Як заборона двох фільмів 1929 року зламала долю українського кінорежисера

Гостя — кінознавиця і фахівчиня з медіаграмотності Оксана Волошенюк. Говоримо про два зі списку ста найкращих українських фільмів за весь час українського кінематографа — фільми «Шкурник» і «Хліб» кінорежисера Миколи Шпиковського.

Оксана Волошенюк: Микола Шпиковський не надто відомий широкому загалу. Йдеться про два фільми, зафільмовані у 1929 році. Це фільм «Шкурник» — одна з найцікавіших радянських комедій, яку мало хто бачив. Він обіймає 31-е місце в рейтингу Довженко-центру «100 кращих фільмів України». І фільм «Хліб», який обіймає 25-ту позицію.

Прізвище Миколи Шпаковського дійшло до українського глядача у 2011 році, абсолютно випадково. Ці фільми були заборонені за межами України. Ці фільми лишилися по одній копії в Російському держкінофонді з українськими титрами, а знайшли їх завдяки Осипу Мальденштаму, який в ті роки працював для українського кіно. Він дуже любив українське кіно, він написав про цей фільм замітку, її знайшов луганчанин, кінознавець, який працював в Росії, хоча мав проукраїнську позицію, Євгеній Марголіт. Таким чином, кіноархіваріуси знайшли ці два фільми.

У 2011-12 роках були викуплені ці дві копії, реставровані. І відбулися репрем’єри на фестивалі німого кіно. Це були два фільми, які зламали долю режисера. Надалі він працював виключно як редактор.

 

 

---

Читайте також: «Будинок зі скалок» — дуже хороший фільм, однак мав проблеми з промоцією — артоглядачка

---

Про фільм «Шкурник»

Цибала — головний герой фільму «Шкурник», насправді він такий обиватель, його грає Садовський, актор Театру корифеїв. Блискуче грає. І в ту хвилину, коли в Києві не залишається ні мила, ні консерв, в його руки випадково потрапляє верблюд.Він заправляє цього верблюда і починає подорожувати в пошуках кращої долі і продуктів степами, лісами, і перелісками України. По черзі він потрапляє о тупоумної «Червоної армії».

Як справжній дрібний чиновник, він не бере з собою документів, у нього тільки є довідка про склад цукру в його крові. Коли комісар читає слово «цукор» — вирішує, що перед ним — спекулянт. І головного героя забирають служити до комісаріату. Як нормальний чиновник, він стає там головним, у нього багато пригод і з «білими», і з «чорними», і з «зеленими»… І все це відбувається з цим нещасним верблюдом.

Про фільм «Хліб»

Якщо фільм «Земля» Довженка був про колективізацію, то цей — про засів-компанію. І він також вийшов абсолютно антирадянським по своїй суті. Це також було ще одне чесне дзеркало.

Починається фільм з того, що солдат, який воював у 1920 році, повертається додому, стоїть перед своєю благенькою хатинкою, мішковина на плечах, шанелька нещасна порвана. Зустрічає свого батька, нарешті наважується зайти в українську хату. Двоє дітей і нещасна, змучена, надзвичайно худа українська жінка колисає дитину.

У 2012 році, коли фільм реставрували, звукоряд зробила білоруська група «Портмоне» — це шуми з гармонню. Стоїть ця українська жінка в чорному, намагається нагодувати немовля, а його (молока) в неї немає. І наступний кадр, який змінюється — це статуя Леніна, який показує рукою, яким шляхом слід йти українським селянам.

Весь хліб збирається з міста для того, щоб передати на засів-компанію українському селу. Врешті у цього фільму більш-менш щасливий фінал. Хліб сходить, селяни вірять у те, що радянська влада допоможе їм колективною працею, забраним в когось хлібом.

Але оце протистояння тих, в кого хліб є, і тих, в кого його поки що немає — його неймовірно передано.

Доля режисера: переїхав у Москву і заховався в сценарній та редакторській роботі

Фільми Миколи Шпиковського у 1931 році відкрили те, що ми знаємо під назвою кінотеатр «Жовтень». Він виїхав з України, повернувся в Москву, йому вже було неможливо жити в Україні більше. Він був «другорядним» редактором, намагався бути співавтором фільмів (під час війни йому вдалося зняти одну кіноновелу). Він прожив достатньо довге життя до 1977 року, а у великому кіно вже не працював. Тому що два заборонені репресовані фільми — це було суттєво. Він просто заховався в редакторській роботі.

Довідка: Микола Шпиковський, повернувшись до Москви, з середини 1930-х років перестав знімати й займався суто написанням сценаріїв. В роки німецько-радянської війни був редактором у фронтовому відділі Центральної студії кінохроніки. Як режисер і автор дикторського тексту брав участь у документальних фільмах «До питання про перемир’я з Фінляндією» і «Берлін» (1945). Надалі писав сценарії для науково-популярного і документального кіно, був сценаристом на Московській студії науково-популярних фільмів. Фільми Шпиковського «Шкурник» та «Хліб» були заборонені Головним репертуарним комітетом у Москві й так і не побачили екрану протягом радянських часів.

Вперше фільм «Шкурник» було показано 2012 року на 3-му Фестивалі німого кіно та сучасної музики «Німі ночі» та на МКФ «Молодість» (фільм-відкриття фестивалю). Стрічка «Хліб» вперше побачила екран 2013 року на 4-му Фестивалі «Німі ночі» та на Міжнародному фестивалі сучасного мистецтва ГОГОЛЬфест (фільм-відкриття фестивалю). Обидві стрічки було відреставровано на базі Національної кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка та Національного центру Олександра Довженка відповідно у 2011 та 2012 роках.

---

Читайте також: Через московське Держкіно багато матеріалу в кінцевий варіант не увійшло: Юрій Гармаш про фільм Івана Миколайчука

---

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS