Птушкін не зрадив собі — кінооглядачка про фільм «Ми, наші улюбленці та війна»

В український прокат вийшов документальний фільм «Ми, наші улюбленці та війна» блогера і мандрівника Антона Птушкіна. На передпоказі стрічки побувала кінооглядачка Інна Гордєєва і поділилася з нами своїми враженнями.

«Фільм дає віру в людей»

Інна Гордєєва: Перший момент, який я забрала з собою після перегляду — це те, що це дуже світлий фільм. Можна використовувати в фільмі прийоми — брати дітей, тварин, людей похилого віку, звісно, що ще війна. І це все маленькі чіт-коди, маленькі тригери, які впливають на людей. І якщо не так майстерно і талановито підійти до роботи, як Антон це зробив, то можна дуже сильно втратити себе, лишитись зі зневірою в серці.

А тут фільм дуже світлий. Він так класно зроблений. Це мало чим відрізняється від його відео на YouTube. Тільки це на великому екрані. Це масштабне знімання. Це впізнавані плани, операторські роботи, сценарні якісь ходи, як атракціони, які люблять на YouTube: трохи дали гумору, потім трохи дали зворушливості.

Але просто тема інша. Яка прикріплює тебе до екранів, до цих тварин, до людей, які опікувалися, які рятували. І насправді в мене залишилась велика надія на те, що в цьому світі (світі постійних конфліктів, скандалів в соцмережах, кенселингу, «шакалячого експресу») це лишає надію в людей, в наше українське майбутнє. І це унікальний момент, що на такій зворушливості, на такій темі, ти виходиш сповнений надії.

Стиль Птушкіна зберігся, і мені дуже тепло від цього насправді. Тому що багато режисерів, або людей, які планують або роблять документальні фільми, короткі метри ігрові, хочуть інколи «гратися в велике кіно». З масштабністю, помпезністю, пафосом. З такими висловами. Наче це цитати з інтернету, знаєте. А тут оригінальна автентика Антона зберіглася. Як на мене, це дуже щиро, що він не зрадив собі.

Він на допрем’єрному показі сказав: «Я не документальний режисер, я просто Антон Птушкін». А я, якщо чесно, після перегляду думаю, що кіно — це абсолютний наркотик. І як би тобі не було складно, все одно цей фідбек, масштабність самого проєкту, масштабність відклику сердець… Мені здається, що ми побачимо ще якісь роботи обов’язково.

Читайте також: Володимир Топчий: Якось на територію зоопарку впало 8 ракет, але тварини не злякалися

Момент з трагедією в притулку для тварин у Бородянці

Мар’яна Чорнієвич: Ось один момент у цьому фільмі, я не можу про це не запитати, тому що мене це зачепило. У мене собака, яку знайшли після деокупації Київщини, ми її забрали собі. У фільмі показують історію Наталії Мазур, колишньої керівниці притулку для тварин у Бородянці. Під час окупації Київської області кілька сотень собак загинули у зачинених вольєрах. Жінка пояснила це тим, що не випустила собак, бо вони могли напасти на людей. Сам Птушкін сказав, що хотів дати слово всім. Але на мою думку, ми маємо не всім давати слово. Тому що ми у росіян не беремо коментарі стосовно того, як вони поводилися у стосунку до тварин, коли окуповували наші міста і села. Яка ваша думка не як кінооглядачки, а як громадянки, як людини? Чи це було доречно? 

Інна Гордєєва: Дивіться, не можу відділити, на жаль. Тому що тут є певний контекст, який потрібно розуміти. Я абсолютно на вашій стороні. Я, коли побачила Наталю,  ледь не скочила з крісла. Я дивлюсь на людей і думаю: «Це ще хтось бачить? Це не тільки мені здається, що виступає жінка, яка вбила понад дві сотні собак?».

Хоча насправді вона каже, що вона боялася, що собаки покусають. Але там були соціальні собаки, яких можна було випустити, які не завдавали якоїсь небезпеки.

Але контекст полягає в тому, що це кіно створено на закордонну аудиторію. Це, як на мене, дуже влучна пропаганда, якою нам не вистачає в нашій країні. Саме просування певних меседжів.

Про потребу в альтернативній думці

Інна Гордєєва: Якщо це фільм на закордонну аудиторію, то «люди у світі рожевих поні», я їх так називаю, не можуть не почути альтернативної думки. Якщо ви дивились будь-який документальний фільм, або якесь розслідування. Там завжди намагаються, якщо це можливо максимально, показати дві сторони. І так і є в фільмі Антона. Він показує Наталю Мазур. І дає в фіналі чіткий титр про неї, про її долю, якщо так можна сказати.

За кордоном люди дуже вірять в те, що існують вільнодумці, різні погляди на проблеми. І потрібно відчути й почути усіх. І тому я думаю, що це залишили саме для цього. Тому що не проговорити цей момент було неможливо. А якщо залишити без коментаря, то постійно виникали б, можливо, певні коментарі, що: «Ой, а ви не дали коментаря, а можливо у людини була причина». А так він коротко дав коментар і потім титр про її долю.

Я би хотіла, щоб, звісно, її засудили і були якісь певні важелі впливу на те, що вона зробила. Але, на жаль, що маємо, то маємо. Законодавство в нас не на найчеснішому і високому рівні.

Читайте також: Коли я дізнався, яка кількість тварин загинула з початку бойових дій, я жахнувся — автор ідеї кіноальманаху «Війна очима тварин» 

Нагадаємо, у притулку для тварин у Бородянці Київської області, яка була окупована російськими окупантами, вижили лише 150 собак з майже 500. Відомо, що у притулку з початку війни тварини залишилися закритими у вольєрах без їжі та води. Весь цей час керівництва на території притулку не було, і в порятунку тварин його представники участі не брали.

Громадське радіо розповідало історію мешканки Ірпеня, яка евакуювалась в Київ, врятувавши 12 свої та 12 чужих собак.

Про життя тварин в умовах війни розповідав директор Миколаївського зоопарку Володимир Топчий в ефірі Громадського радіо. У березні 2023 року після довгої перерви у Миколаївському зоопарку в одному вольєрі возз’єднали слонів. Як відомо, у Миколаївському зоопарку представлена найбільша в Україні колекція диких тварин, дендропарк з понад 200 видами унікальних рослин. Зоопарк є захистком для 66 видів ссавців, 85 видів рідкісних тварин, п’яти видів великих кішок, 15 видів приматів тощо.

Нагадаємо, через агресію Росії постраждав не один зоопарк. Внаслідок підриву російською армією Каховської ГЕС у місті Нова Каховка затопило зоопарк у відпочинковому комплексі «Казкова діброва». Загинули майже 300 тварин. У Вишгородському районі Київської області без «зелених» коридорів тварини у парку «XII Місяців» були приречені на смерть від холоду та голоду.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі