Гуцульські колядники у Верховині, фото kraina-ua.com
Раніше в традиційній культурі українців період зимових свят тривав від Різдва до Водохреща. Наші пращури вірили, що якщо колядники не прийшли — це віщувало нещасливий рік, навіть біду. Про це в етері Громадського радіо розповіла фольклористка, кандидатка філологічних наук Наталія Хоменко.
«Коли ми говоримо про свято Різдва, переважно у всіх асоціація, що це святкування народження Ісуса Христа. Однак це свято далеко до християнства існувало і пов’язано з днем зимового сонцестояння. Період зимових свят тривав від Різдва до Водохреща. Це такий комплекс свят, який відбувався в цей період. І наші пращури вважали, що в цей період межа між світами відкрита. Цей період насичений ворожіннями, обрядами», — уточнила експертка.
Якщо говорити про первинний сенс колядування, то він пов’язаний з уявленнями про душі померлих. Тому що в світоглядних уявленнях наших пращурів благополучне життя в цьому світі залежало від успішної комунікації із тим світом. І колядники — це божі гості, це божі посланці, це душі наших предків, які в цей період приходять у цей світ. Тому дуже важливо було, щоб прийшли колядники. До цього дуже ретельно готувалися. Навіть у текстах колядок іноді на це вказується. Тому що якщо колядники не прийшли — це віщувало нещасливий рік, навіть біду.
«Для кожного члена родини були свої спеціальні тексти. Тобто кожному своя окрема колядка, яка має свої сюжети, свої мотиви. От навіть співали бджолам, співали волам, не тільки людям», — зазначила Наталія Хоменко.
Читайте також: Різдвяний піст: як замінити тваринні білки без шкоди для здоров’я
Зимові обряди — це переважно парубоча, чоловіча стихія, а весняно-літні — жіноча, додала вона.
«Якщо говорити про зимові обходи з рядженими, з переодяганням, там, де є переодягання — це царина парубочих громад. Раніше колядували переважно парубки. Є така тенденція, коли починає забуватись первинна функція обряду, вона переходить у розряд дитячої творчості. І тому ми бачимо в деяких традиціях, що вже тільки діти ходять колядувати і щедрувати. Але якщо дивитися в корінь цього свята, як це було, то це були парубочі громади», — додала фольклористка.
Деякі дослідники вважають, що дитячі колядки — бурсацького походження. Бурсаки — це учні духовних закладів 17-18 століття. Вони були творцями багатьох таких бурлескних коляд і пародій на колядки.
Інша концепція пов’язана з тим, що діти пов’язані з уявленням про полазника, першого відвідувача на Різдво і на Новий рік. Тому що в деяких традиціях саме діти мали бути оцим першим полазником. І, відповідно, таке пояснення специфіки текстів, які типові для дітей, пов’язане з тими обрядовими формулами прохання про винагороду, яка є обов’язковою структурі колядування. Коли прийшли колядувати — треба обов’язково дати винагороду. Якщо не давали, то були спеціальні слова або пісеньки, які нагадували господарю.
Ці формули відщепилися від основного обряду і стали окремо побутувати саме в дитячому репертуарі.
За її словами, раніше на теренах України Різдво святкували 25-го грудня.
«Якщо взяти записи 19-го століття, навіть взяти, наприклад, на початку 20-го століття, Агатангела Кримського, Звенигородщину. Там на кожне свято вказана дата. І там ці дати, до яких ми зараз повертаємось. Ми повертаємось до свого питомого календаря, попри всі ці дискусії і маніпуляції, яких зараз дуже багато. Звісно, за ці 100 років люди звикли, тому тепер потрібно звикнути до святкування 25-го числа», — впевнена експертка.
Вона додала, що ці «нові дати» є природнішими. Так, наприклад, природніше святкувати Купала не у липні, а у червні, тому що воно присвячене до Дня літнього сонцестояння.
Читайте також: Топ-5 новорічних локацій Києва: найкращі місця для святкового настрою
Світські колядки не пов’язані з церковною культурою. Це архаїчний пласт, їх ще називають старосвітськими, уточнила Наталія Хоменко.
«У них немає євангельських, апокрифічних мотивів. Ці тексти мають адресний характер, які співали окремо господарю, окремо господині, окремо парубкам і так далі. І якщо говорити про особливість таких текстів, у них завжди присутній рефрен. І ми іноді розрізняємо саме за рефреном оцей приспів, який після цих текстів, і в колядках вони різноманітні, ці рефрени, що теж їх відрізняє від щедрівок за цими рефренами. Наприклад, там „Дай Боже“, „Святий вечір“, „Рай розвився“, „Зелене віно в неділю рану саджено“, „Славен єси“, або „Грай коню, грай кониченько під молоденьким Іванком“, кому співається ім’я таке вставляється. Різноманітні ці рефрени. Іноді навіть в деяких традиціях, залежно від того, кому співається, обирається інший рефрен», — розповіла вона.
Церковні колядки — вже християнські, це пізніші тексти. Часто їх поширеність пов’язують із «Богогласником», який вперше опублікований у 1791 році.
«Його дуже багато поширювали, і дуже багато колядок, відомих на сьогодні, саме є із „Богогласника“ („Нова Радість стала“ і так далі). І, звісно, що сьогодні ми бачимо багато текстів, в яких є переплетення давніх текстів із християнськими мотивами. Однак, якщо ми говоримо про церковні колядки, вони по наспівах інші, і за сюжетом вони вже пов’язані із сюжетами народження Ісуса Христа», — запевнила експертка.
На її думку, давніші тексти — дуже красиві, коли читати, як оспівується господар, як оспівується господиня.
«Це дуже висока поезія. Іноді дивуєшся, як наші пращури можуть складати такі тексти», — додала кандидатка філологічних наук.
Коли починали колядувати, була своя структура колядування. Підходили, просили дозволу колядувати, потім запитували на кого. Іноді могли співати надвірну колядку під хатою, виходив господар. Якщо відразу давав колядного — то йшли далі. А якщо запрошував у хату, тоді розгортався повний обряд, коли співали кожному члену родини. Була навіть своя колядка для померлих, яку співали.
«І це могло тривати кілька годин, 3-4 години. Тому це дуже такі великі обряди і за ніч ти не обійдеш всіх. Тому і колядували довший період», — підсумувала Наталія Хоменко.
Читайте також: Отець Іван Рибарук: в Україні є тисячі колядок, у Росії — жодної
Коляда — народно-християнське слов’янське свято в ніч з 24 на 25 грудня за новим стилем на честь початку нового року. Первісно було язичницьким слов’янським святом на честь повороту Сонця на весну. Установлення святкування Різдва Христового цього дня змінило акцент на постать Ісуса Христа і Святки (пор. біл. Каляды, лит. Kalėdos — Різдво).
Різдво, як і Великдень, існувало навіть таємно за часів заборони Радянською владою. Зокрема, в Україні траплялися ситуації, коли ялинку робили у шафі, зачиняли двері на замок, а потім відкривали шафу, і там діти могли отримати якісь подарунки, згідно з тими традиціями, які вже тривалий час існували. Але дратувало найбільше радянську владу те, що Різдво було комфортним домашнім, дитячим святом, і режим не запропонував якоїсь альтернативи. Тобто не було варіантів, що для радянських дітей може бути святом, що може бути таким, як Святий Миколай. Тому через це відбувалися тривалі експерименти — що б таке зробити, щоб відбити у людей бажання святкувати Різдво, як вони це робили останні 1 000 років. Про це в етері Громадського радіо розповідав кандидат історичних наук Кирило Галушко.
Наша культура значно древніша і глибша за християнство, розповідала в етері Громадського радіо журналістка, авторка книжки «Знаки Карпатської магії» Громовиця Бердник.
Як читати і слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція
Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі