Портрет Івана Мазепи, відтворений в межах проєкту «Україна. Повернення своєї історії»
Єлизавета Цареградська: Звідки походив Іван Мазепа? Як він сформувався як особистість? Яка його родинна історія? Напевно, з цього варто починати.
Ольга Ковалевська: Це дуже важливе питання. Воно досить ґрунтовне, але найменш досліджене на сьогодні. Тому варто наголошувати на тому, що ми ще дуже багато чого не знаємо, особливо з так званого догетьманського періоду Івана Мазепи. Попри те, є дослідники, які приділили тому вже певну увагу і написали книжки. Я маю на увазі Сергія Павленка.
Якщо ми говоримо про походження Івана Мазепи, то, перш за все, постає питання стосовно місця його народження. Річ у тому, що, згідно з документами, він народився на хуторі Кам’янець, на річці Кам’янка. Сьогодні це село Мазепинці Білоцерківського району Київської області. За іншими даними, його народження, скоріше за все, відбулося за мурами Білоцерківської фортеці, і до цієї версії схиляється більша кількість істориків.
Сьогодні ми не можемо чітко сказати, де дійсно народився Іван Мазепа, де був хрещений, хто були його хрещені батьки тощо.
Якщо говорити, як він формувався, то тут є цікавий нюанс. Народився він за часів Речі Посполитої. Власне, був, якщо можна так сказати, громадянином Речі Посполитої. Потім його сходження до піка кар’єри відбулося в іншій державі, тобто у Війську Запорізькому, в козацькій автономії. І, на жаль, завершив він своє життя поза межами України, поза межами Гетьманщини: 21 вересня 1709 року він помер в селі Варниця, тобто там, де на той момент знаходився козацький табір, поруч зі шведським табором. Тоді це була територія, яка перебувала під політичним протекторатом Османської імперії.
На сьогодні ми знаємо, що його тіло в березні 1710 року перепоховали на території Свято-Георгіївського монастиря в місті Галац, що нині на території Румунії.
Читайте також: Конституцію Пилипа Орлика починав писати Іван Мазепа у вигнанні, — історик
Єлизавета Цареградська: Ще зі шкільних часів ми пам’ятаємо поняття Великої Руїни й те, що в цей період приходить до влади Мазепа. Як ми маємо з цим епізодом його біографії розбиратися? Як він став до керма в складні часи? І як він почав розв’язувати проблеми? Тому що його правління тривало майже 22 роки, і це тривалий період.
Ольга Ковалевська: Річ у тому, що тут є хронологічна помилка, непослідовність. Дійсно, в підручниках написано, що Руїна фактично закінчується 1687 роком, тобто приходом до влади Мазепи. Але це одна з тих старих тез, які побутували в літературі, а з неї перекочували до шкільних підручників.
Натомість сьогодні у нас з’явилося дуже багато документів, і частина істориків тепер має інший погляд. Усе ж таки періоду Мазепи передував період гетьманства Івана Самойловича.
Розглядати початковий період діяльності Мазепи треба саме в контексті того, що вже зробив Самойлович. Бо саме Самойлович після руїни починає період стабілізації. І якщо не було б цього періоду, то розквіту Гетьманщини за часів Мазепи просто не могло б бути. Тому що з Руїни одразу стрибнути в розквіт неможливо.
До того ж Мазепа не був антагоністом до Самойловича. Просто так склалися обставини, що і його, і інших членів генерального уряду Гетьманщини московська влада примусила написати наклеп на свого гетьмана, тобто на Самойловича. На підставі цього наклепу цариця Софія написала грамоту, згідно з якою треба було старого гетьмана від влади прибрати, заарештувати, а замість нього призначити вибори нового гетьмана. І на тих виборах переміг Мазепа. Він фактично продовжує ту політику стабілізації, яку започаткував Іван Самойлович.
Мазепа якимись суперреформами не вирізнявся. Можливо, якби він і далі продовжував перебувати при владі, ці реформи відбулися б. Але більшу частину свого правління він був змушений воювати: існує в літературі думка про те, що він за все своє життя провів 11 літніх і 10 зимових походів. Погодьтеся, в умовах війни займатися одночасно ще й реформами практично неможливо.
Тобто Мазепа був людиною, яка продовжувала політику Самойловича, спрямовану на стабілізацію ситуації в Україні й на те, щоб закласти підвалини для нормального, стабільного, мирного життя, в якому було б можливо розвивати й освіту, і культуру, і мистецтво.
Читайте також: «Наш Мазепа свят, а ваш москаль — скурвий син»: як українці лаяли російських правителів триста років тому
Єлизавета Цареградська: Існує образ Мазепи як чоловіка-коханця, і я цей образ бачу достатньо добре розкрученим. Його весь час намагаються подати героєм, героєм-коханцем. Чомусь йому відводять цю роль. Я розумію, що це просто добре продається і на це багато клацають, але цікаво почути ще вашу думку.
Ольга Ковалевська: Дійсно, на жаль, це питання розкручене. Розкручене, як ви розумієте, не науковцями.
Образ героя-коханця нічого спільного з реальним Мазепою не мав. Але цей образ має право існувати. Тому що він фактично починає з’являтися в тогочасному інформаційному просторі, фактично з XVIII століття. Це відбувається тоді, коли з’являються друком спогади людини, яка разом з Мазепою перебувала на службі у польського короля Яна II Казимира. Це був Ян-Хризостом Пасек.
Уперше в його спогадах йдеться про те, що Мазепа був змушений залишити королівську службу в 1663 році саме через те, що в нього сталася чергова любовна пригода, за що король його покарав. Крім того, він описує окремі сутички, які виникали між гетьманом і самим Пасеком, безпосередньо при королівському дворі, а також історії, які за Мазепою траплялися в молодості.
Зовсім заперечувати того, що Мазепа був молодий, привабливий і, ймовірно, викликав інтерес у придворних дам, ми не можемо. Натомість жодного документа, де б це було написано реально, ми не маємо. Але на підставі спогадів Пасека, спогадів і мемуарів Еразма Отвіновського, все це потрапляє в історичну літературу. Спочатку це опиняється в працях Вольтера, а звідти потрапляє далі, в XIX столітті, в художню літературу.
Тобто з початком так званого романтичного періоду розвитку мистецтва, літератури, культури загалом з’являється певний інтерес до досить неоднозначних, нетипових героїв. У результаті ми бачимо, що в 1818 році виходить поема Джорджа Байрона «Мазепа». Далі з’являється поема Гюго «Мазепа». Потім з’являються всі інші твори, у тому числі відома поема «Мазепа» Юліуша Словацького, відомого польського поета, який походив з території України.
Таким чином, тобто з епохи романтизму, образ героя-коханця починає поширюватися спочатку у творах літератури, а потім, можливо, трохи пізніше, потрапляє на твори мистецтва. Таким чином сьогодні існує величезна кількість романтичних полотен, створених переважно французькими художниками, які повторюють той же самий образ. Образ оголеного юнака, прив’язаного до коня, який мчить степом, а за ним мчаться або дикі коні, або вовки. І той дикий кінь його нібито приносить на Запоріжжя, і там юнака обирають гетьманом. Як ви розумієте, це не відповідає дійсності, тобто його біографічним фактам.
Читайте також: «Йому радили зарити сценарій у городі»: чому варто подивитись фільм Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу»
Ольга Ковалевська: Якщо ми дивимося на постать Мазепи і його діяльність, то кого він зрадив? Якщо йдеться про те, що в умовах Великої Північної війни Мазепа абсолютно несподівано для свого політичного патрона, Петра I, обрав іншого — супротивника Петра, шведського короля, і перейшов на його бік, то з погляду Петра це, ймовірно, зрада. З іншого боку, де ви бачили, щоб боротьба за самостійність і незалежність відбувалася таким чином, щоб це комусь не шкодило? Особливо тій стороні, яка цього б не хотіла? Подивіться, будь ласка, на сьогоднішню ситуацію. Росія вважає нас зрадниками, називає нацистами, тому що ми просто прагнемо бути самостійними, незалежними, не перебувати під впливом Московії, не обертатися в колі цього «русского мира».
Практично те саме було і тоді. Тобто Петро I не міг собі уявити, що Мазепа може сприймати його політичну опіку, як тимчасове явище. І коли з’явилася загроза існуванню Гетьманщині й Мазепі як її очільнику, то цілком логічно, що він міг собі дозволити поміняти політичного протектора.
Щобільше, Петро I не був обізнаний з особливостями європейського права. Він, очевидно, не знав, що Мазепа, бувши князем Священної Римської імперії, мав право на подібний крок. Тобто як абсолютна суверенна особа він міг собі дозволити в разі існування загрози поміняти політичного протектора. Тому, відповідно, він це і робив.
Мало того, Мазепа робив це не стільки у власних інтересах (бо йому було що втрачати), скільки з розрахунком на майбутнє. І що ми в результаті бачимо? Ми бачимо, що формально його справа була програна, бо програна була Полтавська битва, і в результаті частина представників козацької старшини разом з королем і його військом опинилися в еміграції.
Натомість саме з цього моменту в Україні народжується те, що сьогодні заведено називати мазепинським самостійницьким рухом. Саме під гаслом і прапорами цього руху надалі відбувалася боротьба українського народу. Навіть в умовах інкорпорації до складу Російської імперії вона продовжувалася і мала на меті вирватися з лап імперії.
Те саме ми спостерігаємо й у XX столітті. Тобто Мазепу неодноразово брали на свої прапори учасники, наприклад, упівського, дисидентського рухів.
Завдяки мазепинському руху сьогодні ми маємо незалежність.
До того ж навіть на сьогодні під прапорами Мазепи воюють наші хлопці на «нулі». Це 54-та окрема механізована бригада імені Івана Мазепи.
Іван Мазепа — військовий та політичний діяч, меценат, гетьман України.
Закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції, Голландії.
Тривалий час служив при дворі польського короля Яна II Казимира. В 1663-му повернувся в Україну. У 1669 році вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка, виконував важливі дипломатичні місії. Згодом став довіреною особою гетьмана Івана Самойловича.
Після обрання гетьманом у 1687 році прагнув об’єднати українські землі в єдиній державі, відродити авторитет гетьманської влади.
Під час Північної війни уклав угоду зі шведським королем Карлом XII, за якою Швеція мала забезпечити звільнення України з-під влади Москви за допомогу українців у війні проти московитів.
Після поразки в Полтавській битві 17 червня 1709-го відступив у Бендери (Молдова), а у ніч на 22 вересня 1709-го помер біля цього міста.
За розпорядженням царя Петра I Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. У вересні 2018-го Вселенський патріархат повідомив, що ніколи не визнавав неканонічної анафеми, бо вона була накладена суто з політичних мотивів.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті*
До 2023 року у стінах Києво-Печерської лаври лунала анафема гетьману Івану Мазепі. Але 11 червня минулого року уперше в історії Києво-Печерської лаври відправляли панахиду за її меценатом і ктитором — гетьманом Іваном Мазепою. У Мінкульті зазначали, що ця подія стане початком відродження в українській Лаврі традиції вшанування видатних постатей національної історії та культури.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі