Канни, Євробачення і Держкіно: як Україну представляють на гучних культурних заходах

Гостя — артоглядачка, авторка проєкту «ОПІР» на Громадському радіо Лєна Чиченіна. Говоримо про її колонку про обурення кінематографістів, реакцію на неї від Держкіно, а також про те, чому цьогоріч Україна не представлена в основних програмах Каннського кінофестивалю.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Детектор медіа (@detectormedia)

Лєна Чиченіна: За якийсь час до Каннського кінофестивалю все ж стало відомо, що буде дві стрічки. Одна документальна, одна — короткометражна. Але, знову ж таки, це не ті програми, до яких прикута найбільша увага. По-перше, короткометражку «Як це було» (це українсько-польска стрічка) покажуть в секції короткого метру. Це програма, начебто в якій дають золоту пальмову гілку, але до цієї програми увага не така прискіплива, як до основної програми.

А також покажуть фільм «Звідки — куди». Це взагалі другорядна програма, в ній можна отримати якісь гранти. Це взагалі виробництво Польщі, Франції та України, і режисер там поляк — там йдеться про евакуацію українських біженців.

Але це все одно не та історія, яку би нам хотілося бачити, чесно кажучи. Хотілося би мати українські фільми в основних програмах. Немає там українських фільмів. Марина Врода подавала свою стрічку, і, як вона пише, що вона у якості свого фільму впевнена, але їй надіслали відмову, мовляв, не прийняли в конкурс. Про причини ми можемо тільки здогадуватися.

Можливо, стрічку не оцінили достатньо високо за її художні якості, але ще є така думка, що, можливо, це через специфічну політику Каннського кінофестивалю (він один з таких найбільш пафосних кінофестивалів, дуже «по-богатому», що називається). Він дуже консервативний. Багато фестивалів класу А, які вважаються найбільш престижними, вони водночас дуже консервативні і часто залежать від Росії. Або фінансово, або мають значний сантимент.

• Є така думка, що, можливо, не взяли українських фільмів, тому що українські кінематографісти минулого року влаштували неузгоджену з організаторами акцію. Вони розгорнули плакат, нагадали про війну в Україні.

У той час Каннський кінофестиваль достатньо дивно поводився. Мав відкривати кінофестиваль фільм з назвою «Z». Вони там дуже довго впиралися, не хотіли ту назву змінювати, казали: «А що тут такого? Це взагалі про зомбі». Вони також взяли у програму фільм Кирила Сєрєбряннікова про дружину Чайковського. Сєрєбрянніков туди приїхав і почав задвигати свою програму про те, що треба зняти санкції з Абрамовича, підтримати вдів нещасних російських солдатів, які гинуть в Україні, тому що «вони такі самі жертви». І наші кінематографісти вирішили виступити. І за чутками, голові Каннського кінофестивалю страшенно це не сподобалося. Тому що вони намагаються цього всього уникати.

• Оскільки державна політика з кіно у нас, м’яко кажучи, відсутня, то і фільми в нас закінчуються. Через деякий час ми ризикуємо, що не зможемо поїхати взагалі ні на які фестивалі, тому що буде ні з чим їхати.

Читайте також: Як заборона двох фільмів 1929 року зламала долю українського кінорежисера

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS