«Кожна дитина має права»: голова Офісу дітей та молоді «ДІйМО» про мову поваги та те, як слова можуть руйнувати або будувати бар'єри

Мар’яна Чорнієвич: Цей словник планувався більше про правильні слова — тобто, сформувати єдину лексику для соціальних служб, наприклад — чи про зміну ставлення до ближніх та суспільного сприйняття?

Кирило Невдоха: Насправді сам словник безбар’єрності створений вже кілька років за ініціативи першої леді Олени Зеленської, але ньому не були представлені ті упередження, стереотипні ставлення щодо дітей, які втратили батьківське піклування, зростали в закладах інституційного догляду чи, простіше, в інтернатних закладах. Узагалі, там більше акцент на людях з інвалідністю, людях, які втратили кінцівки тощо, стосовно дітей та молодих людей там ще не вистачає висвітлення слів, стереотипних упереджень, словосполучень, які використовуються активно, на жаль, і фахівцями з соціальної сфери, і вчителями, і педагогами.

Тому, ми як Офіс дітей та молоді «ДІйМО» — це консультативно-дорадчий орган при Міністерстві соціальної політики, сім’ї та єдності України — створили такий словник про те, як ми говоримо: чого уникаємо та що використовуємо.

Частину слів ми вже передали до комісії, яка формує словник безбар’єрності, адже це вже більш національний рівень. Ще над частиною слів — працюємо, шукаємо українські  відповідники тощо. Унікальність цього словника в тому, що він створений людьми, які безпосередньо мають досвід зростання без батьківського піклування, досвід сирітства, досвід перебування в складних життєвих обставинах чи досвід перебування в інтернатних закладах.

Я теж є такою особою, зростав від народження до майже повноліття, 16 років, в інтернатних закладах і стикався з негативним ставленням до мене через мій досвід як в інтернатному закладі, так і поза його межами.

Також цей словник був винесений на засідання експертної ради при представнику Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Там вже фахівці сфери захисту дітей, громадського сектору дали свої рекомендації, пропозиції чи застереження щодо тих чи інших словосполучень, прикладів. І таким чином утворився цей словник. Ми його плануємо далі поширювати серед освітянської спільноти, серед спільноти сфери захисту дітей зокрема. Також будемо комунікувати, щоб додати частину слів в словник безбар’єрності, щоб все було, скажімо так, в одному місці.

Мар’яна Чорнієвич: У словнику зазначений тон, яким ми маємо спілкуватися — він має бути з повагою, без жалю і патерналізму. У нашому суспільстві ще багато цього, коли, якщо дорослий, то має рацію?

Кирило Невдоха: Так, на жаль, багато. Також багато і упереджених ставлень, ми, знищуючи одні стереотипи чи жалісливі слова, які є негативними і в контексті ставлення, і в контексті сприйняття людини, створюємо нові. Наші слова і словосполучення формують ставлення до людини, як би того не хотілося.

Ми можемо думати і ставитися дійсно класно до дитини чи молодої людини, але не всі дорослі можуть побачити ширше за цими словами.

Друге, коли інші чують, як ви говорите «дитинка», «покинута дитинка», «сирітка», то і ставляться безсуб’єктності. Як, наприклад, люблять називати «котиками», «зайчиками», хоча до тварин теж треба ставитися з повагою і теж без жалю, бо він вбиває.

Я на своєму життєвому досвіді в тому переконувався — лише, коли до мене ставилися не через жалість, зверталися не через жалість, то відповідно формувалася і моя спроможність, суб’єктність, особистість.

Мар’яна Чорнієвич: Ви вже згадували про слова, які ще варто додати до словника. Що це за слова і чому вони досі не додані? Ви казали, що буває з деякими складно знайти українські відповідники тощо, які це групи слів? І, взагалі, у чому ці складнощі полягають, чому вони виникають?

Кирило Невдоха: У своєму словнику ми не кажемо правильно/неправильно, а говоримо, що є слова і словосполучення, яких треба уникати, та наводимо ті, які треба використовувати.

Це важливо, адже є багато дискусійних питань навколо тих чи інших слів.

• Уникаємо — «дітки», «діточки», «дитиночка», «дитинка».

Це зменшує суб’єктність дитини, і ми її розглядаємо як об’єкт роботи чи догляду, а не як рівноправну особистість. Часто дитину не сприймають як рівного учасника будь-якого процесу, навіть щодо вирішення якихось побутових питань. І, на жаль, часто такі слова підкреслюють слабкість або беззахисність — замість прав і гідності. А кожна дитина має права, Конвенція ООН не називається про права «дитиночки», «діточок», «дитинки» — вона має назву Конвенція ООН про права дитини. Вона говорить про те, що дитина, її права та суб’єктність — понад усе.

Зі свого досвіду скажу, що часто цими виразами користуються саме посадовці або певні благодійники, працівники інтернатних закладів. І часто цим хочуть позначити свою надтурбу над дітьми.

От «ми турбуємося, діти понад усе», але, як показує практика — виключилася камера, закінчився захід, вже ці «діточки» є «дітьми» або взагалі такими, яких «треба подалі тримати від себе». На жаль, маємо і таке.

• Тому, ми б радили використовувати — «діти», «дитина», «молодь», «молода людина», «молоді люди». Ще допустимо — «неповнолітня особа», «малолітня особа».

Також дуже просять і діти, і молодь, які зростають без батьківської підтримки чи без батьківського опікування:

• Уникати — «покинуті діти», «бідолашні діти», «сироти», «сирітки».

Щодо сиріт, то йдеться в контексті, коли ми не додаємо приставку «дитина».

• Часто, на жаль, використовуються і словосполучення «небажана дитина», «випадкова дитина», «мамка відмовилася», «підкидиш», «нічийна», «покинута» і так далі. Цього треба уникати, і в цьому контексті, якраз є дуже багато відповідників, а в словник безбар’єрності треба один-два дати, тому ми тут ще дискутуємо.

Якщо говорити про юридичний контекст, то є сталі визначення «дитина-сирота» або «дитина позбавлена батьківського опікування».

І медіа, і фахівці люблять придумувати купу слів, щоб якось так описати, додати жалості і таке інше. У нас на 7 сторінок цей словник, ми збирали ці слова в дітей, молодих людей, які мають такий досвід.

Також щодо дітей, які зростають в інтернатних закладах часто говорять «інтернатівці», «вихідці з інтернату», «дитдомовці», «підопічні», «вихованці». Навіть говорять «асфальтна дитина» або «контингент».

Тут би я хотів сказати, може бути проста формула — якщо слово або словосполучення викликає у людини бажання пожаліти, а не почути і підтримати — його краще замінити.

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]
• Base by Mono