У нас є вибір: повбивати одне одного або знайти консенсус — психологиня про агресію у суспільстві

Є ширший спектр причин, через які ми вмикаємо агресивну поведінку, спалахуємо, які також допомагають пояснити, чому деякі люди частіше виявляють агресію, інші — рідше. Інстинкт, гормональний дисбаланс, біологічні чинники, темперамент, завчена поведінкова модель — те, що ми й називаємо вихованням, та стрес — це ті пояснення, які найпоширеніші в науково-популярній літературі.

Але між агресією як емоцією та агресивною поведінкою — тобто, нашим реагуванням на подразник — все ж є відмінність. Говорили з Євгенією Ігруновою, медичною психологинею, психотерапевткою.

Євгенія Ігрунова: Базово, нейрофізіологічно у нас є весь спектр емоцій. За них відповідають наші лобні півкулі. Їх не треба ділити на тільки позитивні та негативні. Та ж сама агресія базується на інстинктивному реагуванні несприйняття подій, ситуації, людини. Вона має захисну функцію для нас. Тому не можемо однозначно сказати, що агресія — це погано. Будь-яка емоція — це наша реакція на те, що відбувається з нами усередині, або реакція на зовнішній агент. Тому агресія є нормою.

Ми називаємо ненормальним психологічно, якщо людина дозволяє собі цю агресію проявляти неконструктивно, коли можна було б вчинити інакше, не втрачаючи своїх особистих кордонів й інтересів. Будь-яка емоція має під собою основу. Потрібно розбиратися, чому вона виникла взагалі. Агресія — це один з варіантів реакції при стресі.

Ковідна злість — агресія від безсилля

Євгенія Ігрунова: Ковідна злість, один зі спектрів агресії, реакція від безсилля, коли ти не можеш вплинути на зовнішню ситуацію, але вона сильно впливає на тебе. Це реакція на стрес. Будь-яка хвороба — токсична для організму загалом.

Треба знати себе, довіряти своїм інстинктам, щоб розбиратися, в якій ситуації слід пручатися і проявляти агресію, а в якій поберегти енергію, змиритися і перечекати. Це також називається адекватною реакцією на стрес. Якщо ми не у змозі змінити ситуацію, своє ставлення до неї, можемо відірватися на щось інше. Якщо починаємо просто витрачати енергію, ми знесилюємося, ще більше замикаємо негативне коло, втрачаємо сили свого імунітету. Наша психіка та імунні реакції пов’язані.

Чи є конфлікти без причини?

Євгенія Ігрунова: Ми звикли, що так, як плануємо, має бути. Це поведінка більше підлітка, не дорослого: має бути тільки так, як хочу я. Ми хочемо комфорту. Але якби усі сиділи на одному місці й у своєму відносному комфорті, то ніколи й Америку не відкрили б, не було б технічного прогресу. Щоб здобути щось нове і гарне, потрібен дискомфорт, в русі ми не відчуваємо себе надто зручно. Бажання зберегти свій комфорт — це ілюзія. Навколо нас завжди були бактерії та віруси, інфекції. Нікуди вони не зникли, досі є. Зараз усі сконцентрувалися лише на COVID-19, на пандемії. Якщо ми оце своє звуження на коронавірусі та змінах через нього знову розширимо, ми побачимо, що світ змінюється непередбачувано, багато від нас не залежить. Але не настільки критично, глобально, трагічно для нас, як ми почали вважати, бо звузили свою увагу.

Замість того, щоб бути адекватними, вакцинувати тих, хто в групі ризику, справді вирішувати, де доречне вакцинування, де ні, люди через страх почали агресивно кидатися в крайнощі. А коли ми в крайнощах, ми не бачимо усієї ситуації, тоді ми є легкою жертвою.

Батл через маску у маршрутці — ознака низького рівня інтелекту. Як правильно поводитися в таких ситуаціях?

Євгенія Ігрунова: У нас дуже низький рівень емоційного інтелекту. Нам ще багато працювати до європейського рівня. Європеєць би сказав: «Я перепрошую, дуже боюся захворіти. Вдягніть, будь ласка, маску. Якщо ви не маєте, ось вам запасна».

Коли наші люди починають кричати одне на одного через маску, вакцинацію, через політику — це просто ліс з мавпами. Це не культура. Якщо вважаєш себе адекватною і вихованою людиною, хочеш жити у тому суспільстві, де люди дбають один про одного, ти маєш перший подати приклад, як дбати, а не атакувати. Бо, якщо ти атакуєш, ти будеш атакований. Ми отримуємо від життя те, що ми в нього вкладаємо. Якщо базовий рівень емоційного інтелекту в сім’ї не збережений, виростає доросла людина, яка коли боїться, у свій захист починає реагувати агресивно. Люди — соціальні тварини. Ми не можемо жити окремо. Нам потрібен контакт. Але коли ми на нього виходимо, ми починаємо поводитися, як у маршрутці: одне на одного гарчати й нападати.

Варто почати з себе. Визнати страх, замість агресії: «Я боюся захворіти. Будь ласка, вдягніть маску. Якщо ви не розумієте, мені доведеться викликати поліцію». Можна нікого не штовхати, ні на кого не кричати. Треба поводитися адекватно, поважати інших людей. Всі ми знаємо про права і свободу. У нас є вибір: повбивати одне одного або знайти консенсус. З приводу компромісу і консенсусу: перше — це коли хтось поступається, а консенсус — це коли ми знаходимо спільне рішення, яке задовольняє усіх.

Якщо питатимемо і чесно казатимемо про свої емоції та переживання, то конфліктів буде менше. Оці всі проблеми, що хтось на нас не так дивиться, не так про нас думає — це все живе тільки у нашій голові. Насправді ж усі зайняті лише собою. Коли вже зовсім свого життя нема, дивимося за життям інших.

Спорт і секс проти агресії?

Євгенія Ігрунова: Коли ми відчуваємо емоції, організм виробляє певні хімічні речовини — нейромедіатори й гормони. Якщо ми їх не «відреагуємо» (навіть коли усвідомлюємо свої емоції, думаємо про їхні причини), в організмі залишиться хімічний субстрат. І його треба кудись подіти. Позбутися його можна через розрядку. Організм перезапускається на свіжому повітрі, у воді при плаванні, при спорті та під час здорового регулярного сексу.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Українського культурного фонду

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS