Китай готується до війни, Тайвань — до оборони — Артур Харитонов

Що означає візит Сі Цзіньпіна до КНДР?

Вікторія Єрмолаєва: Цього тижня Сі Цзіньпін перебував у Північній Кореї вперше за сім років. Він зустрівся з Кім Чен Ином, і вони, звісно, дуже пишно святкували — так само, як свого часу в Північній Кореї зустрічали Лукашенка: з парадами, червоними доріжками та тисячами людей, які навіть аплодували синхронно.

Усі ці відео можна подивитися в інтернеті. Є слово «крінж», яке тут дуже доречне. Цього разу воно теж пасує до побаченого за участю Сі Цзіньпіна.

Після цієї зустрічі він заявив, що між Китаєм і Північною Кореєю розпочинається новий етап історичних відносин. І це важливо, адже Північна Корея — країна, яка лякає світ своїм ядерним озброєнням. Що це означає по суті?

Артур Харитонов: Це серйозно. Жарти жартами про товстого Кіма, але за всім цим приховується, зокрема, російська війна проти України та вбивства українців. І я думаю, що ми як суспільство маємо велику прогалину в розумінні того, чим є КНДР, особливо з урахуванням ролі Китаю.

Тут варто зробити ремарку: це вперше за сім років він прибув до Пхеньяна, хоча бачилися вони не так давно. Торік, на «параді зла» в Пекіні 3 вересня, вперше разом зібралися Путін, Сі Цзіньпін і Кім Чен Ин, які рука в руку йшли до свого великого автократичного майбутнього.

Сі прибув до Пхеньяна з великою свитою. Такої свити давно не було. Я спеціально перевіряв і думаю, що, ймовірно, такого не траплялося ще з часів Мао Цзедуна.

З ним приїхав міністр оборони Дун Цзюнь, міністр торгівлі, а також, очевидно, Ван Ї. Прибули й найближчі соратники Сі Цзіньпіна з Центральної військової комісії та Політбюро Комуністичної партії Китаю. Тобто вся верхівка, яка має значення для управління КНР.

Коли Сі особисто вирушає в закордонну поїздку і бере із собою таку делегацію, це свідчить про серйозність намірів. Ці люди є функціонерами, а не головними decision-makers, але сама присутність настільки представницької делегації говорить про дуже важливі речі.

І ми маємо розглядати цю подію не просто як історичну віху у відносинах між двома країнами, а як сигнал про напрямок подальшого розвитку відносин між КНР і КНДР. Йдеться про економіку, торгівлю, сільське господарство — що меншою мірою важливо, але для Північної Кореї, де існує проблема голоду, теж має значення, — а також про технології, науку та військову сферу.

Усе це було озвучено китайською стороною в Пхеньяні, і все це безпосередньо впливатиме на нас.

«Україна, Південна Корея і Японія мають пряму загрозу з боку Північної Кореї»

Вікторія Єрмолаєва: Якщо говорити глибше про цю нову історичну віху, яку вони оголосили у відносинах між Китаєм і Північною Кореєю, то які ризики це створює для нас і загалом для ескалації безпекової ситуації в регіоні? Адже поруч — Південна Корея, Тайвань, Японія. І загалом зараз складно спрогнозувати, що може відбутися далі.

Артур Харитонов: Це ризик і для України, і для Східної Азії. Північнокорейська загроза — це той фактор, який дуже тісно пов’язує Україну, Південну Корею та Японію. Насправді саме Україна, Південна Корея і Японія сьогодні мають пряму загрозу з боку Північної Кореї. На відміну від Сполучених Штатів чи навіть Тайваню, які певною мірою віддалені від цієї історії.

Хоча йдеться не стільки про саму Північну Корею. Знаєте, це нагадує ті старі картки поповнення рахунку, де потрібно було монетою стерти захисний шар, щоб побачити код. Так само і тут: якщо стерти назву «Північна Корея», то під нею, без сумніву, з’явиться назва «Китай».

Коли Китай розблоковує всі спроможності, які може мати Північна Корея, він фактично отримує ідеальну «чорну юрисдикцію». Це держава-військовий завод. Так, певний час цей механізм іржавів, але зараз його дуже активно відновлюють і модернізують. До цього додається рабська робоча сила.

Чесно кажучи, це дуже серйозно. Двадцять мільйонів людей, які працюють фактично як раби на військовий режим Кім Чен Ина, — це значно більше, ніж може мобілізувати для таких цілей Україна. У нас немає двадцяти мільйонів людей, які під примусом, ризикуючи померти від голоду, працювали б на військову машину держави. Навіть у Росії такого масштабу немає. А в Північній Кореї це є.

І коли ця індустріальна база почне нарощуватися, це, безумовно, становитиме небезпеку. Йдеться і про постачання Росії дешево виробленої військової продукції, і про посилення Китаю, який зможе активніше здійснювати різного роду провокації, не залучаючи власні сили напряму.

Тобто, коли Китаю буде потрібно зробити щось додаткове — хоча він і зараз це робить, — він зможе діяти через Північну Корею. Обстрілювати акваторію поблизу Японії буде Північна Корея. Вона й зараз системно це робить, але інтенсивність таких дій може зрости. Якщо потрібно буде здійснити щось проти України — знову ж таки, це може бути реалізовано через Північну Корею. Тобто ми говоримо про загальну інтенсифікацію цих процесів.

Є ще один важливий момент. Якщо, наприклад, відбудеться якась операція проти Північної Кореї й Південна Корея завдасть удару по її території, або ж стануться будь-які серйозні збройні сутички, Росія формально матиме підстави для втручання у конфлікт відповідно до своїх союзницьких зобов’язань.

І російські пропагандисти та ідеологи, звісно, за певної китайської модерації, доволі часто говорять про готовність Росії воювати на боці Північної Кореї — фактично проти Південної Кореї та Японії.

«КНДР теоретично може одночасно спровокувати конфлікт із Японією та Південною Кореєю»

Владислав Бундаш: А Китай втрутиться у таку ситуацію, якщо вона потенційно буде?

Артур Харитонов: Це підводить нас до питання про те, яку модель Китай намагається будувати в цій історії. Зокрема, якщо говорити про можливий сценарій початку війни проти Тайваню.

Якщо Китай захоче розпочати війну проти Тайваню, то на цьому етапі йому можуть заважати Японія та Південна Корея. Вони й зараз створюють для Пекіна певні труднощі: Японія активно відроджує свій військово-промисловий комплекс, а Південна Корея також посилює власні оборонні спроможності.

Але якщо виникне потреба здійснити провокацію або змусити Сполучені Штати відволікти ресурси на інший напрямок, Північна Корея теоретично може одночасно спровокувати конфлікт із Японією та Південною Кореєю.

У такому випадку почнеться ескалація. Китай формально не братиме в ній участі, але безпекова ситуація в регіоні буде різко дестабілізована. При цьому США мають союзницькі зобов’язання перед Японією та Південною Кореєю. На відміну від Тайваню, щодо якого Вашингтон зобов’язаний надавати підтримку, але не має настільки однозначно прописаного обов’язку безпосередньо вступати у війну.

Тоді Китай міг би скористатися моментом для початку операції проти Тайваню. Втім, це вже сценарій глобальної ескалації — фактично сценарій Третьої світової війни.

Міфи про КНДР

Вікторія Єрмолаєва: Ми часто зображаємо й уявляємо КНДР як фейкову, смішну, недолугу та неадекватну країну. Але це небезпечна недооцінка потенційного противника. Історія неодноразово показувала, що зневажливе ставлення до ворога може мати серйозні наслідки.

Які міфи про Північну Корею існують в українському суспільстві? І які з них можуть бути для нас небезпечними?

Артур Харитонов: По-перше, існує хибне уявлення, що це слабка держава, яка не становить серйозної загрози через свою відсталість і обмежений доступ до сучасних технологій. Насправді це не так.

Північна Корея здатна завдати величезних втрат своєю військовою технікою та озброєнням. Навіть якщо частина її зброї поступається сучасним аналогам за точністю чи технологічністю, вона все одно залишається ефективним інструментом ведення війни. Так, був період, коли й Китай, і Росія приділяли менше уваги підтримці північнокорейського військово-промислового комплексу. Але сьогодні це вже не так.

Крім того, Північна Корея нині є однією з небагатьох авторитарних держав, які мають реальний сучасний бойовий досвід. У цьому сенсі вона поступається лише Росії серед своїх найближчих партнерів.

Південна Корея, попри значно вищий рівень технологічного розвитку та сучасніші збройні сили, такого бойового досвіду не має. А це означає, що в разі масштабного конфлікту їй доведеться здобувати його вже безпосередньо під час бойових дій, що неминуче призведе до втрат серед військових і цивільного населення.

Якби Південна Корея була залучена до війни в Україні на боці України, її військові могли б отримати необхідний практичний досвід, що певною мірою вирівняло б цей дисбаланс. Але це вже питання окремої, значно глибшої розмови про співпрацю між Києвом і Сеулом.

Другий міф полягає в тому, що північні корейці — якісь відсталі або дурні люди, які нічого не знають. Так, вони можуть не знати багатьох речей про зовнішній світ. Можуть не розуміти окремих політичних процесів. Можуть щиро вірити, що живуть у найкращій країні на планеті. Але у вузькопрофільних сферах вони можуть бути справді висококласними фахівцями.

Зокрема це стосується військової сфери. У КНДР діє принцип чучхе, в межах якого економіка та військова сфера нерозривно пов’язані. Фактично економіка існує для того, щоб забезпечувати військову міць держави. Така їхня політика.

Окрема тема — кіберпідрозділи. Наприклад, керівник південнокорейської делегації, яка складалася з північнокорейських перебіжчиків і відвідувала Київ, сам багато років тому був досить високопоставленим військовим у КНДР. Згодом його оголосили ворогом народу.

Він, зокрема, раніше займався кібервійськами КНДР. І за його словами, північнокорейські кіберпідрозділи становлять надзвичайно серйозну загрозу. У певних напрямах їхні можливості можуть навіть перевищувати рівень окремих європейських структур або деяких американських підрозділів. З огляду на те, скільки північнокорейських кіберзлочинців викрадають коштів з американського бюджету, можна сказати, що це справді дуже серйозна сила.

Як людина, яка ніколи не була в Північній Кореї й навряд чи побуває там найближчим часом, скажу, що ми, ймовірно, не зовсім правильно уявляємо життя в КНДР. Нам може здаватися, що це суцільний концтабір і країна, де все перебуває в стані руїни. Але, наскільки я розумію, там існує власна складна ієрархічна система.

У певному сенсі це нагадує сталінську антиутопію, яка не закінчилася. Наче Сталін там ніколи не помер і продовжує існувати в політичній системі до сьогодні.

«Китай продовжує поглинати Росію»

Владислав Бундаш: 9 червня армія Тайваню провела на узбережжі Тайванської протоки навчання, максимально наближені до реальних бойових умов.

Після цього з’явилися повідомлення про морську операцію Китаю поблизу східного узбережжя Тайваню. А вже 10 червня тайванські військові провели навчання з бойовою стрільбою, щоб продемонструвати свою готовність відбити або принаймні стримати можливий напад Китаю.

Почнімо із загальної оцінки. Якою сьогодні є «середня температура по палаті», коли ми говоримо про потенційний конфлікт між Тайванем і Китаєм?

Артур Харитонов: Китай готується до війни. Тайвань трохи ледаче готується до оборони. У цьому сенсі Тайвань дуже нагадує Україну зразка 2021 року.

Тоді мало хто справді вірив, що така велика держава, як Росія, наважиться на повномасштабне вторгнення. Зараз тайванці вже розуміють рівень загрози. Водночас хотілося б бачити від них більш ефективну та системну підготовку.

Загалом ситуація виглядає тривожно. Наразі немає жодних ознак того, що Китай відмовляється від нападу на Тайвань або ширшої регіональної ескалації. Навпаки, КНР продовжує поглинати Росію, підтримуючи російську війну проти України. Це можна розглядати як частину більшої стратегії формування умов для майбутньої масштабної кризи.

Сьогодні одним із ключових факторів підтримки Тайваню є Японія. Вона має, мабуть, один із найрішучіших урядів за останні десятиліття в питаннях безпеки. Японське керівництво активно знімає обмеження на розвиток оборонних спроможностей країни та займає дедалі жорсткішу позицію щодо китайської загрози.

Очікується, що найближчим часом оприлюднять нову Білу книгу Міністерства оборони Японії, у якій Китай можуть прямо назвати загрозою №1 для національної безпеки. І значною мірою це буде пов’язано саме з ситуацією навколо Тайваню.

«Тайвань є центральним елементом системи безпеки Японії та Філіппін»

Владислав Бундаш: Чому Тайвань має таке стратегічне значення для Вашингтона і яке місце він займає в глобальному суперництві між США та Китаєм?

Вікторія Єрмолаєва: Може тут підходить слово плацдарм?

Артур Харитонов: Він є елементом першого острівного ланцюга. Йдеться про систему так званих острівних ланцюгів США — першого, другого і третього.

Перший острівний ланцюг простягається від окупованих Росією Курильських островів до Малаккської протоки. Це найважливіша лінія стримування та оборони від китайської експансії.

Тайвань є серцем цього ланцюга. Якщо вирвати Тайвань із цієї системи, то першого острівного ланцюга фактично більше не існуватиме. Другий острівний ланцюг, який складається переважно з острівних держав і територій Тихого океану — умовно від Гаваїв до невеликих країн південної частини регіону, — уже не створює такого рівня стримування. У такому випадку Китай отримує значно ширші можливості для виходу до третього острівного ланцюга та наближення до американських територій.

Якщо дуже спрощувати, то саме тому Тайвань має таке стратегічне значення.

Водночас Тайвань є центральним елементом системи безпеки Японії та Філіппін. Якщо Тайвань упаде, Китай отримає майже ідеальний плацдарм для тиску на Японію та Філіппіни або навіть для потенційних військових операцій проти них.

Є й інший важливий аспект: практично неможливо здійснити напад на Тайвань, не зачепивши інтересів Японії та Філіппін. Ідеться про острівний театр воєнних дій, морські шляхи та повітряний простір. Переміщення китайських військових кораблів, авіації чи безпілотних систем неминуче відбуватиметься поблизу японських і філіппінських територій та ключових морських комунікацій, що безпосередньо впливатиме на безпеку цих держав.