facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Під час евакуації захищали дисертації — дослідниця про Кабінет єврейської культури

Інтерв'ю

Говоримо на Громадському радіо про те, як у XX столітті на теренах України діяв Кабінет єврейської культури.

Під час евакуації захищали дисертації — дослідниця про Кабінет єврейської культури
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 13 хвилин

Гостя — аспірантка в Міжнародному центрі дослідження культури при Гіссенському університеті імені Юстуса Лібіха, випускниця кількох програм Національного університету «Києво-Могилянська академія», зокрема магістерської програми з юдаїки Тетяна Шишкіна.

Що розуміємо під назвою «Кабінет єврейської культури»

Ліза Цареградська: «Кабінет єврейської культури». Що це це означає? Тому що уява малює якусь кімнатку з табличкою «Кабінет єврейської культури», але це не так.

Тетяна Шишкіна: «Кабінет єврейської культури» — це скорочена назва. Узагалі вона довша: «Кабінет єврейської літератури, мови і фольклору». Відповідно до відділів, які функціонували в рамках кабінету. Що важливо ще також сказати, що це наукова інституція при Академії наук Української Радянської соціалістичної республіки. І це третя стадія існування цієї інституції.

Перша стадія — це була кафедра Єврейської культури у складі Всеукраїнської академії наук з 1926 по 1929 роки. І потім, з 1929 року, це вже був Інститут єврейської пролетарської культури. І з 1936 року те, про що ми сьогодні говоримо, це вже як «Кабінет єврейської культури».

Цікаво те, що самі діячі, які були частиною Кабінету, через довгу назву, теж називали його «Кабінет єврейської культури», і в історіографії, і навіть у деяких офіційних документах він називається просто — «Кабінет єврейської культури».

Політика коренізації

Ліза Цареградська: Оце дуже цікавий момент. Щойно ми розібралися з дефініціями. Тепер нам належить розбиратися, хто ж стояв у витоків, і хто його організовував. Це було владне рішення, чи були якісь конкретні люди, діячі, діячки, які стали на початках заснування самого кабінету і вибудови його подальшої роботи?

Тетяна Шишкіна: Дійсно. Коли ми говоримо про кафедру єврейської культури у складі Всеукраїнської академії наук, ми говоримо про, наприклад, такого діяча, який був керівником цієї кафедри — це Йосип Ліберберг.

Всеукраїнська академія наук була заснована в 1918 році

Що нам важливо про це знати, що це все відбувалося у рамках загальної владної політики коренізації. Тобто, коли був розвиток різних різноманітних культур в складі Радянського Союзу. Потім в Інституті єврейської пролетарської культури про нього теж варто сказати. Тому що ми розуміємо, що кафедра — це щось менше, а інститут — це щось більше.

Тобто ми бачимо розвиток у 1929 році, але у 1936 році ми знову бачимо зменшення штату. Я думаю, про це трошки пізніше поговоримо про те, що відбувалося в 1936 році і пізніше. Але основне це те, що дійсно була така політика загальна по розвитку різних культур у цей час.


Читайте також: Як у Києві в 1918-1924 роках діяла єврейська «Культур-Ліга», вихідці якої стали всесвітньо відомими


Контекст, у якому був створений Кабінет

Ліза Цареградська: Наскільки взагалі момент, коли створювалась інституція (на момент створення вона називалася «Кафедра єврейської культури»), яка взагалі довкола була атмосфера, так би мовити, за яких умов створювалась ця інституція? Тому що ми ж розуміємо, коли запускається та чи інша інституція, незалежно від того, у який період часу, в який історичний момент вона запускається, має бути оптика, візія, бачення того, як це буде працювати. І звісно, що оптика і візія формуються відповідно до того, що відбувається безпосередньо в країні, коли інституція створюється. І от ви зазначили термін «політика коренізації». Мені здається, що тоді діячі, діячки були достатньо сильно натхненні цим. Вони справді вірили в те, що це працюватиме. і мали якісь дуже щирі візії, які вкладали в основу своїх проєктів, назвімо їх так?

Тетяна Шишкіна: Так і є. Було по-різному. Хтось щиро вірив, хтось навпаки був досить скептичним. На початках навіть можна було бути досить скептичним до різних проєктів зі створення нової інституції. Бо ця ідея була, всі оці розвитки, всі ці проєкти були, очевидно, напротивагу цим старим культурним звичаям, старим культурним релігійним особливостям, старій культурі. І про це дуже багато рефлексували, і є величезний пласт літератури.

Я не є експерткою з цього питання, я вела лише один курс з цього. Але можу лише сказати, що є величезний пласт літератури про те, як єврейська культурна інтелігенція — письменники, поети — рефлексують на оці питання, що «щось старе ми залишаємо, щось нове з’являється».

Очевидно, всі події, які відбувались навколо, вони теж впливали, це все не було у вакуумі. Очевидно, дуже важливою темою для цих рефлексій були теми погромів початку ХХ століття. Бо ці всі події були свіжі в пам’яті. Тобто все оце дуже сильно рефлексувалося. Й у такому середовищі утворювались подібні інституції.

Дійсно, частина людей ще вірили в розквіт єврейської культури в Радянському Союзі.


Читайте також: «Сильна людина свої проблеми не скидає на якусь націю». Історія родини Рапопорт


Робота кафедри єврейської культури

Ліза Цареградська: Тут, правда, варто зазначити, що недовго тривала ця музика. Я посміхаюсь, хоча це взагалі не смішно. Говорячи про ось цей період, доки це була саме кафедра єврейської культури при Всеукраїнській академії наук 1926-1929… Три роки, чи встигли щось зробити за цей час на кафедрі, чи ми можемо відкотитися туди і побачити, можливо, якісь роботи, або якісь процеси, можливо, почалися. Які потім розгорталися вже за існування інституту чи кабінету, але менше з тим, що відбувалося ось ці перші три роки існування?

Тетяна Шишкіна: Скажімо так, моя дипломна робота, яку я писала, була сфокусована саме на Кабінеті єврейської культури. І я більше знаю про діяльність саме в період після 1936 року. Але, очевидно, що перші роки вони дійсно заклали дуже важливий такий ґрунт для подальшого розвитку.

Якщо ми бачимо, що потім у нас йде розширення штату, з кафедри відбувається у нас перехід в Інститут єврейської пролетарської культури з шістьма кафедрами і так далі. Ми бачимо, що відбувався прогрес і нарощування. Не затухання, яке ми бачимо після 1936 року, а скоріше розвиток.

Тобто ми бачимо, що це означає, що це було важливим. За ці три роки кафедра показала, що їй недостатньо бути лише кафедрою. Їм треба більше. Оскільки я не досліджувала спеціально цей шматок, я можу сказати ось таке.


Слухайте також: Рівень дослідження юдаїки — це маркер розвитку академічної науки у країні — Юрій Радченко 


Період з 1936 по 1949

Ліза Цареградська: І от ми вже підійшли впритул до того періоду, коли починається цікаве. Але, як я бачу, це цікаве дещо з негативною конотацією, так би мовити, тому що радянські часи в моїй свідомості, і особливо за часів Сталіна (тут зі мною можна сперечатися, тому що я не є історикинею, і, звісно, я маю дуже обмежений масив знань), але мені вони здаються суперскладними, які породжують величезне коло проблем. Коли ти робиш усе не завдяки, а всупереч. Тому що, я думаю, що більшості з нашої аудиторії відомо, як Сталін ставився і до євреїв, і до українців, взагалі до прояву певної ідентичності чи індивідуальності. Як це повпливало на Кабінет і чи повпливало, власне?

Тетяна Шишкіна: Звісно. Звісно, повпливало. Ми бачимо, коли з Інституту утворюється Кабінет. І з цього моменту, це якраз і є предметом мого дослідження, ми бачимо насправді не те щоб дуже рівну траєкторію від початку. Наприклад, все було більш-менш, а потім все схопилося — не зовсім так. Скажімо так, що сам кабінет проіснував до 1949 року.

І за цей період з 1936 по 1949, очевидно, відбулися дуже важливі і великі, страшні події.  І ці події, що цікаво, специфічним способом вплинули на життя Кабінету.

У 1949 році цей Кабінет закрили, а більшість його діячів були репресовані в рамках кампанії по боротьбі з «безрідним космополітизмом». Ці оці довгі назви радянські зазвичай дуже сильно скорочуються при мові. Тобто будемо говорити, як «кампанія з боротьби з космополітизмом».

Евакуація в Уфу

Що я можу сказати? Не зважаючи на те, що під час Другої світової війни на теренах Радянського Союзу… Ми можемо говорити, по-перше, що з території України, на час окупації, Кабінет був евакуйований. І вони перебували в Уфі. Що, до речі, цікаво, але що породило рефлексію діячів на башкірську культуру. Тобто вони писали якісь нариси, якісь там невеличкі дослідження про зв’язок башкірської культури з єврейською і так далі. Тобто це теж такий цікавий аспект.

Але що ми можемо сказати, і що про це говорять дослідники? Про те, що воєнний стан з одного боку, це катастрофа європейського єврейства і про це говорили, з іншого боку — відбулося деяке послаблення, тому що владі було не до того.

Очевидно, що всі розуміли, що треба все одно себе тримати в необхідних рамках, але все одно це дало якийсь такий ковток повітря, можливості щось робити. І діячі Кабінету єврейської культури намагалися якось залучитися, щось робити. І з точки зору єврейської культури, і з точки зору взагалі допомоги батьківщині тощо.

Тобто те, про що моє дослідження якраз говорить, до яких висновків я приходжу, що Кабінет хоч і не є структурною одиницею Академії наук (дуже такої консервативної організації, можна сказати), але вони також беруть участь у різноманітних активностях для допомоги. Вони беруть участь у роботі єврейського Антифашистського комітету, який був теж специфічною єврейською організацією під час Другої світової війни. Але, з усім тим, вони разом дуже багато чого роблять.

Повоєнні експедиції

Скажу про експедиції. Одразу після звільнення території України відбулися експедиції до Чернівців. І тут згадаймо прізвище видатного діяча фольклору і дослідника: Мойсей Береговський. І те, що вони назбирали — це дуже важливі і цінні матеріали.

Мойсей Береговський, songsearchermovie.com

Про це можна говорити довго, але воно не є прямою лінією, а є такими неочевидними такими наслідками. Що вони змогли займатися не лише суто академічними питаннями стосовно філології, наприклад. Коли воно зовсім не політичне, і ти можеш свою ділянку робити: ось якісь там особливості мови ідиш, і ти їх вивчаєш як філолог, там немає політичної складової. Культурна, очевидно, є, бо це мова, носії її мають якусь культуру і так далі. Але тим не менш, є такий момент невеликого вікна можливостей для розвитку, але потім, очевидно, це триває недовго.

І вже ми бачимо 1948-й, навіть вже в 1947-му році згортування цих можливостей, цього вікна можливостей.


Слухайте також: Рівень дослідження юдаїки — це маркер розвитку академічної науки у країні — Юрій Радченко


Що означає вислів «єврейська пролетарська культура»

Ліза Цареградська: Пані Тетяно, я би ще хотіла зупинитися на ось цьому понятті, яке для мене є цілком незрозумілим і таким ніби… Можливо, не суперечить сама назва, але все одно я мало розумію, що означає «єврейська пролетарська культура»? Тому що мені, якщо чесно, і «українська пролетарська культура» — не дуже зрозуміле поняття.

Але що в це вкладали безпосередньо учасники, або ж там влада, що вимагала від такої інституції з такою назвою? І наскільки це, власне, малопрактичне відображення у Кабінеті єврейської культури?

Тетяна Шишкіна: Скажімо так, з відомих мені джерел, поняття «єврейська пролетарська культура» — це не те щоб визначений якийсь термін. Проте, що ми розуміємо, коли ми бачимо це в назві? Очевидно, слово «пролетарське» додається до того, щоб визначити, що це саме комуністичне бачення єврейської культури. І очевидно, щоб не у кого не було сумнівів, що це саме секулярна, тобто це нерелігійна культура, е те, що ніяк не пов’язано з релігією. Тобто, щоб відокремити релігійну від секулярної культури. І, очевидно, якщо ми бачимо, наприклад, які існують у Кабінеті відділи — це література, мова і фольклор.

Тобто тут немає ніяких питань про релігійні питання, навіть історії немає. Відділ історії існував в Інституті, але після 1936 року вирішили, що не потрібно вчити історію, досить цих трьох відділів.

Але теж варто зазначити, що 1936-й рік — це не те що просто когось звільнили. Були так само репресії. Це не те що щось «просто зменшилась кількість». Зменшилась кількість діячів, насправді. В Інституті працювало близько 100 дослідників, а в результаті в Кабінеті в різний час (тому що під час війни дуже складно зрозуміти, хто є членом кабінету, хто ні, хто де перебуває) — десь до 20 людей. Хтось пішов у військо, хтось десь був теж, хтось прийшов.

Спадщина Кабінету, яка збереглася до наших часів

Ліза Цареградська: І оскільки не так довго пропрацював Кабінет, і, звісно, що можна там ще й зробити знижку на те, в який період він існував: це і війна, і, власне, несприятливі умови в країні, де він працював, але я припускаю, що ми маємо напрацювання Кабінету, які можемо проаналізувати? І сказати, що ось, наслідком його роботи, або його внеском в єврейську культуру, є от такі і такі моменти. Чи я права?

Тетяна Шишкіна: Звісно, для мене було цікавим, коли я досліджувала як люди під час евакуації могли захищати дисертації. І це було не поодиноким випадком.

Була захищена кандидатська дисертація, і одразу по поверненню в Київ після звільнення була захищена дисертація у голови і Еллі Співака. Це такі наукові доробки. Важлива робота, яка відбувалася, і визнається багатьма дослідниками — це Словник.

Оскільки була філологічна ця секція, головою якої якраз був Еллі Співак, він працював над ідиш-російським Словником. Це дуже важлива була робота. Проте, цей Словник так і не був випущений за життя дослідника. Він був набагато пізніше вже, коли він дороблявся в 80-х роках.

«Чорна книга»

Повертаючись до теми саме активностей позаакадемічних, я трошки сказала про співпрацю з єврейським Антифашистським комітетом, діячі Кабінету активно брали участь у зборі матеріалів для «Чорної книги».

«Чорна книга» — це збірка матеріалів, свідчень про злочини на території України, зроблені нацистами проти євреїв. Чому важлива ця книжка? Тому що вона вважається найпершим свідченням. Хоч це і літературно-оброблені матеріали, але це найперше свідчення. І саме на території України діячі Кабінету брали дуже активну участь. Про це свідчать документи, з якими я працювала.

Якщо відкрити цю «Чорну книгу» — не можна знайти жодного прізвища з діячів Кабінету. Але документи свідчать про протилежне. Бо я працювала навіть з кримінальними справами Співака і Лойцкера. І одним зі звинувачень у них було те, що вони якраз працювали над «Чорною книгою». Тому можемо свідчити, що вони таки брали участь у цьому.

Сучасне видання «Чорної книги»

Ось ці всі експедиції, ось ці всі доробки. І, до речі, дуже багато цього зараз зберігається в бібліотеці Вернадського. Тому дослідники мають доступ до деяких матеріалів, які змогли підготувати діячі Кабінету.


Читайте також: Як і коли з’явилися перші синагоги в Україні і чому це важливий аспект української історії?


Більшість діячів Кабінету були репресовані

Ліза Цареградська: Після того, як Кабінет припинив свою роботу, чи були якісь спроби його відновити, відродити, чи, можливо, згодом ті, хто були долучені до роботи кабінету, заснували щось нове, нову організацію? Чи ці люди вже більше не працювали так централізовано над чимось разом?

Тетяна Шишкіна: Більшість діячів Кабінету були репресовані. Голова Кабінету помер під час слідства. Тобто лише після 1956-го року всі вони були реабілітовані. Але нової організації, як на базі Кабінету єврейської культури, не виникло.

Тобто ці люди більше не об’єдналися, більшість з них не могли цього зробити, тому що вже багато хто не був живий після цієї «кампанії».

Ліза Цареградська: Зрозуміло, що, власне, теж не є якоюсь шокуючою інформацією, на превеликий жаль, навіть для тих, хто просто мінімально знає щось про той період, про ті роки, власне.


Довідка

Кабінет єврейської літератури, мови і фольклору при Академії наук УРСР — науково-дослідний заклад, метою якого було вивчення єврейської «пролетарської» культури та сприяння її розвиткові згідно з настановами радянського комуністичного режиму.

Наприкінці 1929 кафедру було перетворено на Інститут єврейської пролетарської культури (ІЄПКу), першим директором якого став Йосип Ліберберг. Інститут проіснував до 1936 року. Цьому Інститутові вдалося стати справжнім центром єврейських студій міжнародного рівня. Тут, зокрема, функціонувало шість відділів (історичний, філологічний, етнографічний, літературний, соціально-економічний та педагогічний) і декілька допоміжних установ, як-от: Центральний архів єврейської преси, що одержував близько 400 видань з юдаїки з усього світу (передусім з європейських країн, США, Латинської Америки); Єврейська наукова бібліотека з фондом понад 60 тис. томів; Музей єврейської сучасності.  

Кабінет музичного фольклору при етнографічній секції інституту став спадкоємцем традицій єврейських фольклористів та етнографів, чия робота була перервана Першою світовою війною та революцією. Зусиллями видатного вченого-фольклориста Мойсея Береговського (1892—1961) при Кабінеті був створений власний фоноархів, експедиційна робота набула планомірності та належної дослідницької глибини, а фіксація та розшифровка матеріалів досягли найвищого рівня наукового аналізу. Об’єктами досліджень стали як значні центри єврейської культури (Київ, Одеса), так і невеликі міста та містечка на Волині, Поділлі, у Галичині, старовинні єврейські сільськогосподарські колонії півдня України (Дніпропетровська, Херсонська, Запорізька, Миколаївська області, Крим). 

Після того, як сталінське керівництво взяло курс на остаточну ліквідацію єврейської культури в СРСР, ряд співробітників, в тому числі Е. Співака, було заарештовано, а Кабінет закрито.


Розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

За підтримки

Зустрічі

Проект виходить за підтримки канадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE).

Поділитися

Може бути цікаво

Аби довести непридатність, відтепер треба пройти 2 ВЛК — юрист

Аби довести непридатність, відтепер треба пройти 2 ВЛК — юрист

Керівниця Global Teacher Prize Ukraine: Премія — це знак якості в галузі освіти

Керівниця Global Teacher Prize Ukraine: Премія — це знак якості в галузі освіти

Юлія Дукач: 25% українців використовують Тік-Ток, а він — ШІ

Юлія Дукач: 25% українців використовують Тік-Ток, а він — ШІ