Я не буду відходити від своєї сутності, — Анастасія Приходько

При мікрофоні журналістки «Громадського радіо» Тетяна Курманова та Олена Бадюк

Олена Бадюк: Чи приєднались ви до сьогоднішньої акції в підтримку Надії Савченко?

Анастасія Приходько: На жаль, в мене не було сьогодні часу прийти на акцію, але я за Надію дуже хвилююсь, та як і вся країна. Також переживаю за її матір, тому що в такому віці вже не можна перебувати в постійному стресовому стані.

Ситуація з Надією надзвичайно напружена, хоча мені хочеться вірити, що все обійдеться. Я тримаю душу і серце за цю мужню жінку, яка зараз поклала на свої плечі всю Україну. Вона є обличчям нашого незламного духу.

Олена Бадюк: Як ви вважаєте, сила громадянського суспільства, тобто подібні акції, можуть вплинути на процес повернення Надії додому?

Анастасія Приходько: Такі акції піднімають дух, і Надія знає і бачить, що по всьому світу є люди, які її підтримують. Напевно, це додасть їй сили. Так, завдяки таким акціям з’являється вірогідність того, що ми достукаємось до тих, хто може вплинути на вирішення долі нашої Наді.

Тетяна Курманова: Ми знаємо, що ви присвятили пісню Надії Савченко. Що саме вас на це надихнуло?

Анастасія Приходько: Після того, як я побачила в останньому її листі фразу про те, що воля не має ціни, і вона там в Росії за гратами нікому не вірить, та нічого не просить, і не боїться, я зрозуміла, що не можу залишатися осторонь, і повинна її підтримати, як можу. І це в перший раз у житті, коли я взагалі комусь присвячую пісні.

Пісня с цією мелодією, але з іншими словами була вже на національному відборі до пісенного конкурсу Євробачення. Та в україномовному перекладі я вклала зовсім інакший зміст, присвятивши пісню Надії Савченко.

Олена Бадюк: Ви часто буваєте у зоні АТО, де ви були останній раз? Ви співаєте тільки для військових чи для мирного населення теж?

Анастасія Приходько: Я співаю і для військових, і для мирного населення. Останній раз ми давали концерт в Попасній, Лисичанську, Сєверодонецьку, Краматорську, Новотроїцькому перед Новим роком.

Тетяна Курманова: Чоловіки-артисти не завжди їздять с концертами до зони АТО, а ви жінка з двома маленькими дітьми відважуєтесь? Вам не страшно?

Анастасія Приходько: Звісно, страшно, але нічого не вдієш. Люди втомились від війни, вони сумують за музикою, за артистами. Останній раз ми їздили за власний кошт, і вхід був вільний для того, щоб люди трохи відпочили.

Тетяна Курманова: Ви вживаєте якісь заходи безпеки, адже сепаратисти мають до вас негативне ставлення?

Анастасія Приходько: Я зіткнулась із сепаратистами в цей раз в місті Попасна, і дуже хвилювалась, щоб вони нічого не накоїли, тому що на концерті було багато дітей. Але, Слава Богу, все обійшлося.

Олена Бадюк: Виконуєте лише авторські пісні чи народні теж?

Анастасія Приходько: Не беруся я співати народних пісень, їх вже всі переспівали. Тому я почала писати власну музику і свої пісні, які, я сподіваюсь, теж будуть подобатись людям і теж, можливо, колись стануть народними.

Олена Бадюк: Які пісні просять виконати на біс?

Анастасія Приходько: Конкретної пісні такої немає. Для військових я виконую на біс пісні Віктора Цоя, їм вони дуже подобаються. Але є й суто жіночі, які теж хочуть прослухати знов і знов.

Тетяна Курманова: У вас доволі складний пісенний матеріал. Чи не було колись спокуси виконувати більш легковажні пісні, які активніше сприймаються пересічними слухачами?

Анастасія Приходько: Я не комерційний артист. Мені вистачає тих грошей, яких я маю. І на дітей, і на відпочинок і на власний бізнес. В мене серйозний матеріал, тому що я думаю про майбутнє. Я не хочу асоціюватись в слухачів з веселими піснями в той час, коли захочу заспівати про серйозні, важливі речі.

Хоча я зараз пишу матеріал більш розкутий, де присутні і вільні слова, і вільні думки. Але від себе, від своєї сутності відходити не буду.

Олена Бадюк: Багато українських артистів до сих пір тримають нейтральну позицію щодо подій на сході України. Як ви вважаєте, чи має артист право на таку позицію?

Анастасія Приходько: В війну не можна поділяти людей на артистів, письменників, художників і т. і. Ми всі люди, яких спіткало горе. І воно повинно єднати. Не можна стояти осторонь в часи таких подвій, хвилюючись за свої кишені. І для людей, які не обирають ніякої сторони, самі гарячі місця в пеклі вже приготовлені, як казав Данте Аліг’єрі. Тільки разом ми можемо побороти ворога

Тетяна Курманова: Ви не їздите з концертами в Росію вже давно. Ваші прихильники там після висловлювання вами такої активної позиції, почали менше вас слухати?

Анастасія Приходько: Я не звертала на це уваги. Звичайно, я хвилююсь за тих прихильників в Росії, хто мене підтримує, але їздити я туди не хочу і не буду.

Олена Бадюк: Чи змінилось коло вашого спілкування?

Анастасія Приходько: Так, але в мене немає сумніву в тому, що я роблю. Я знаю, що треба жити по совісті, тому що Бог все бачить

Олена Бадюк: Ви свого часу не прийняли пропозицію Олега Ляшка вступити в Радикальну партію. Чому?

Анастасія Приходько: Я не хочу ні до кого долучатися. Після пропозиції я взяла собі два тижня для розміркувань, та зрозуміла, що не хочу бути частиною команди, до якої я ніколи не мала відношення, а просто до неї приєднаюся. Я не хочу відповідати потім за ім’я партії, я звикла відповідати тільки за себе.

Олена Бадюк: Ви з гастролями буваєте за кордоном. Що знають іноземні громади про події в Україні?

Анастасія Приходько: Дуже багато. Вони розуміють, що в нас відбувається, висилають кошти, допомагають бійцям, переселенцям тощо.

Тетяна Курманова: Де ви черпаєте натхнення?

Анастасія Приходько: З власного життя. Я живу, я дихаю, в мене є дві ноги, дві руки, очі, якими я бачу. В мене є чоловік, здорові діти, мати. В мене є робота. В мене є люди. Більше мені нічого не треба.

Олена Бадюк: Порадьте українцям, як продовжити вірити в свої сили і в сили своєї країни.

Анастасія Приходько: Якщо ми всі тут є, ми повинні щось робити. У кожного є своя задача. Бог для кожного написав свою місію, яку потрібно виконати. Зараз складно з усіх боків, але я знаю, що коли це все закінчиться, ми почнемо будувати державу, тому зараз не маємо часу чекати на якесь натхнення.