Ілюстративне фото: pexels.com
22 листопада Інститут масової інформації оприлюднив дослідження, яке оцінило використання російських джерел в українських онлайн-медіа. Моніторинг показав, що час від часу редакції в прагненні додати рис до негативного образу Росії недопрацьовують публікації й ретранслюють меседжі кремлівської пропаганди.
Про російські джерела в українських медіа ми поговорили з керівником відділу аналітики Інституту масової інформації Дмитром Баркаром.
Дмитро Баркар: Практично всі російські джерела, російські медіа скомпрометовані поширенням пропаганди, дезінформації, неточної чи перекрученої інформації в той чи інший час, тою чи іншою мірою. Це стосується всіх медіа, які перебувають на території Росії, підконтрольні Кремлю, владі, незалежно від форм їхньої власності.
Можна, звісно, якимось чином з цього переліку виокремити ті медіа, які позиціюють себе як опозиційні чи ліберальні, базуються десь за кордоном. Наприклад, відомі більшості телеканал «Дождь» чи сайт Meduza. Але ми маємо не забувати про те, що навіть такі медіа час від часу подають заангажовану інформацію. Можливо, вона не є прокремлівською, але вона все одно лишається проросійською, тенденційною і необ’єктивною щодо України, зокрема щодо війни Росії проти нас. Коли з таких джерел надходить інформація, то я не стверджую, що вона завжди неправдива, але вона потребує уточнення й перевірки.
Читайте також: 60% українців обирають Telegram як джерело інформації — Світлана Сліпченко
Дмитро Баркар: Ми бачимо багато новин, в яких можемо сумніватися. І це стосується не лише Meduza. Адже біда в тому, що наші онлайн-медіа, (і не лише онлайн) можуть брати інформацію напряму з російських Telegram-каналів. І, на жаль, її не перевіряють, іноді навіть не вказують, де її беруть.
Ми побачили, що найпопулярнішою темою є повідомлення про вибухи в Росії, пожежі, атаки дронів тощо. Мабуть, редакції українських новинних медіа таким чином хочуть порадувати українців. Але питання наступне: задача медіа давати привід для радості, чи, все ж таки, адекватно інформувати?
Ми бачимо, що іноді як джерело інформації називають місцеві пабліки. Навіть якщо назвати не місцеві пабліки, а конкретний Telegram-канал, то чи можна бути впевненим, що подія була саме в зазначеному місці, відбувалася саме зазначеним чином тощо. Ми ж бачимо, що іноді якісь побутові звуки наші люди сприймають за наслідки обстрілів. Це потрапляє в Telegram-канали й може розкручуватись. Чому тоді наші редакції не можуть робити припущення, що приблизно те саме може відбуватися і в російських каналах?
Також інколи українські онлайн-медіа ретранслюють якісь заяви кремлівських чиновників: Путіна, Пєскова, інших людей. Іноді важливо говорити українській аудиторії про їхні заяви, адже ми маємо знати, що відбувається з ворогом, що він планує, яка його позиція. Це може бути суспільно важливим. Але якщо це брати з невідомих, неперевірених джерел, то ці слова можуть бути інтерпретовані, перекручені.
Частина наших онлайн-медіа замість того, щоб роз’яснювати позицію ворога, напряму транслює думки російських чиновників, політиків, російського диктатора й дає це цитатою прямо в заголовок. Це виглядає вже не як роз’яснення й інформування про позицію ворога, а як її ретрансляція.
Читайте також: 30 міжнародних компаній поширюють фейки про Україну в освітніх матеріалах — фактчекер
Анастасія Багаліка: Попри певні обмеження, що виникли протягом майже двох років повномасштабного вторгнення, в українському інфопросторі можна знайти й перевірити факт прильоту ракет чи безпілотників. Тут в пригоді стає, наприклад, офіційний Telegram-канал Повітряних сил. А у мобільному застосунку, що оголошує повітряну тривогу, можна подивитися, в яких регіонах вона є. Так можна банально перевірити те, що повідомляють українські медіа.
У Росії такої прозорості немає. Візмемо умовний анонімний Telegram-канал Baza, який, за припущеннями, може бути афільований з російськими спецслужбами чи правоохоронними структурами. Якщо він пише про якийсь вибух, а фото не публікує, то ми не маємо жодних доказів того, що це взагалі насправді відбулося.
Дмитро Баркар: Так, але це не новина для журналістики. До того ж ми маємо можливість подивитися кілька джерел, не тільки Telegram-канал Baza. Адже також є якісь приватні місцеві канали — можна дізнатися, що каже місцеве населення. Все ж таки часто Міністерство оборони Росії видає свої реакції на подібні події: заперечує або підтверджує. Але ми розуміємо, що це теж пропагандистські продукти. Ми не можемо довіряти цьому міністерству. Але коли різні джерела з різних боків говорять про одну подію, то це підвищує ймовірність того, що якась подія була. Принаймні ми можемо бачити офіційну позицію ворога стосовно цього.
Коли про це пише редактор стрічки новин, журналіст, то він завжди має можливість в різних формах окреслити рівень правдивості. Він може написати, що ймовірно щось відбулося, чи що точно щось відбулося. Втім, до такої форми рідко вдаються новинарі більшості провідних онлайн-медіа. Те, що можливо могло бути, вони видають як те, що було точно. Тим більше без жодних перевірок.
Анастасія Багаліка: На вашу думку, чому так?
Дмитро Баркар: Можливо, тому що цього не вимагає редакційна політика. Або вона вимагає, але ніхто не контролює цього. Це людський фактор, питання професійності. Я не думаю, що тут є якийсь злий умисел, адже завжди людина хоче реалізувати роботу якомога швидше, простіше.
Також ми знаємо, що зараз є і фінансові проблеми в українських медіа. Є проблеми й з кадрами, як у будь-якій сфері зараз. Через війну багато людей на фронті, а хтось виїхав. Тому й маємо пробіли у якості.
Анастасія Багаліка: Також ви згадували, що хочеться видавати бажане за дійсне.
Дмитро Баркар: Власне, так. Кожен українець сидить і чекає новини про обстріл Кремля. І редактор стрічки новин — така ж людина, такий же громадянин. Він схильний вірити, що все ж таки щось полетить по росіянах у відповідь на масові обстріли України.
Дмитро Баркар: Якщо говорити загалом про посилання на новини із російських джерел, то в українських стрічках від 10 до 30 відсотків таких інформаційних повідомлень. У різних медіа з різною інтенсивністю над цим працюють. Є окремі медіа, їх буквально кілька, які взагалі не дають новин з російських джерел: «Бабель», Liga.net та «Інтерфакс-Україна». У більшості новин з російських ресурсів на «Українській правді» є посилання на кілька різних джерел. Тобто це вже якась, принаймні формальна перевірка.
Читайте також: Протягом тижня — 10 тисяч новин про війну в Україні — Роман Кульчинський про російську пропаганду
Дмитро Баркар: Ми не можемо змусити медіа взагалі відмовитись від російських джерел, попри їх якість. Питання в тому, що до них треба відповідним чином ставитися: перевіряти їх, давати якийсь бекграунд в новині, додатковий коментар і роз’яснення. Щоб аудиторія не сприймала таку інформацію як істину в останній інстанції, однозначну правду. Щоб аудиторія могла розуміти, що є така інформація, але її треба ділити мінімум навпіл. Тобто це питання не так до джерел, як до опрацювання їх в редакціях.
Нагадаємо, фактчекінг – це перевірка фактів, але зі своїми особливостями. Не все у фактчекінгу працює так, як працює у типовій журналістиці. Головне – це джерела, фактчек не може використовувати інсайдерську інформацію, інформацію від свідків та очевидців подій. Фактчек для перевірки тих чи інших фактів користується тільки відкритими джерелами, та інформацією від офіційних органів.
Про фейки на тлі війни та якісне споживання інформації на початку повномасштабного вторгнення ми говорили з фактчекером Отаром Довженком. Інтерв’ю з експертом слухайте тут.
Ще до повномасштабного вторгнення виконавча директорка громадської організації «Український інститут медіа та комунікації» Діана Дуцик розповіла Громадському радіо, що з точки зору професійної етики та стандартів, журналіст не повинен користуватися анонімними джерелами. Інтерв’ю з експерткою слухайте тут.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі