Ілюстративне фото: pexels.com
Анастасія Цибровська: Тема аборту, попри його законодавчу дозволеність, носить стигматизований, табуйований характер.
Це пов’язано насамперед зі свідомим відчуттям жінки того, що «дар материнства» їй даний, і вона нібито не має права ним знехтувати. Це начебто злочин проти життя, волі вищих сил. Загалом багатьох аспектів стосується можливість вагітніти й народити дитину.
Стереотипні погляди перемішалися в суспільстві, вони досить поширені. Це часто призводить до відчуття виконання певного жіночого боргу. Жінка нібито повинна мати дітей, щоб цим довести свою успішність, повноцінність, жіночність. З погляду перинатальної психології це начебто доказ, того, що жінка вправна, у неї все працює правильно.
Але в сучасному світі можливість народити дитину — абсолютно не доказ жіночності, не обов’язковий атрибут того, що ти можеш себе називати жінкою.
Читайте також: Франція стала першою країною у світі, де право на аборт внесли до конституції
Анастасія Цибровська: Чомусь досі поширеною є думка, що незапланована вагітність — це відповідальність жінки. На мій погляд, це прогалина у нашому статевому вихованні. Насправді відповідальність несуть обидва учасники процесу. А якщо був секс без згоди жінки, зґвалтування, то відповідальність тільки на кривднику.
Жінки не завжди повідомляють партнерів про незаплановану вагітність. Це відбувається через ймовірність втратити вибір або партнера. Тобто страх бути покинутою, страх того, що примусять народити.
Ці страхи з’являються, адже існують такі випадки серед жінок, і ця інформація поширюється. Такі страхи передаються й з покоління в покоління. Це психотравматична подія, коли старші жінки виховують юну дівчину і говорять, що саме страшне — «принести дитину в подолі», «зганьбитися».
Читайте також: У понад 90 випадках жінки з небажаною вагітністю приходять на консультацію одні — психологиня
Анастасія Цибровська: У перинатальній психології є термін «травматичне зачаття». Це ситуація, коли жінка не готова стати матір’ю, але погоджується на це під тиском певних обставин, наприклад, родичів, які наполягали на материнстві.
Досить часто це закінчується відстороненістю від перебігу такої вагітності. У жінки є відчуття, що вона пішла на зустріч родичам, але при цьому зрадила себе. Це супроводжується дуже великим почуттям провини, і згодом не є здоровим у дитячо-батьківських відносинах. Та й взагалі це відображається на всіх відносинах.
Наприклад, від травматичного зачаття може бути післяпологова депресія. До того ж перинатальна психологія свідчить, що під час внутрішньоутробного розвитку гормони стресу здатні проникати через плацентарний бар’єр й впливати на структури головного мозку ненародженої дитини. Тобто є більша ймовірність того, що і дитина матиме мати більш тривожний, полохливий, емоційний стан, і буде вплив на фізичне та ментальне здоров’я матері.
Читайте також: Післяпологова депресія та меланхолія: в чому різниця та коли варто звернутися до лікаря
Єлизавета Цареградська: Ще один момент, який часто, як мені здається, випадає з усвідомлення учасників процесу, це вимушено перервана вагітність. Це відбувається, коли, наприклад, завмирає плід або є якісь покази по здоров’ю. Тобто жінка робить аборт, але, можливо, не хотіла цього.
Чим варто послуговуватися у цьому шляху прийняття? Я, попереджуючи вашу відповідь, скажу, що варто звертатися до спеціалістів, тому що цей шлях буде достатньо непростим для прийняття.
Анастасія Цибровська: Так, психотерапевтичний супровід має бути в такої жінки. Медичні показники чи завмирання плоду — непереборні обставини, які не залежать від неї. Щоб зменшити її почуття провини, це все треба проговорювати, пояснювати, чому так відбувається. Це має бути з елементом психоедукації, тобто розкриттям усіх ймовірних причин, що могли чинити негативний вплив на жінку й ненароджену дитину. Це треба для зменшення ймовірності звинувачування жінкою самої себе.
Жінку й надалі варто супроводжувати. Дуже було би круто, якби наші гінекологічні клініки мали лікарів-психологів, клінічних психологів для роботи з вагітними жінками, тими, які не можуть завагітніти, тими, які втратили вагітність чи планують її.
Вимушене переривання вагітності може вплинути й на зміни в сексуальному житті, й на страх нової вагітності, й на гіперобережність у новій вагітності. Скільки людей, стільки можливих сценаріїв.
У перериванні вагітності жінку може винуватити сім’я. Тому також треба працювати із найближчим оточенням жінки.
Анастасія Цибровська: Після вимушеного переривання вагітності у чоловіків також відбуваються зміни. Прив’язаність до ненародженої дитини також формується. Чим кращий контакт в парі, чим дитина більш очікувана, тим більшою ця прив’язаність є.
Тож чоловіка не можна лишати без супроводу. Тут варто уточнити у кожного з учасників процесу, як їм буде комфортніше працювати з фахівцем: у форматі парної психотерапії чи індивідуально. Або ж попрацювати окремо, а потім разом, адже цим людям треба далі будувати стосунки в парі, продовжувати їх.
Тобто, залишати без уваги чоловіків не можна. Тому що вони можуть піти у вживання психоактивних речовин із заспокійливою метою, можуть звинувачувати себе. Через це важливою є робота психолога або психотерапевта.
Згідно з частиною 6 статті 281 ЦКУ В Україні аборти дозволені й можуть здійснюватися за бажанням жінки, якщо вагітність не перевищує 12 тижнів. Вагітність від 12 до 22 тижнів можна переривати лише за медичними показами, коли існує загроза життю чи здоров’ю матері або коли жінка не може самостійно виносити дитину через стан свого здоров’я. Повний перелік підстав для переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів, встановлений законодавством.
При цьому стаття 134 Кримінального кодексу встановлює обмеження й покарання у випадку: проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти; примушування до аборту без добровільної згоди потерпілої особи; незаконного проведення аборту, що спричинило тривале погіршення здоров’я, безплідність або смерть потерпілої особи.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі