Без Вікторії Амеліної світ не побачив би щоденник Володимира Вакуленка — журналістка-розслідувачка

«Білі плями» у справі вбивства Володимира Вакуленка

Катерина Лихогляд: У селі Капитолівка, поблизу Ізюма, було вбито четверо людей. Схоже на те, що ці смерті пов’язані. Трьох людей вбили в лісі, а Володимира Вакуленка десь в іншому місці. Ось тут є «біла пляма». Я спілкувалась зі свідком, який знайшов тіло Вакуленка. Однак, незрозуміло, де саме вбили письменника. Все-таки у мене залишаються питання, звідки інформація про те, хто саме стріляв. Чи це були викрадачі, чи інші люди. Можливо, у правоохоронних органів є більше даних. Бо в повідомленнях прокуратури не вказано місце, де вбили Володимира.

Я знайшла свідка, якого окупанти тримали в одній із місцевих хат разом з Вакуленком.Там знайшли рюкзак письменника. На щастя, свідку вдалось вижити. Можливо, він зможе розповісти правоохоронцям більше деталей, які мені побоявся розказати. Він казав, що пройшов через розстрільну яму на території обійстя, але вижив.

Які підрозділи причетні до вбивства Володимира Вакуленка

Катерина Лихогляд: Ізюм і Капитолівка були точками постійної ротації військовослужбовців російської армії. Там підрозділи змінювалися декілька разів. Батько Володимира Вакуленка, на очах якого вкрали сина, розповів про те, що забрали Володимира саме підрозділи російської армії з так званої «ЛНР».

 Місцеві розповідали, що в селі «хазяйнували» луганці. Тато Вакуленка казав, що впізнав луганську говірку. Ізюм розташований на перетині трьох областей: Харківської, Донецької й Луганської. Тому місцеві якось відрізняють типи мовлення. Також батько дуже чітко вказував на те, що його сина забрав рудий військовий на прізвисько «Бєс». Зараз я чомусь цю інформацію у слідства не бачу. Можливо, вони володіють якимись повнішими даними. Я намагалась шукати в соцмережах фотографії рудих військових серед підрозділів, які стояли на Ізюмщині. Скидала їх татові Вакуленка, але він нікого не розпізнав.

Читайте також: Володимира Вакуленка здали колаборанти, рідні натякають, що знають ім’я — письменник

Місцеві боялися свідчити

Катерина Лихогляд: Я зверталася до місцевої ритуальної агенції, яка вела облік поховання тіл на Ізюмщині. Тривалий час я запитувала в них, чи в немає ще якихось додаткових даних щодо могили №319, де було поховано Вакуленка. В агенції якийсь час відмовчувалися. Гадаю, що вони побоювалися.

Все-таки потім вони допомогли. Мені показали фотографію тіла Володимира, на якому я розпізнала татуювання на руці в вигляді герба. Ми здобували довіру місцевих таким чином, що робили їхні проблеми публічними. Наприклад, в них був у катастрофічному стані місцевий морг. В той час, коли Україна оголошувала про те, що працюють французькі пересувні лабораторії. Ми розповіли цю історію. Потім почались зʼявлятись свідки, за яких ми чіплялись. Так вийшли на ключову людину, яка знайшла тіло Вакуленка. Спершу ключовий свідок плутався. Коли я показала йому посмертну світлину Володимира, то той впізнав прострілені документи, які лежали на письменникові. Йому закарбувався в памʼяті портмоне та складені в декілька разів документи, які під час вбивства також постраждали.

Історія щоденника

Катерина Лихогляд: Щоденник допомогла дістати Вікторія Амеліна, нині загибла документалістка. Без неї, можливо, світ би не побачив цей щоденник. Володимир Вакуленко закопав його під вишнею. У ньому написані міркування про те, що відбувається в окупації. Володимир попросив батька віддати щоденник, коли наші прийдуть. Першою до тата Вакуленка зʼявилась Вікторія Амеліна, тоді було відомо лише про зникнення сина. Батько почав відкопувати щоденник, однак в нього не вистачило сил, бо він – вже літня людина. Йому допомогла Вікторія, яка потім передала знахідку до Харківського літературного музею. Там оцифрували щоденник. Завдяки Вікторії світ зміг дізнатись про рефлексії освіченої та чуткої людини на окупацію.

Що показала історія Вакуленка

Катерина Лихогляд: Через історію Вакуленка я хотіла б розказати про історію Ізюмщини. Це один величезний суцільний злочин. На кожній вулиці – смерть. Коли відгуділи новини про звільнення Ізюмщини та місце масового поховання, то територія перестала бути у фокусі журналістів та міжнародної спільноти. А там щодня знаходять тіла.

Ще рік тому, коли ми завершували роботу над фільмом-розслідуванням, то на місці масового поховання в Ізюмі знайшли понад 400 тіл, а в Харківській області – 800 тіл. А скільки ще не знайдених… Володимир Вакуленко – ім’я, яке має подразнювати людей. Воно свідчить про страшні злочини, що відбулися на Ізюмщині. Йдеться про розірваних касетними боєприпасами дітей, знищений авіабомбою будинок та людей, які сиділи в сховищі тижнями, яких так і не змогли розкопати.

Читайте також:Воєнні злочини на Харківщині: чому серед катів багато вихідців з «ЛНР» і «ДНР»

Про справу Володимира Вакуленко

Володимир Вакуленко – письменник, громадський діяч, волонтер. Упорядник і співупорядник кількох друкованих проєктів, організатор та учасник численних літературних акцій і фестивалів. Лауреат міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка, лауреат Всеукраїнського конкурсу імені Леся Мартовича, лауреат міжнародного конкурсу «Коронація слова», нагороджений відзнакою «Срібний тризуб» до 20-ліття Незалежності України за літературні досягнення.

Володимир Вакуленко жив на Ізюмщині, яку російська армія окупувала у березні 2022 року.  У вересні 2022 року ЗСУ звільнили понад 30 населених пунктів Харківщини. За даними аналітиків Інституту вивчення війни, йдеться про територію близько 2,5 тисяч км квадратних. 16 вересня в Ізюмі слідчі розпочали ексгумацію тіл з місця масового поховання.

22 березня 2022 року озброєні окупанти приїхали до будинку Вакуленка, провели там «обшук», після чого письменника і його 14-річного сина затримали. Загарбники відвезли їх до місця своєї дислокації та намагались схилити письменника до співпраці «з новою владою». Отримавши відмову, письменника разом з його сином відвезли назад додому.

24 березня 2022 року окупанти знову повернулись і на цей раз «затримали» тільки письменника. Після цього командир роти «Лев» наказав своєму підлеглому-кулеметнику застрелити письменника. «Удод» вистрелив у чоловіка з пістолета Макарова. Внаслідок отриманих вогнепальних поранень Вакуленко помер на місці.

Під час окупації Володимир Вакуленко вів щоденник, який сховав перед викраденням окупантами. Доля письменника після викрадення була невідомою. 28 листопада журналісти редакції розслідувань Суспільного отримали фотодокази й результати ДНК-експертизи, які свідчать, що Володимира Вакуленка  розстріляли  під час окупації. Слідчі вилучили з тіла загиблого дві кулі.

У Харкові 6 грудня 2022 року попрощалися з Володимиром Вакуленком.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі