facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Понад 15 тисяч українців старшого віку з обмеженою мобільністю потребують евакуації та житла, — Христина Семеген-Бодак, Карітас України

Як Карітас України дбає про літніх людей під час війни? Говоримо про це напередодні Всесвітнього дня захисту людей старшого віку.

Понад 15 тисяч українців старшого віку з обмеженою мобільністю потребують евакуації та житла, — Христина Семеген-Бодак, Карітас України
1x
Прослухати
--:--
--:--

15 червня — Всесвітній день захисту людей похилого віку, який також відомий як Всесвітній день поширення інформації про зловживання відносно літніх людей (загальновживана термінологія).

В Україні сьогодні — понад 10 мільйонів людей старшого віку. Майже кожен четвертий житель країни — людина, якій за 60.

Цей день привертає увагу до проблем, які надто часто залишаються непоміченими — ізоляція, зневага, емоційне або фізичне насильство щодо людей старшого віку. У багатьох країнах, зокрема й в Україні, мільйони стареньких стикаються з дискримінацією, байдужістю або нехтуванням їхніми правами.

Особливо гостро ця вразливість проявляється під час війни. Люди старшого віку – одна з найуразливіших категорій населення. Їхні сини й доньки служать в ЗСУ, їхні діти й онуки виїжджають в евакуацію за кордон – і вони опиняються сам на сам зі старістю, болем і страхом.

Тисячі мешканців сходу України змушені були покинути свої домівки через бойові дії чи окупацію. Багато хто втратив рідних, дім, усе своє майно. Часто поруч немає нікого, хто міг би подбати про них.

Дуже часто в такі моменти поруч опиняється Карітас України і кожна з 45 місцевих організацій фонду.

Зокрема Програма охорони здоров’я піклується про людей старшого віку в трьох напрямах:

  • Медичні центри/Телемедицина
  • Паліативна допомога
  • Домашня опіка/Будинки тимчасового проживання для людей старшого віку.

На зв’язку зі студією Громадського радіо — Христина Семеген-Бодак, керівниця Програми охорони здоров’я Міжнародного благодійного фонду «Карітас України», лікарка-нефрологиня, кандидатка медичних наук.

Андрій Куликов: Карітас України справді багато робить для того, щоб полегшити обставини, спричинені війною, зокрема для людей похилого віку. Пані Христино, як визначається цей вік – з якого моменту він настає? Ясно, що триває він, перепрошую, до самого кінця – або до переходу в інший стан. І що робить Карітас України, аби ці люди почувалися краще?.

Христина Семеген-Бодак: Людьми старшого віку вважаються ті, кому понад 60 років. Недаремно ми згадуємо про це саме зараз, адже 15 червня у світі відзначають День захисту людей похилого віку. Чи людей старшого віку — залежно від термінології. Усе це спрямовано на те, щоб з гідністю та пошаною згадати про цю категорію нашого суспільства.

  • В офіційних документах зазвичай вживаються формулювання: «люди похилого віку», «люди старшого віку» або «літні люди». Уся ця термінологія покликана передати повагу й гідне ставлення.

Андрій Куликов: Я б не сказав, що термін «похилий вік» несе відчуття поваги. Він радше стереотипний на мою думку як людини старшого віку.

Христина Семеген-Бодак: Тоді хай буде «люди старшого віку» або «літні люди».

Андрій Куликов: Так, ті, хто прожили багато літ, зим.

Христина Семеген-Бодак: Чому важливо звертати на це увагу? Бо сьогодні в Україні понад 10 мільйонів громадян — це літні люди. Майже кожен четвертий житель країни – особа віком понад 60 років.

Щодо Всесвітнього дня захисту людей літнього віку, то він покликаний також привертати увагу до проблем насильства й зловживань щодо цієї категорії. Літні люди часто залишаються непоміченими – через ізоляцію, попередній досвід фізичного або емоційного насильства. А в сучасних умовах – через війну.

Якщо говоримо про війну, яка триває з 2014 року, то на сході та півдні України дуже багато літніх людей залишилися без підтримки, без рідних. Вони самотні – зі своїми проблемами, побутом, станом здоров’я, без емоційної підтримки. Тому надзвичайно важливо згуртуватися і всіма можливими силами виправляти цю ситуацію.

Андрій Куликов: Пані Христино, я знаю, що Карітас України присутній по всій країні – у вас понад 40 команд, які опікуються літніми людьми. Яка специфіка різних регіонів? Частково ви вже згадували про прифронтові території.

Христина Семеген-Бодак: Я представляю програму охорони здоров’я Карітасу України, і допомога літнім людям в нашій організації здійснюється саме через цю програму.

Зокрема — через мережу медичних центрів, де бенефіціари можуть отримати всі наявні послуги: телемедичне консультування (яке ми активно застосовуємо у важкодоступних регіонах — у гірській місцевості, а також на прифронтових територіях, де тривають обстріли), паліативну допомогу для людей із важкими хронічними захворюваннями, особливо на кінцевому етапі життя.

І, звичайно, наша найбільша форма підтримки літніх людей — це догляд вдома. Ми називаємо це програмою «Домашньої опіки».

Андрій Куликов: У нас уже є дзвінок із запитанням до пані Христини, але спершу – те, що ви хотіли ще сказати.

Христина Семеген-Бодак: Так, Карітас України надає послугу «Догляд вдома» ще з 1998 року. Натхнення ми черпали з досвіду європейських Карітасів. Починали із Західної України – зокрема, на Львівщині та Тернопільщині. Пані Галина Курницька, яка сьогодні є головною експерткою Програми охорони здоров’я, була однією з перших, хто започаткував цей напрям.

Суть послуги — в підтримці самотніх літніх людей, які не мають поруч тих, хто міг би їм допомогти. Це і догляд за тілом, і побутова допомога: прибирання, закупівля продуктів, юридичний супровід – наприклад, оформлення пенсії чи субсидії. Усе те, що зазвичай роблять рідні. Але коли поруч нікого немає — це роблять наші соціальні працівники, а також психологи, які приходять додому і допомагають підопічним вирішувати ці базові, але важливі питання.

Андрій Куликов: І, як я вже сказав, на телефон 0800 30 40 33 зателефонував слухач, який хоче поставити запитання пані Христині Семеген-Бодак. Будь ласка, ви в етері, представтеся і ваше запитання.

Слухач Олександр: Корінний киянин Олександр. Я вважаю влучним вислів – «люди поважного віку». І хочу сказати: для самотніх, малозабезпечених Карітас нічого не робить. Тільки для переселенців і ще когось. А для звичайних самотніх і малозабезпечених – нічого. Дякую.

Андрій Куликов: Дякую, пане Олександре. Я завжди кажу: коли ми говоримо «всі» або «нічого», ми дуже ризикуємо помилитися. Пані Христино, що скажете на такий закид?

Христина Семеген-Бодак: Дякую за запитання. Я не почула, звідки телефонував пан Олександр — а це важливо.

Андрій Куликов: Із Києва.

Христина Семеген-Бодак: Справді, в умовах війни значна частина допомоги спрямована на внутрішньо переміщених осіб, бо окрім віку й самотності, вони мають додаткові труднощі. Але допомогу отримують й інші. У центрах Карітасу, яких уже близько 50 по всій країні, підтримку надають також самотнім, малозабезпеченим людям. Зокрема, Карітас Київ надає послугу з догляду вдома.

Якщо пан Олександр має потребу, він може звернутися безпосередньо до Карітасу Київ або залишити свій номер телефону у студії — і ми йому перетелефонуємо. Допомога надається за певними критеріями.

Насамперед це самотні люди, які не мають рідних, здатних допомогти.

Крім того, державні соціальні служби також надають догляд удома. Але ми беремо під опіку тих, кого не може взяти держава. Хочу наголосити: 20% нашого персоналу — це майже 300 працівників — мають медичну освіту. Тобто, крім соціальної, вони надають і базову медичну допомогу: догляд за тілом, за ранами, допомогу з виконанням призначень лікаря.

Якщо в пана Олександра, його рідних чи знайомих є така потреба, я впевнена — Карітас Київ зможе допомогти.

Андрій Куликов: От ми зараз стали свідками того, як знаходять одне одного — бенефіціари й ті, хто надає послуги. А як частіше буває, пані Христино? Треба шукати Карітас, чи Карітас сам знаходить людину?

Христина Семеген-Бодак: Найчастіше це відбувається так: на щастя, проєкти з догляду вдома діють у 22 центрах 12-ти областей. Люди можуть звертатися самостійно, але ми також співпрацюємо з державними службами соціального захисту, які мають списки осіб, як слушно зазначив пан Олександр, поважного віку, які потребують допомоги.

Щоб не дублювати державну допомогу, вони передають нам найскладніші випадки. І тоді ми знаємо конкретно, хто в кожному регіоні потребує підтримки — за віком, за статусом, чи самотні ці люди.

Андрій Куликов: Я на початку згадав, що 15 червня — це не лише Всесвітній день захисту людей похилого віку, а й день поширення інформації про зловживання щодо літніх людей. Наскільки часто Карітас стикається з наслідками такого зловживання? Коли, наприклад, хтось удає, що опікується літньою людиною, а насправді визискував її?

Христина Семеген-Бодак: Я вже згадувала про те, що на початку нашої діяльності, ще в 2000-х, було складно встановити контакт — організація тоді ще не була такою відомою і не мала такої присутності в регіонах, як сьогодні.

Не було поширеної інформації, не було цифрових можливостей, як тепер. І багато наших підопічних мали гіркий досвід — недбале або небезпечне ставлення до них, обман. Люди були самотні, вразливі, не довіряли.

Коли соціальний працівник приходив додому, часто двері йому не відчиняли.

Налагодити контакт було непросто — процес тривалий, потребував багато зусиль. Але сьогодні ми маємо гарячу лінію, яка працює цілодобово — туди можна звертатися у випадках недбалого ставлення. І, на щастя, щодо таких скарг наша гаряча лінія мовчить.

Ми багато працюємо над підготовкою соціальних працівників. Це складна робота. Йдеться не про навмисну недбалість, а про те, наскільки це емоційно й психологічно непросто. Наші підопічні — це люди, які пережили післявоєнний час, економічні кризи, особисті драми. Тому ми навчаємо працівників терплячого, гідного спілкування, правильного поводження, а також підтримуємо самих працівників. Адже встановити довірливий контакт справді непросто, але вкрай важливо.

Андрій Куликов: До речі, пані Христино, ви згадували, скільки у вас працівників і працівниць з медичною освітою, які надають допомогу людям літнього віку. А скільки серед ваших працівників самих людей літнього віку?

Христина Семеген-Бодак: Це теж велика проблема. Професія соціального працівника потребує популяризації. Через низьку оплату праці, зокрема в державному секторі, близько 80% тих, хто надає такі послуги, — це люди літнього віку. Вони, як правило, не мають спеціальної підготовки, але мають надмірне навантаження.

У Карітасі ми намагаємося створити кращі умови: забезпечуємо конкурентну зарплату, супервізійну підтримку, навчання та розвиток. Це мотивує працівників і, сподіваюся, допоможе залучати молодших фахівців не лише до Карітасу, а й у соціальну сферу загалом.

Андрій Куликов: Гадаю, Карітас — один із потужних чинників змін у цій сфері. А от ще таке питання. Ви допомагаєте людям вдома, але буває, що умови проживання — жахливі. І це не завжди залежить від самої людини. Що в таких випадках? Чи є у вас центри, куди можна тимчасово переселити людину?

Христина Семеген-Бодак: Окрім догляду вдома, ми маємо шість прихистків для внутрішньо переміщених осіб літнього віку та людей з інвалідністю. Частина з них уже починає працювати як стаціонарні заклади догляду.

Коли соціальний працівник бачить, що умови проживання непридатні, він намагається покращити побут власними силами. У 2024 році ми залучили 307 волонтерів, які допомагають прибирати, доставляють продуктові набори — тобто підтримують соціальних працівників.

Але є інша, дуже гостра проблема. За словами Ірини Верещук, понад 15 тисяч людей старшого віку на сході України, які мають обмеження руху через інвалідність чи хворобу і не можуть самостійно пересуватися, потребують евакуації та житла.

Наші шість прихистків надають житло, соціальну, психологічну й медичну допомогу тим, кого евакуювали. І ви знаєте, багато хто з цих людей, побувши в спокої, в гідних умовах, не хоче повертатися — вони б хотіли залишатися в прихистку.

Нагадаємо, що Карітас зараз збирає кошти в межах акції «Стань дбайливим онуком для бабусі Люби з Лимана». Мета — зібрати 2 мільйони гривень для підтримки прихистків для літніх ВПО. Ми також приймаємо місцевих мешканців, якщо є потреба. Але найбільша проблема — це самотні люди старшого віку на сході, які залишились без підтримки. І про це треба говорити.


Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Військові поховання в Україні та Польщі: як історичний контекст впливає на міждержавні відносини

Військові поховання в Україні та Польщі: як історичний контекст впливає на міждержавні відносини

«Українці чекають чуда, а не реальних змін»: розмова з Тимофієм Миловановим

«Українці чекають чуда, а не реальних змін»: розмова з Тимофієм Миловановим

Союзники Росії можуть дати їй зброю, а гроші — ні, — Іван Ус про дефіцит бюджету РФ

Союзники Росії можуть дати їй зброю, а гроші — ні, — Іван Ус про дефіцит бюджету РФ

Бізнес по обидва боки: які українські компанії працюють на ТОТ та в РФ

Бізнес по обидва боки: які українські компанії працюють на ТОТ та в РФ