Найголовніше — зберегти людей: «Рідкісний ресурс» та 22-й мандрівний Docudays UA

Мар’яна Чорнієвич: Як фестиваль зі стрічками з України та 11 інших країн стає джерелом підтримки та обговорень для громад, особливо у прифронтових територіях. Уже 12 жовтня з Херсона стартує 22-й мандрівний Docudays UA.

Він триватиме до кінця листопада з подіями наживо та онлайн у 19-ти областях України.  І цьогорічна тема — «Рідкісний ресурс». 

Катерина Сінгурова: «Рідкісний ресурс» — це головна тема цьогорічного фестивалю, який був у червні, і, відповідно, і мандрівного фестивалю Docudays UA. Фестиваль вирушає традиційно регіонами України, щоб показати найкращі стрічки з червневої програми головного фестивалю.

І чому «Рідкісний ресурс»? Над цією темою працювала дуже довгоплідно наша програмна команда комунікаційна. Кожен рік ми підбираємо найбільш актуальну тему. У цьому році просто тема «Рідкісного ресурсу» і цих договорів щодо рідкісних копалин в Україні піднімалися, ви знаєте, дуже.

Тому ми дуже аналізували цю тему і не могли її уникнути. Але, насправді, це не тільки про копалини. Перш за все для нас тема «Рідкісного ресурсу» — це тема людей і культури, духовної спадщини, і, взагалі, все те, що тримає нас зараз разом в такі важкі часи.

І ми обрали навіть три ключові теми, про які хочемо говорити і піднімати під час кінопоказів і праводискусій.

У програмі «Мандрівного» це тема партисипативної демократії, або демократії участі, як наші громадяни і громадянки доєднуються, волонтерські рухи, громадський активізм, і все це тримає нас на плаву. Також дуже важливою темою є реабілітація звільнених з російської неволі.

У цьому ми знайшли прекрасних партнерів. Це благодійний фонд «Принцип надії» правозахисника і активіста Максима Буткевича. Будемо піднімати також цю болючу тему.

Будемо продовжувати говорити про теми онлайн ризиків та безпеки в інтернеті. Зокрема, про проблему сексуального насильства над дітьми в інтернеті, яка є також дуже актуальною і залишається під час війни.

Мар’яна Чорнієвич: Відібрано загалом 10 документальних стрічок із 11 країн світу. Три з них були зняті в Україні в копродукції із міжнародними партнерами, сім — в інших європейських країнах. І що ці сім стрічок, знятих не в Україні, можуть розповісти нам про нас? Чому нам важливо піти і подивитись їх?

Катерина Сінгурова: Це історії дійсно живих людей, які відгукуються з досвідом України, з нашою історією.

Наприклад, чудовий фільм «Фіуме або смерть!» про режисера Ігора Безіновича, який також номінований на Оскар. Він про італійського поета і апологета війни Габріеле д’Аннунціо.

І дуже цікаво співставляти історію 1919 року з тим, що зараз відбувається у Росії, Європі, Україні. Це таке дуже інтелектуальне кіно. Запрошуємо всіх, хто цікавиться й історією, і хоче подискутувати на цю тему.

Також, наприклад, стрічка французької режисерки Маріон Боє «Паперова країна». Вона торкається роботи, показує роботу адвокатки, яка допомагає неповнолітнім біженцям у Франції. Як ви знаєте, українських біженців ми маємо багато за кордоном.

Мар’яна Чорнієвич: Пані Наталію, розкажіть, будь ласка, як тривала підготовка до того,  що фестиваль проходитиме у регіоні, який постійно обстрілюють росіяни. На жаль, люди живуть у великій небезпеці. Як ви готувалися для цього, і як, загалом, люди сприймають подібні події?

Катерина Сінгурова: Зараз Херсон — це прифронтова зона, де постійно обстріли, при чому з усіх видів зброї, і дрони, і КАБи, і все, й артилерія. І вже давно, після деокупації, почала загострюватися ситуація у Херсоні. І, власне, все культурне життя і якесь більш-менш продуктивне життя відбувається в укриттях.

І ці укриття великою мірою створені громадськими організаціями. От саме, знаєте, лейтмотив у тему фестивалю про партисипативну демократію. Не лише влада почала робити укриття, бо їх майже не було в Херсоні, але дуже багато громадських організацій до того підключилися.

У тому числі ми, як координатори, — наша організація, яку я представляю, це «Правовий простір», це Херсонська громадська організація, ми минулого року, 2024-го, знайшли фінансування і створили безпечний хаб в укритті, тобто в підвалі багатоповерхівки, уклали договір з ОСББ, звичайний підвал, але в тому мікрорайоні спальному, де дуже багато людей лишається і нині, і дітей, і літніх людей, і нічого подібного поблизу не було.

У нас там відбуваються юридичні консультації, психологічні, і концерти, і будь-що, майстер-класи для творчості, і фізкультурні групи, і пілатес, тобто для фізичного і психологічного здоров’я, для отримання допомоги.

Чудово проходять лекції з історії Херсона і Херсонщини. І ця вся діяльність, вона згуртовує, вона підтримує людей в Херсоні, вона надихає, згуртовує. Це надихає тим, що ми згадуємо, що Херсон і Херсонщина переживали багато катастроф і були такі серйозні впливи, руйнації, наприклад, Друга світова, коли радянські війська майже зруйнували місто. А ми, хто народився там пізніше, вже в 70-х роках і пізніше, ми бачили місто квітуче і навіть не замислювалися над тим, що зовсім недавно тут була біда.

І це все говорить нам про те, що війна закінчиться і ми це все теж відбудуємо. І саме головне, про «рідкісний ресурс», він дуже нам резонує, адже найголовніше — це зберегти людей. Зберегти людей як той «ресурс», який відбудує наші міста.

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]
• Base by Mono