«Це фарби мого дитинства, фарби України»: як художниця Соня Делоне започаткувала французьку моду

138 років тому — 14 листопада 1885 року — в Україні народилася художниця, дизайнерка, перша жінка, чиї роботи за життя виставили в Луврі, засновниця стилю симультанізму (орфізму), зображення руху кольору у світі Соня Делоне. Росіяни називають її «російською мисткинею». Навіть на російській сторінці Вікіпедії. А яке походження Соні визнане у світі?

Гість — соціолог культури, співавтор каналу «Культуртригер», Богдан-Олег Горобчук.

Богдан-Олег Горобчук: Соня Делоне — це той надзвичайно цікавий приклад, коли можна детально розібрати біографію мисткині, детально проаналізувати її власні слова, її власні спогади та порівняти це з міфами, які поширює Росія. Є дві версії місця народження, Градизьк це чи Одеса, принципової різниці тут немає. Принциповість полягає в тому, що саме в Градизьку, де її тато працював на цвяховому заводі, вона дуже тісно познайомилася з українською культурою і саме в той блаженний час дитинства, коли дитина, якраз, власне, і пізнає естетику світу. Тобто естетичні наснаження, які дитина отримує в дитинстві потім ведуть протягом усього життя… Так було практично з величезною кількістю художників-авангардистів, які так чи інакше пов’язані з Україною, оскільки українська народна культура виходила, по суті, на поверхню, всюди, де тільки можна, на нашій території. Вона була яскравою, самобутньою, надзвичайно насиченою сенсами та майбутніх митців, тоді ще дітей, але, ясна річ, що такі речі ще в дитинстві з’являються. Це все дуже надихало.

Петербург, Європа, фіктивний шлюб і кохання всього життя

І так, справді, Соня Делоне, на той час вона була Сонею Штерн, виховувалася в сім’ї Терків. (Дівчинка рано осиротіла, і з 5 років її виховувала родина дядька, петербурзького адвоката Генріха Терка — ред.). Її забрали в Санкт-Петербург, і там вона здобула блискучу освіту. У неї було три гувернантки, наскільки я знаю, німкеня, француженка і британка, тобто вона чудово володіла цими мовами, що, зрештою, дало їй величезний буст, коли вона перебралася до Європи.

• Але якщо говорити послідовно, то в Петербурзі народна культура на неї просто перестала чинити вплив. Отак просто скажу.

Максимум, що вона там могла бачити, це якісь народні гуляння-хороводи, і, відверто кажучи, це було не часто, і, якщо і було, то це вже лягало на її первинне враження від народної культури, сформоване в Україні.

Потім вона з Петербурга перебралася уже до Європи, там вона отримала блискучу мистецьку освіту. А також вступила в фіктивний шлюб з гомосексуалом, який таким чином залагоджував проблеми зі своїми родичами. Вона навіть так само залагодила проблеми зі своїми родичами, які страшенно хотіли, щоб вона одружилася. А потім в неї виник роман із Робером Делоне, її майбутнім чоловіком. Власне, вони невдовзі й одружилися. І прожили, по суті, все життя до смерті Робера.

І потім Соня в максимальній повазі з боку французького суспільства жила надзвичайно насичене творче життя далі в Парижі. Враховуючи, що вона померла у 1979 році, тобто вона померла справді літньою жінкою, вона залишалася дуже активною до кінця своїх днів і надзвичайно впливовою.

Ана Море: Я тут додам її цитату зі спогадів про життя в Україні, про її дитинство. Соня Делоне пише:

«Яскраві фарби я люблю. Це фарби мого дитинства, фарби України. Пам’ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені бантиками, літали у танці. Пам’ятаю, як ростуть кавуни та дині, помідори оперізують червоним хати. І великі соняшники, жовті з чорною серцевиною, сяють у легкому, дуже високому, блакитному небі».

Богдан-Олег Горобчук: Це чудова цитата, і на її основі, я хотів би коментувати орфізм або симультанізм, який заснувала Соня Делоне. Річ у тім, що основним принципом цього нефігуративного мистецтва, а в ті часи, це 1910-1912 роки, коли це все зароджувалося, проєктувалося Сонею і Робером, тоді ще не було нефігуративного мистецтва. Максимум, що було, це був Кандинський, але творчість Кандинського і творчість подружжя Делоне, вони доволі відчутно відрізняються візуально.

У будь-якому разі, вони одні з піонерів нефігуративного мистецтва. Дуже важливо, що це було не просто нефігуративне мистецтво будь-яке, це було принципове поєднання в певних структурах кольорів, кольорових площин, кольорових відтінків, які б контрастували між собою.

Читайте також: «Війна закінчилася, коли прийшов батько»: історія художниці Віри Баринової-Кулеби (ВІДЕО)

Вплив України

Богдан-Олег Горобчук: Повернімося до цитати і зіставлення, яке чуємо там. Червоні й зелені сукні кружляють у танці, соняшник чорний і жовтий, тобто ці всі речі, які вона перераховує, це по суті відсилання до її вражень, які надихнули її на винайдення симультанізму.

Який потім зрештою увійшов у французький дизайн, зробив там переворот, став одним із топових моментів в артдеко, хоча загалом не дуже вписувався в цей стиль. Але Делоне неймовірну річ, як на мене, здійснила в дизайні, по суті вона нав’язала оцю ритміку, яка по суті базується на народному теж уявленні про те, яким має бути дизайн одягу. Вона справді надзвичайно вплинула.

І знаєте, за що я особисто з 2023 року вдячний Соні Делоне? Це якраз за те, що вона принципово всюди писала Україна, не Росія, не Російська імперія, не Полтавщина, не щось, що вона могла ще сказати.

Вона писала Україна, вона писала українська ковдра. Тобто, коли вона коментувала те, як виник орфізм або симультанізм, те, що зараз всюди цитують, коли говорять про Соню Делоне. Оцей фрагмент, печворк, тобто оця зшита з яскравих, контрастних, дуже важливо контрастних між собою клаптиків — це притаманна Полтавщині народне мистецтво. Ви його в Росії, я перепрошую, не знайдете. Ви можете скільки завгодно прив’язувати те, що українці це так само слов’яни, що зараз роблять російські мистецтвознавці. Говорити, що слов’янське народне мистецтво, яке вона побачила в Російській імперії, в Росії, на неї вплинуло. Нічого подібного. Заберіть від неї Полтавщину, можливо б ніякого симультанізму і не виникло б.

Тому що тільки після того, як ми проаналізуємо деталі, які стосуються Соні Делоне, ми можемо поставити російських мистецтвознавців на місце, абсолютно від неї прибравши їхні мацаки.

Французи це чудово розуміють. Французи прекрасно розуміють цей контекст. Тому у французькій Вікіпедії, наприклад, і в багатьох французьких джерелах вона французька художниця українського походження.

Ми стверджуємо, що вона українська та французька художниця єврейського походження. Вони стверджують, що це французька художниця українського походження, опускаючи її єврейські корені. Чому? Вони роблять спеціальну зноску, пояснюючи, що єврейська культура на Соню Делоне не вплинула. Тобто вона не стала ключовим моментом поштовху її авангардного стилю. А українська культура стала таким фрагментом, тому вони підкреслюють саме специфіку українського походження Соні Делоне. І це все є в джерелах. Це міжнародно визнана річ. І тільки росіяни намагаються за гроші, спонсоруючи якісь певні розвідки, статті.

Ана Море: І ще цікавий момент українськості родини Соні, родини, в якій вона народилася в Україні, це те, що її молодший брат, зрештою, після 15 років ув’язнення, загинув в совєтській тюрмі на Соловках. І, як ми розуміємо, це доволі, на жаль, доволі українська риса, бути ув’язненим совєтським режимом.

Читайте також: «Будемо збирати будинок по уламках і любити, як і раніше» — в окупованих Олешках затопило дім-музей художниці Поліни Райко

Сукня Соні Делоне на обкладинці журналу Vogue

Влад Бундаш: Так, і пане Олеже, ви дуже влучно сказали, що потрібно в деталях розкривати творчість наших митців, зокрема і Соні Делоне. І ви також сказали, що вона мала важливий вплив на світову моду, і ми знаємо, що в 1920-му Соні відкрила власне ательє моди в Парижі, і потім у 1925 році на паризькій виставці представила справді дуже широкий асортимент своїх виробів. І потім журнал Vogue розмістив на своїй обкладинці сукню художниці. Я хотів вас запитати, як ви можете оцінити цю сукню? Тому що я коли побачив, насправді я дуже здивувався, тому що вона дуже красива, як на 1920-ті роки, скажімо так, і там дуже красивий український орнамент.

Богдан-Олег Горобчук: Я б не став стверджувати, що вона працювала із народними строями, їх спеціально досліджувала і, скажімо, переносила подібні моменти. Я б, скоріше, тут говорив про впливи та про натхнення. Тобто це те, що я вам розповідав.

Цілком можливо, що ці впливи були обмежений час і вони припали просто на той період дитинства, який найбільш сприйнятливий: колосальні враження запам’ятовуються, фіксуються і потім репрезентуються.

Одні митці, наприклад, Михайло Бойчук, він справді досліджував предмет свого захоплення. Народний іконопис, наївні ікони, наївний народний живопис в Україні, ну і, зокрема, інші моменти, які там склали єдність разом із цим його синтетичного стилю. Бойчук був дослідником, він це все препарував, він це все дуже детально пояснював, до речі, бувши репрезентантом теж української культури в Парижі, в 1908-1911 рр. він фантастично потужно виступив там і в захопленні від нього був Аполлінер (Гійом Аполлінер — французький поет, художник, критик — ред.).

Тому немає чому дивуватися, що українська культура була представлена в Парижі саме як українська, а не як культура Російської імперії, бо було повно талановитих українців, які приїздили та позиціювали себе як українці.

Читайте також: Як побачити невидиме в творах художниці Марії Примаченко?

Нагадаємо, у лютому 2016 року у Києві відбулася виставка-присвята доробку української художниці Соні Делоне. 50 плакатів, виставлені на заході, — створені українськими авторами, надруковані методом шовкографії. Ця виставка актуалізувала Соню Делоне як українську мисткиню та відкрила наявність у її стилі впливів українського декоративного мистецтва, народних традицій і ритуалів.

Як відомо, усі принти та написи в моду ввела Соня Делоне. Дівчина рано залишилася без батьків, але її виховували родичі, дали їй хорошу освіту. Викладачі побачили, що у дівчини хороші дані для живопису, її відправили вчитися до Парижа. Соня зрозуміла, що тамтешні методи навчання не для неї, почала спілкуватися з постімпресіоністами. Згодом вона відкрила модний дім в Іспанії, потім у Франції. Соня зробила для свого маленького сина ковдру з клаптиків, об’єднавши дуже яскраві кольори. Вона казала, що любить яскраві кольори, родом з її дитинства, з України. Вона зрозуміла, що поєднання яскравих кольорів створює ритміку, і почала робити це в одязі.

Найбільшу славу Соні приніс розроблений разом із чоловіком, французьким художником Робером Делоне новий стиль образотворчого мистецтва – симультанізм або орфізм. У назві – натяк на міфічного співака Орфея, перед талантом якого не могли встояти навіть сили природи. Головне в орфізмі – поєднання суміші відтінків таким чином, аби завдяки грі кольорів і світла виникав ефект взаємопроникнення предметів, що створює стійку ілюзію пульсацій, фантастичне торнадо. І це було, як вважала Соня, символом космічної енергії. 

Відомі жінки з України, про яких мало хто знає зараз:

• Нюся Муньоз, яка в міжвоєнному Парижі була уособленням елегантності;
• манекенниця Барб Скіап;
• фотохудожниця та кінодокументалістка Софія Яблонська. Вона сама в 30-х та 40-х роках здійснила кругосвітню подорож, коли жінка могла подорожувати лише як сестра милосердя або разом з чоловіком.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі