Олександр Лазоренко на псевдо «Регбіст» розповідає, що до роботи бойового медика долучився на початку грудня 2023 року. Розумів, що буде важко. Але не усвідомлював повністю, що на нього чекає. Подробиці випливли в процесі роботи.
«За кілька років до повномасштабної війни я долучився до лав «Госпітальєрів», медичного батальйону. Перші 11 місяці великої війни був там. Їздив на ротації до 503 батальйону. Коли прийшов час мобілізації, пішов саме туди, бо ще на ротаціях там побудувалися хороші професійні стосунки.
Злагоджена команда — це важливо. Не лише в армії, а й у житті. Армія — це не щось сильно особливе. Це живий організм, який працює, розвивається, комунікує один з одним всередині. Якщо робота в колективі поставлена правильно, це всім вигідно. Якщо ж взаємодії немає, це відбивається на всю роботу».
За словами Олександра, південь Херсонщини — територія інтенсивних боїв. У суспільстві чомусь ходить думка, що там відносно спокійно. Але ні. Там велика концентрація FPV-дронів, ворог розвивається, ворог сильний. Він слідкує за тилами, знищує нашу логістику. Усе не так легко, як нам хотілося би.
«Поїздка на завдання відбувалася напружено. Супроводжувалася обстрілами, бо ворог побачив пересування нашого човна. Далі супроводжували дронами, артилерією різних калібрів. Нам вдалося добратися до точки призначення. Дякувати вищим силам. Мені здавалося, що усе відбувалося ніби у сповільненій зйомці.
Десантування відбувалося так. Ми дібралися до домовленої точки, вигрузилися. Нас зустрів провідник, який проводив із точки десантування до точки перебування. І там уже почалося безпосереднє виконання моїх функцій медика. Там уже був медик, але кількість поранених потребувала ще одного».
Бойовий медик на псевдо «Регбіст» розповідає, що на місці перебування було укриття. Теоретично його можна було назвати безпечним. Туди відбувалася доставка поранених.
«Там ми працювали з пораненими. Першу допомогу бійці часто надають собі самі. Вони знають, що таке турнікет. Розуміють, що медик не завжди може бути поруч, тому хоча б елементарно, але допомогти собі можуть.
Коли ми були у Кринках, ворог робив спроби прориву на броньованій техніці. Доїжджали близько до наших позицій. Десь у січні вони припинили це робити. Кожен день росіяни атакували. По кілька разів. У них не сильно виходило».
Читайте також: «Виконувала таку роботу, на яку медиків зазвичай не посилають»: історія інструкторки з такмеду
Олександр Лазоренко вважає, що сам факт того, що люди туди поїхали — це вже героїзм.
«Для мене певно найбільші герої — це човнярі. Вони майже завжди потрапляють під обстріли. Це найсміливіші люди, яких я зустрічав.
Прикладів героїзму насправді багато. Кринки підтоплені. Особливо не окопаєшся. Люди все одно якось примудряються там виживати, тримати оборону, відбивати атаки, воювати. Це героїчно».
Бойовий медик на псевдо «Регбіст» впевнений, що про війну забувати не можна. Військові звісно про неї не забувають. Цивільним треба брати участь у акціях, кричати про полонених, допомагати армії.
«Треба розуміти, що ця війна надовго. Треба готуватися усім».
Допомогти 503 Окремому батальйону морської піхоти можна ТУТ.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі