Ілюстративне фото: pexels.com
Верховна Рада України підтримала в першому читанні законопроєкт №8329 щодо внесення змін до законодавства у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). Про це повідомив народний депутат Ярослав Железняк.
Говоримо про цей законопроєкт із керівницею аналітичного центру асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Катериною Шуневич.
Катерина Шуневич: Це проєкт закону, котрий підтримали лише в першому читанні. Отже, потрібна підтримка далі, щоб цей проєкт став законом загалом. Він стосується посилення відповідальності для людей, які вчинили факти насильства, а також вдосконалення підходів, аби реально наставала відповідальність за вчинення таких дій. Зокрема автори закону пропонують встановити відповідальність за сексуальні домагання, оскільки зараз в Україні вона відсутня. Відповідно, для людей, які вчинили домагання, не настає відповідальність.
Також проєкт закону пропонує передбачити обов’язкове проходження програм для людей, які вчинили такі діяння, як, наприклад, насильство за ознакою статі, домашнє насильство або сексуальне домагання. Це треба для того, щоб вони змінили в майбутньому свою поведінку.
Як зазначалося, проєкт закону стосується вдосконалення відповідних відповідальностей. Зокрема автори закону пропонують обирати виправні роботи як вид відповідальності за вчинення насильства за ознакою статі.
Руслана Кравченко: А якщо говорити про штрафи, то про які суми йдеться?
Катерина Шуневич: У тій редакції, в якій пропонують автори закону, якщо, наприклад, ми говоримо про сексуальні домагання, передбачена відповідальність у вигляді штрафу від 20 до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадські роботи строком від 20 до 30 годин. Але, на переконання «ЮрФем» та професійної спільноти, положення щодо штрафу потребують вдосконалення до другого читання. Оскільки штраф, як показують різні дослідження, не є ефективним способом виправлення поведінки людини у багатьох випадках. Тобто виключно виплата штрафу покладає додатковий тягар на сім’ю, якщо це домашнє насильство. Бо в результаті, після винесення такого рішення, дружина або інші члени родини все одно прямо або опосередковано беруть участь у виплаті.
Читайте також: Насильство — це хвороба тоталітарних та авторитарних суспільств — Вахтанґ Кебуладзе
Владислав Бундаш: Відповідно до цього законопроєкту, поліція матиме 3 години на складання протоколу за вчинення домашнього насильства або за порушення термінового заборонного припису. А для з’ясування всіх обставин порушення вони матимуть 24 години. Скажіть, чи достатньо цього часу, щоб правильно кваліфікувати насильство?
Катерина Шуневич: Винесення термінового заборонного припису як реакція на вчинення насильства — є першою необхідною дією для того, щоби створити умови безпеки для потенційно потерпілої людини. Наприклад, передбачити заборону наближатись до такої людини або заборону спілкуватися з нею. Але саме розслідування факту насильства може тривати довше. Тут, швидше, звучить питання того, які перші кроки має зробити поліціянт для того, щоби людина почувала себе в безпеці. Тому 24 години, які пропонують автори закону, можна вдосконалювати. Можна працювати над тим, аби до другого читання зменшити строк до 12 годин. Цього мало б бути достатньо для винесення термінового заборонного припису.
До того ж поліція, приїжджаючи на місце вчинення певного правопорушення, має оцінити ситуацію, яка відбувається. Після цього вона може вибрати засіб, необхідний для того, щоб створити умови безпеки. Умовно, якщо людина вчиняє правопорушення і є реальна загроза, то може бути затримання.
Читайте також: «Коли я розповіла про зґвалтування, мені казали, що я це все вигадую»: чому суспільство толерує насильство?
Катерина Шуневич: Важливим аспектом цього проєкту закону, який можуть доопрацювати до другого читання, є питання видимості дітей, які потенційно могли постраждати від домашнього насильства. До прикладу, якщо вони спостерігали вчинення такого насильства. Такі діти мають бути видимими. Має бути процедура набуття відповідного статусу й вжиття необхідних дій, щоб захистити їхні права та інтереси.
Слухачка: Органи, які зобов’язані звертати увагу на насилля, — не обізнані. Це служби у справах дітей та сім’ї, це соцслужби. Є частка правди в тому, що ці органи не тямлять в законодавстві, але вони й просто не хочуть виконувати свої прямі посадові обов’язки, тобто контролювати дотримання прав людей.
Катерина Шуневич: Тут питання, мабуть, стосується правозастосування. Очевидно, що будь-яка норма не може виконуватися, якщо немає належного правозастосування, розуміння місця своєї роботи й належного реагування на факт насильства.
Наприклад, згадані соцслужби, очевидно, особливо в ситуаціях з дітьми, мають безпосередньо виконувати свої обов’язки належно. Бо можуть бути ситуації, коли, наприклад, батьки вчиняють насильство щодо дитини. Тоді виникає необхідність соцслужби зреагувати. Якщо особи не обізнані або неналежно реагують, то це підстави для того, щоб проводити з ними навчання або оскаржувати їхні дії. У нас є Закон «Про звернення громадян» і можливість офіційно звернутися до відповідних органів влади або вищого керівництва з метою звернути увагу на перевірку.
Владислав Бундаш: Куди звертатися в такому випадку?
Катерина Шуневич: Думаю, це залежить від органу, дії якого ви оскаржуєте. Тобто якщо це соцслужба, то можна писати до керівника на офіційну адресу про відповідні дії. Якщо ж ви бачите ознаки незаконної поведінки державних органів, ризик застосування насильства, то можна телефонувати одразу в поліцію. Якщо ви вже зазнали сексуального насильства або маєте такий досвід, то в організації «ЮрФем» діє лінія підтримки, куди можна звернутися, де вам нададуть консультацію, інформацію. Про це можна знайти в нас на сайті.
Нагадаємо, сексуальні домагання — це дії сексуального характеру, натяки на секс або спроба змусити чи вмовити на нього людину проти її волі. Як правило людина, яка страждає від сексуальних домагань і той, хто домагається перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування.
Розрізняють три види домагань:
Що таке гендерно зумовлене насильство, хто з ним стикається і як з цим боротися та захистити себе та своїх близьких? Відповіді на ці питання можна отримати у подкастах спільного проєкту Громадського радіо та ГО «Дівчата» «Не сама винна».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі