Ілюстративне фото: Одеська ОВА
Гостя — історикиня, докторка історичних наук, організаторка історичного форуму в Києві на 90-річчя Голодомору «Україна в епоху Голодомору: влада, опір, ідентичність».
Людмила Гриневич: Ми можемо провести прямі паралелі між використанням їжі як зброї в 1930-ті роки й за нинішніх умов сучасної російсько-української війни. Формула, яку ми зазвичай вживаємо — смерть від голоду. Ми кажемо, що мільйони людей померли від голоду. Але ця формула неправдива. Правильна формула, тобто те, що насправді сталося — це вбивство голодом. Тобто влада використала їжу як зброю для досягнення конкретних цілей. І сьогодні, коли ми спостерігаємо за війною Росії проти України, ми знову бачимо, як Путін використовує їжу як зброю. Науковці бачать певні характерні риси цієї політики. Вона пов’язана, перш за все, зі спробами навмисного нищення економічної потуги.
Я, наприклад, ніколи не думала, що буду в ситуації, коли мені реально треба потурбуватися, де взяти їжу. Тому що в перші два тижні після початку повномасштабної війни ми всі спостерігали за тим, як ракетними ударами нищили продовольчі склади. І ми відчули це по тому, як відреагували наші магазини — вони виявилися напівпусті. Тобто перший напрям — навмисне намагання нищити продовольчі магазини, склади. Коли підривають основу економіки для того, щоб створити ситуацію голоду.
Друге — нищення ринків. У цьому плані ми багато бачимо того, що стосується нищення нашого зовнішнього ринку. Намагання Росії завадити експорту збіжжя. Тобто, крім того, що вони його крадуть, вони намагаються перешкодити його вивозу. Цю ситуацію можна порівняти з 1930-ми роками. Вона вказує на те, наскільки ми перебуваємо в різних ситуаціях. Тому що на початку 1930-х, коли Україна була залежною територією, коли тут з голоду помирали люди, то збіжжя вивозили, союзна влада експортувала його за кордон. Цей експорт ставав елементом нищення, голодом людей.
Зараз спроби Росії й Путіна перешкодити експорту — це створення ситуації, яка може загрожувати нам. Адже фактично експорт — це складова частина стабільності нашої економіки. Це напряму стосується питань із податками, системи продовольчої безпеки. Я вже не кажу про те, що таким чином російський диктатор намагається, можливо, дестабілізувати ситуацію в країнах, де нестабільна продовольча ситуація.
І третє питання, що стосується використання їжі як зброї, — це гуманітарна допомога. І тут також є пряма аналогія між сталінською політикою творення голоду і тим, що робить сьогодні Путін. Тому що на початку 1933 року, коли люди конали від голоду, коли були мільйонні втрати, влада Союзу раптом почала надавати допомогу. Але допомагали не всім, а лиш колгоспникам. Тобто якщо ти хочеш вижити, то йди в колгосп. І зараз ми бачимо, що гуманітарну допомогу на окупованих територіях видають в обмін на лояльність. Тобто людина повинна взяти російський паспорт для того, щоб дістати їжу.
Дуже важливий момент у тому, що зараз є спроби створення несумісних з життям умов для людей в Україні. Завдання — витіснити з цієї території носіїв так званої нелояльної ідентичності. Тобто ми бачили, що за планами, якби Україну захопили, було б просто фізичне знищення інтелігенції.
Зараз шляхом обстрілів цивільних об’єктів ворог намагається створити ситуацію, яка б примусила людей покидали територію України. У цьому випадку історія для нас надзвичайно важлива, тому що аналогії, які ми проводимо, дозволяють краще зрозуміти те, що відбувається нині.
Читайте також: «Важливо було зафіксувати кожну померлу душу»: інтерв’ю з Лесею Гасиджак до Дня пам’яті жертв голодоморів
Людмила Гриневич: Документи вказують на те, що в умовах Голодомору феномен доброчинців існував. Завдяки цьому величезна кількість людей вижила.
Коли ми згадуємо Голодомор, коли говоримо про пам’ять жертв, то ми говоримо про втрати. А це, мені здається, не зовсім правильно. Тому що ми повинні говорити й про тих, хто вижив.
Звісно, є питання, як ці люди вижили. Зробили вони це саме завдяки тому, що були унікальні стратегії допомоги. І хоч влада робила все, щоб зруйнувати традиції підтримки, їх не вдалося знищити.
Людмила Гриневич: Під час Голодомору була солідарність між представниками різних етнічних спільнот. Тоді дві національні меншини діставали тихеньку допомогу. Це були етнічні німці, які отримували так звану гітлерівську поміч, і євреї, які жили в єврейських землеробських колоніях. Останні отримували допомогу від організації «Джойнт», яка до 1928 року працювала в Україні. Потім їй запропонували з України переміститися й займатися своєю діяльністю на території РФ. Але коли почався голод, то євреї почали писати й скаржитися. Тоді влада дозволила «Джойнту» тихенько зайти в України й надавати продовольчу підтримку.
Ті, хто отримували допомогу, ділилися своєю їжею із сусідами-українцями. Є просто феноменальні історії про те, як євреї підгодовували українців, а під час Другої світової війни, із вдячності за порятунок, українці рятували євреї в умовах Голокосту. Хоч це не масові випадки, але такі інциденти вказують на те, що ми можемо вважати моральними авторитетами в усі часи.
Людмила Гриневич: Влада не може існувати без опору, а опір не може існувати без влади. Тобто в академічних дослідах взаємодія цих двох компонентів — це загально визнана формула. А ідентичність для нас надзвичайно цікава, тому що все-таки зараз ми постійно думаємо про те, що нам допомогло встояти не тільки в епоху Голодомору, а загалом за радянських часів.
Якщо взяти спогади українців 1930-х років з документів ОГПУ про настрої населення, зі згадок діаспори в Північній Америці, зі згадок, які з’явилися у 1980-ті роки, то вони різняться. Спогади, які були в Північній Америці й документи ОГПУ — тотожні. В обох випадках розповідають про те, що люди мали національну свідомість, були антиколоніальні, антиімперські. Це різнило опір в Україні від того, який був присутній в інших регіонів СРСР. А у спогадах 1980-х років уже нічого немає. І це не тому, що люди втратили ідентичність, а тому, що людям влада пояснила, що її прояви — небезпечні.
Сьогодні Росія намагається вести війну на нищення нашої ідентичності й каже, що в Україні буде нищити нацистів, ніяких українців немає, а є лиш росіяни. Цим займалася і радянська влада в різних формах протягом десятиліть.
Читайте також: «Чому вони не захищалися?»: питання дітей про Голодомор та як на них відповідати
25 листопада 2023 року в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. День пам’яті відзначають щороку в четверту суботу листопада на підставі указів президента 1998 та 2007 років.
Українці у XX сторіччі пережили три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Наймасштабнішим був голод 1932-1933 років. Саме його називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом.
Голодомору передувала насильницька колективізація сільських господарств, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельна кампанія, масовий терор на селі. Терор голодом, що діяв в Україні протягом 22-ох місяців, — це свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія і тактика якої виконувалася починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства, знищення самостійних селянських господарств — соціально-економічних підвалин української нації.
Після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва жертвами тодішньої влади стали селяни.
Упродовж десятиліть тема Голодомору була табуйованою. За комуністичного режиму навіть говорити про голод тих років було суворо заборонено. Дослідження цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-их років минулого століття.
Відповідно до Закону «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухваленого 28 листопада 2006 року, голод 1932-1933 років є актом геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».
Верховна Рада 22 листопада 2023 року ухвалила заяву у зв’язку з 90-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні та знову закликала міжнародні організації та парламенти держав світу визнати його геноцидом українського народу.
Станом на червень 2023 року Голодомор офіційно визнали геноцидом українського народу 32 країни світу, Європейський парламент, уряд частково визнаної Чеченської республіки Ічкерія та шість церков.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі