Евакуація з Києва у 2022. Фото Станіслава Сеника для Громадського радіо
Гостя — аналітикиня Cedos Аліна Хелашвілі, яка працює з темами міграції, культурної глобалізації, колективної пам’яті. Говоримо про результати дослідження наслідків повномасштабної війни в Україні, а саме дослідження стимулів повертатися до країни серед тих, хто виїхав під час повномасштабного вторгнення.
Аліна Хелашвілі: У нас був цикл досліджень, п’ять хвиль загалом — з різними питаннями. Деякі питання зберігалися від хвилі до хвилі, деякі змінювалися. Мені сьогодні хотілося б з вами поговорити саме про думки наших людей, які через війну були змушені покинути Україну, виїхати за кордон, і про наші результати, які ми маємо з приводу того, що вони думають.
Чи повертатися в Україну, чи не повертатися, наскільки швидко, коли саме, які є стимули, які думки щодо цього.
Якщо так підсумовувати якісь наші дані, якісь наші висновки, то ми постійно спостерігаємо те, що люди як під час виїзду, так і під час думок про повернення, не беруть до уваги якусь лише одну причину. Тобто, ті самі причини, які люди розглядали під час виїзду, вони беруть до уваги й під час думок про повернення.
Ми досить часто чуємо про безпекову ситуацію, про те, що саме загроза життю спонукала людей виїхати за кордон. Проте, коли ми говоримо з нашими респондентами, ми бачимо трохи більше коло причин. Вони, окрім усієї безпекової ситуації, називають також іще й втрату можливостей для розвитку та безпеки для своїх дітей. Також важливу роль відігравала втрата роботи або джерел доходу і часткове або повне руйнування житла. Ці всі речі стимулювали людей покинути країну і шукати прихистку за кордоном: в європейських країнах чи в Америці.
Аліна Хелашвілі: Тут не лише те, що Україна буде забезпечувати, але і те, що людина сама для себе зможе отримати. Тобто, наприклад, якщо ми говоримо про працевлаштування, то люди не зовсім очікують від України якоїсь допомоги з працевлаштуванням. Вони, скоріше, розглядають, яку роботу вони самі зможуть знайти. Тобто, тут це такі, не зовсім порівняння допомоги, яка надається в країнах Європи і буде надаватися в Україні, а, скоріше — можливості, які людина зможе знайти в Україні та має зараз.
Якщо ми говоримо про безпеку, на перший погляд, ця тема здається досить однозначною. Що люди чекають на появу безпечних умов в Україні та після цього будуть готові повернутися. Проте, коли ми говоримо з людьми, ми помічаємо, що тут існує ціла низка того, як люди визначають ці безпечні умови. Тобто, для когось безпечні умови — це абсолютно повне закінчення війни, це гарантії того, що нова війна не буде розпочата, це припинення ракетних обстрілів, це повне розмінювання території.
Для когось, можливо, буде достатньою якась гарантія, що їхній населений пункт вже не буде окупований 100%, і вони в цей момент будуть готові повертатися до нього. Для когось це може бути, наприклад, закінчення лише ракетних обстрілів. Тобто, ми помічаємо, що люди абсолютно по-різному інтерпретують ці безпечні умови для себе. І залежно від міри виконання їхніх очікувань, вони стають більш готовими до того, щоб повертатися.
Читайте також: Наша перемога залежить і від успіхів на економічному фронті — Анатолій Кінах
Крім безпеки, говорять про житло. Ми помічаємо, що досить значна частка людей, яка наразі проживає за кордоном, не задоволені тим житлом, яке вони мають. Через те, що у цьому житлі не дуже хороші умови, можна сказати. І ці не дуже хороші умови переважно стосуються того, що людям доводиться ділити простір з іншими сім’ями. Тобто, вони не мешкають в окремому приміщенні, їм потрібно проживати з чужими людьми, ділити з ними побутові речі, ділити з ними якийсь простір, своє дозвілля. Іноді виникає напруга між такими сім’ями, іноді це може перетворюватися в якісь ієрархічні відносини всередині групи. І, відповідно, респонденти не дуже задоволені цим, вони дійсно відчувають певний дискомфорт від проживання в такому житлі.
З другого боку, вони не мають достатньо коштів для того, щоб орендувати якесь житло, яке вони хотіли би. Найменший такий запит, або запит, який найчастіше називається: просто мати окремий простір, в якому людина могла б проживати лише зі своєю сім’єю, без інших сторонніх людей. Така незадоволеність, вона робить людей більш відкритими до того, щоб думати про повернення. Але ця відкритість не означає, що люди просто поїдуть в Україну, повернуться, як я вже й говорила, наявний ось цей момент порівняння. Тобто, вони будуть дивитися, яке житло їм доступне в Україні.
Якщо їхнє власне житло не було зруйноване, то, звісно, це буде однозначним стимулом повертатися. Якщо житла в Україні в них немає, то вони будуть дивитися, що вони можуть орендувати, чи які на ринку наявні пропозиції соціального житла, чи якісь інші пропозиції.
І вони будуть це порівнювати і дивитися, чи дійсно повернення в Україну зробить їхню житлову ситуацію кращою, чи ні.
Чому про нього досить часто говорять? Тому що частка людей, яка проживає за кордоном, не є наразі працевлаштованою. Через перетин кордону, виїзд, вони втратили роботу в Україні, і не були успішні в тому, щоб знайти її за кордоном. Відповідно, наразі вони роботу за кордоном не мають. І розглядають це повернення в Україну, як одну з можливостей для професійної самореалізації. Але таке бажання професійної самореалізації також сприяє тому, що з’являються певні очікування від роботи, яку вони хотіли б знайти в Україні.
Переважно такі очікування стосуються відповідності кваліфікації та освіти: тобто, щоб ця робота не була менш кваліфікованою, ніж людина має. І з приводу заробітної плати — вони також очікують гідного рівня оплати праці. І, відповідно, можливості для працевлаштування стимулюватимуть до повернення в Україну лише в тому випадку, якщо та робота, яку людина зможе знайти, буде відповідати цим очікуванням.
Читайте також: Серед тих, хто сьогодні шукає роботу, — програмісти — експертка у сфері ринку праці
Це досить такий болісний момент для наших людей, бо через ось цю необхідність виїхати за кордон, багато з них були роз’єднані зі своїми сім’ями. Переважно хто залишився в Україні? Це залишилися їхні літні родичі, які через стан здоров’я вже не могли здійснювати тривалі подорожі. А особливо ми пам’ятаємо, як на початку повномасштабного вторгнення здійснювалися ці подорожі, про евакуаційні потяги. Літні люди дійсно через стан здоров’я вже не могли цього робити, і тому вони залишалися в Україні. Крім цього, у частини людей залишилися чоловіки в Україні через заборону перетинати кордон. І респондентки наші досить часто говорять про те, що вони хотіли би возз’єднатися зі своєю сім’єю. Що ось така розлука досить негативно впливає на їхній внутрішній стан, на їхній настрій, на їхні емоції. Вони хотіли б повернутися, можливо, до своєї сім’ї.
А другий варіант — це після закінчення війни перевезти свою сім’ю за кордон. Тобто тут ми бачимо два варіанти вирішення цього возз’єднання з сім’єю. Переважно від чого це залежить? Це пов’язано з рівнем інтегрованості у суспільство за кордоном.
Аліна Хелашвілі: Те, що безумовно стимулює повертатися — це відчуття патріотизму і відчуття такої ідентичності з українським суспільством, відчуття себе вдома, коли ти перебуваєш в Україні. Люди досить часто про це говорять, що їм за кордоном цього не вистачає. Поруч із цим є ще й відчуття тяглості поколінь, тобто що твоє покоління, твій рід проживав на цій території і тобі хотілося б надалі також мешкати і продовжувати цей рід на цій же території. Проте, якщо ідентичність, якщо патріотизм, він спрямований на всю Україну, то ось це відчуття тяглості покоління — скоріше, прив’язане до конкретного населеного пункту або хоча б області. І це створює таку ситуацію, що люди, коли говорять про повернення, вони говорять про повернення саме в той населений пункт, в якому вони проживали до повномасштабного вторгнення. І вони не зовсім розглядають для себе повернення просто в Україну, в якийсь з інших регіонів, наприклад, на західну частину України. Вони про це не говорять.
Читайте також: «Віра в перемогу все ще перевищує 90%» — Майкл Дракман про опитування громадської думки українців
Раніше повідомлялося, що метою цього дослідження було зафіксувати (процесуально — безпосередньо під час розгортання подій, а не ретроспективно), описати й узагальнити досвіди переживання війни в Україні, а також тенденції зміни переживань у часі. Предмет дослідження — досвіди переживання війни українським суспільством. Фокусом дослідження є етап російсько-української війни, відомий як «повномасштабна війна», що розпочався 24 лютого 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Попри те, що війна розпочалася ще у 2014 році, масштаб її впливу на українське суспільство суттєво змінився і зріс внаслідок повномасштабного вторгнення, що і стало поштовхом до початку роботи над цим дослідженням.
Дослідження є розвідувальним, тобто має на меті передусім опис дійсності, а не пошук звʼязків і пояснення причин. Оскільки метою дослідження є ідентифікація можливих тенденцій переживань, а не їх кількісна оцінка, ми, як і у попередніх хвилях, обрали якісницький підхід. Це дозволило зробити схоже за методологією дослідження та мати можливість зіставляти отримані результати. Для збору даних ми використовували опитувальник для самозаповнення, оформлений у Google Forms.
За оцінкою Міністерства економіки, протягом наступних 10 років Україні доведеться додатково залучити 4,5 мільйона співробітників на ринок праці. Оскільки країна наближається до повоєнної епохи відбудови суспільства, потреби в робочій силі лише зростатимуть, щоб відповідати вимогам економічного відновлення.
Раніше експертка у сфері праці Тетяна Пашкіна в етері Громадського радіо повідомляла, що середня заробітна плата за 2023 рік зростала двічі: у лютому до 16 тис. грн, у травні — до 16 тис. 500 грн.
За даними соцопитування групи «Рейтинг», третина українців заявляє про втрату роботи після 24 лютого. Про ситуацію зі влаштуванням на роботу на ГР говорили з експерткою з ринку праці Тетяною Пашкіною.
Пікові дані безробітних були навесні та влітку 2022 року — це 4,5-5 мільйонів. Наразі що динаміка покращується. Вакансій стало у два рази більше. Найбільш активні сфери: торгівля, IT, сфера послуг, сектор HoReCa (готелі, ресторани, кафе).
Ще до початку повномасштабного вторгнення Україна стикалася з нестачею робочої сили. Але зараз, коли понад 6 млн українців були вимушені виїхати за кордон, економічна ситуація в країні стала ще більш критичною.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS