру. Але ти переборюєш цей страх, бо знаєш, що цим людям потрібно знати, що вони комусь потрібні.

Але ти переборюєш страх, бо знаєш, що цим людям потрібно знати, що вони комусь потрібні

Тетяна Курманова: Ще до війни ви були головою фонду «Подільська громада», зараз теж?

Віктор Бронюк: На сьогодні питання публічної професії не звільняє тебе від громадянського обов’язку. У якийсь момент я почав займатись громадською діяльністю. Наш фонд входить у трійку чи п’ятірку найкращих фондів громад в Україні. За останні роки наш основний вектор на допомогу переселенцям, тим, хто був в АТО. Але крім того ми маємо сьогодні багато цікавих напрямків, життя триває.

Сергій Стуканов: Розкажіть, які це напрямки?

Віктор Бронюк: От у нас є корпоративний фонд гурту ТІК. До будь-якої організації часто звертаються по якусь допомогу. Ми вирішили, що будемо підтримувати творчо обдаровану молодь. Цього року оголосили стипендію від гурту ТІК — звертаються керівники гуртків чи просто творчо обдарована молодь, у них є потреби. Купити музичні інструменти, чи ремонт інструментів, наприклад. Вони подають заявки, ми дивимось, хто реально потребує допомоги, допомагаємо.

Ми вирішили, що будемо підтримувати творчо обдаровану молодь

Можливо, це не дуже великі проекти, але ми сього починаємо трохи виховувати людей. Якщо ми хочемо йти у цивілізоване суспільство, то маємо навести лад у відносинах, навіть у благодійності. Перейти від спонтанної благочинності до цивілізованої філантропії — людина отримала допомогу, має виконати ті чи інші умови, звітувати. Це комплекс заходів, які треба робити. Якщо не будемо виховувати підростаюче покоління, то завтра стикнемося з тим самим.

Тетяна Курманова: В одному з ваших інтерв’ю ви сказали, що найбільше боїтесь війни і зради. Зараз ми бачимо це щодня. Як перестати скиглити, як знайти у собі сили, як ви це робите?

Віктор Бронюк: Мені якраз недавно нагадали про це інтерв’ю, це було десять років тому. За цей час я вже неодноразово стикався зі зрадою, війною, але все одно знаходжу в собі сили. Страх лишається страхом, але в такі моменти доводиться щось робити, приймати рішення. Коли в країні війна, забирають твоїх друзів, знайомих, вони просять допомогти, ти розумієш, що не можеш бути осторонь.

З подіями в Авдіївці вчора була нарада «Подільської громади» — вже буквально у цю п’ятницю формується виїзд з Вінниці. Веземо і продукти харчування, і засоби для обігріву, купили декілька біноклів. Це ті речі, які ніхто нікого не змушує робити.

Тетяна Курманова: Де українці можуть вас зараз побачити, почути?

З 6 лютого ми їдемо у всеукраїнський тур

Віктор Бронюк: З 6 лютого ми їдемо у всеукраїнський тур, а, можливо, і трохи більше — є пропозиції розшири і на Європу. Канада вже підтвердила наш виступ у серпні. В Україні пануємо проїхати 24 міста.

Сергій Стуканов: Ваш тур називається «ЄвроDвіжн» — це такий символ, що насправді Україна вже є частиною Європи, і нам не треба кудись сильно рипатися, а починати якісь рухи всередині себе?

Віктор Бронюк: Ми маємо починати будувати Європу тут. Треба закачувати рукава і починати будувати свою державу. Україна європейська країна і географічно, і ментально. Але щоб з нами рахувалися, ми мусимо зробити тут нормальну державу, яка була б не просто географічною територією, а мала б прекрасну армію, багато освічених людей — це основне ядро будь-якої країни. Щоб це не був такий виток, як ми зараз бачимо, коли кращі розуми покидають Україну, шукаючи кращої долі, бо не можуть тут реалізуватися.

Був такий прем’єр-міністр Ізраїлю Шимон Перес, який прожив досить таке непросте життя, але має великі здобутки. Журналіст якось спитав, про що ви, людина, яка багато пережила, втратила, шкодуєте найбільше? А той каже — шкодую лише за тим, що ми поставили собі занизькі цілі. Ми досягли того, що нам тоді здавалось неможливим, але я шкодую, що наші цілі таки були занизькі.

Отак і має бути — ми маємо не боятися ставити цілі. Кожен громадянин має розібратися у своїй голові, чого ми хочемо. Є дуже простий шлях — зібрати чемодан і поїхати шукати кращої долі, а є момент сьогодні тут втілювати свої мрії. Мрії мають здатність збуватися, але для цього треба щось робити.