У нас немає хороших українських текстів, — Анетта Антоненко

Що почитати? Про найцікавіші книжки минулого року та найочікуваніші книжки наступного року — у розмові з Анеттою Антоненко.

Наталка Соколенко: Що порадите з того, що вийшло у вашому видавництві цьогоріч?

Анетта Антоненко: Цього року в нас вийшло напрочуд багато книжок — 24. Взагалі-то я ставила собі планку у 20 видань, але від деяких книжок я просто не змогла відмовитись.

Наталка Соколенко: Скільки зазвичай книжок видають наші або закордонні видавництва?

Анетта Антоненко: У Видавництві Старого Лева цьогоріч вийшло 115 книжок. У «КСД» виходить багато, але я не все відношу до книжок.

Наталка Соколенко: Тоді інше порівняння — з минулим роком.

Анетта Антоненко: Тоді в мене вийшло 18 чи 19 книжок.

Наталка Соколенко: Як це корелює зі статистикою про те, що в Україні читає лише 20% громадян?

Анетта Антоненко: Культура читання в нас падає давно. Скажімо, з 90-х років. Просто ми її не підтримували. Вона була на дуже високому рівні, а потім виникли великі проблеми у видавничому бізнесі — податки, ПДВ, нестабільність розвитку. І культура читання в нас почала дуже різко падати. Кілька разів показник виходу книжок і кількості книжок на душу населення зростав. Але потім, після кризи, цей показник знову падав. Минулого року почалось плавне зростання. Це помітили усі видавці.

Ілона Довгань: З чим це пов’язано — з якістю книжок чи бажанням читати?

Анетта Антоненко: З градусом температури в суспільстві. Зростання почалось після Майдану, навіть попри складний фінансовий стан. Тоді стояло питання: проводити чи не проводити Книжковий Арсенал. Рішення було прийняте однозначне. Видавці сказали, що вийдуть на Арсенал, бо це справді потрібно. Ми боялися, що люди просто не прийдуть. А вийшло навпаки. Був аншлаг. Люди змучились від напруги в суспільстві і захотіли читати. Видавці відчули цей градус. Поступово почали з’являтись нові видавництва. Активізувався нон-фікшен. Книжки почали дуже добре продаватися.

Наталка Соколенко: Чим ви похвалитесь? Якось ви мені порадили книжку вашого видавництва «Двоє добродіїв із Брюсселя» Еріка-Емманюеля Шмітта. Я дійсно отримала величезне задоволення.

Анетта Антоненко: Можу порадити книжку Дідьє ван Ковелартера «Жюль». Я дуже довго шукала автора, що пише так само добре і продуктивно як Шмітт. У видавництві, яке видає твори Шмітта, мені сказали, що в них є ще один такий автор — Дідьє ван Ковелартер.

Наталка Соколенко: Про що книга?

Анетта Антоненко: Це книга про собаку. Головний герой — лабрадор Жюль. Жюль — це пес-поводир, який багато років жив з жінкою, що не бачить. Їй роблять операцію, а пес лишається в аеропорту. Перед тим жінка знайомиться з арабом, який не може лишити собаку і тому забирає Жюля до себе. А далі — любовна історія. 

Ілона Довгань: Назвіть топ-5 своїх улюблених книжок.

Анетта Антоненко: Перше: Ісабель Альєнде «Оповідки Еви Луни». Це одна з найвідоміших чилійських письменниць, племінниця Сальвадора Альєнде.

Друге: «Час зірки» Кларісе Ліспектор. Це португальська письменниця з українським корінням. Вона народилася на Вінниччині, а потім, під час єврейських погромів, її вивезли. Все своє життя вона прожила в Бразилії. Я знайома з цією збіркою і її авторкою з 2009 року. В Бразилії Клариса Ліспектор — найвідоміша письменниця. Там існує цілий культ щодо неї.

Третє: п’єси Еріка-Емманюеля Шмітта, зокрема «Зрада Айнштайна» і «Готель між двох світів.

Четверте: «№ 1. Роман-вибух» Остапа Дроздова. Це його дебютний роман. Він не був запланованим, проте книжка продається дуже добре.

Також в мене був дебют Марисі Нікітюк з книжкою «Безодня». Але якщо Дроздов читабельний для більш широкої аудиторії, то проза Марисі Нікітюк розрахована на вузьку аудиторію. Це «трешова» проза. Я сама таку люблю. Але я її люблю дозовано.

Ілона Довгань: Як ви обираєте книжки? Особливо для перекладу.

Анетта Антоненко: Це інтуїція. Я часто критикувала своїх колег, які хапаються за останнього Букера чи Гонкур. Останні премії — це не завжди тексти, які потрібні тут. Свого часу я видавала «Спокуту» і «Суботу» Ієна Мак’юена, але я не видавала «Амстердам», що отримав Букера. Він не зачепив мене особисто.

Ілона Довгань: Які вас цікавлять теми?

Анетта Антоненко: Я люблю магічний реалізм, але не в бік Борхеса і Маркеса, хоча я на них виросла. Для мене і для сучасного читача це вже затяжко. Так, це дуже потрібно, і я думаю над тим, аби видати деякі речі. Але треба шукати сучасних авторів, що пишуть в подібному жанрі.

Наталка Соколенко: Ви наважились видати п’єси і драми. Такі книжки купують?

Анетта Антоненко: Я свідомо йшла на цей крок. В мене не було ризику, адже у мене є хороші радники. Іван Рябчій, який перекладає Шмітта, знаючи мої смаки, може мені щось порадити.

В середньому їх продаж сягає 500-700 примірників. Але, наприклад, книжка «Божество різанини» ввійшла у державну програму «Українська книга», і наклад одразу виріс.

Ілона Довгань: Скільки у вас перекладної літератури, а скільки української?

Анетта Антоненко: Має бути 50/50, але так не є. Справа в тому, що в нас немає хороших українських текстів. Зараз ми чекаємо видання роману Любко Дереша. Він був анонсований, але не вийшов, тому що був дуже великим. Було три томи, а вже в листопаді роман став втричі коротшим.

Ілона Довгань: Які у вас плани на 2017 рік? Що ви рекомендуєте?

Анетта Антоненко: Я рекомендую ексклюзивний роман Ісабель Альєнде «Японський коханець», який ще не вийшов в Росії, і другий роман Дроздова. Крім того, в нас буде «Історія речей» Шивельбуша, «Щастя», «Секс і релігія» і «Філософія самотності».