Любов Морозова
Додекафонія: розпад музики чи нечуваний прогрес?
Із 20-х років XX століття з класичною музикою щось трапилося. Вона залишилася без мелодій і без ритмів, з одним тільки нагромадженням нервових нот, які, при цьому, подавалися як останній здобуток музичного мистецтва. Для чого композитори це зробили і як це розуміти слухачам — пояснюють музикознавці.
Ведучі1
На початку XX століття ладотональна система втрачає свою непохитну владу над європейською музикою. На зміну їй приходить кілька нових способів поєднання звуків, найбільш радикальним та нелюдським серед яких вважається додекафонія. Але чи дійсно злам системи був подібний до розщеплення атома і спричинив катастрофу? Чим насправді була додекафонія – крайнім проявом нігілізму чи логічною ланкою історичного розвитку?
«Мистецтво закінчується там, де починається розвага», – вважав Арнольд Шьонберґ, якого вважають одним із винахідників додекафонії. Між тим, коли цей метод опанував його основний противник – Ігор Стравінський – сувора додекафонія принаймні на крок наблизилася до розважальності. Втім, ведучій Любові Морозовій та музикознавцю і композитору Олексію Войтенку було не до розваг: їм довелося пояснювати, як це взагалі можна слухати і, тим більше, розуміти.
- Арнольд Шьонберґ. Гавот — музет — гавот da capo із Сюїти для фортепіано, op. 25. вик. Олексій Любімов
- Ігор Стравінський. Movenents для фортепіано з оркестром. Вик. Чарльз Розен. Дир. Ігор Стравінський
- П’єр Булез. 1A з Першого зошиту структур для двох ф-но. Вик Альфонс та Алоїз Контарскі
- Віталій Годзяцький. Ритми для фортепіано соло. Вик. Євген Громов
Зображення: Steve Johnson
