facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Варто мобілізуватися самим, бо все одно вас знайдуть» — військовий

Історія колишнього штатного радника міністра освіти, заступника виконавчого директора Всеукраїнської асоціації громад, який нині служить у ЗСУ пресофіцером.

«Варто мобілізуватися самим, бо все одно вас знайдуть» — військовий
1x
Прослухати
--:--
--:--

Гість —  Дмитро Кулібаба, пресофіцер у 114 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ.

Дмитро Кулібаба: У 2004-му році я став офіцером, отримавши військову спеціальність «військовий психолог». Я закінчив відповідний інститут університету Шевченка.  І, якщо чесно, то я навіть і не уявляв, що я колись буду служити в Збройних силах. У 2004-му році це якийсь був просто сюр. Наша військова кафедра потрібна була для «галочки».

Я був студентським активістом. Створював Всеукраїнську студентську раду. Це таке об’єднання усіх студенті по усій країні. Після цього став штатним радником міністра освіти. Попрацював у міністерстві спочатку зі Станіславом Ніколаєнко, потім з Іваном Вакарчуком. Та один день навіть пропрацював з Табачником. Був головним редактором «Слово Азербайджану». Це така азербайджанська газета в Україні. Ми намагалися українізувати азербайджанську діаспору. Після цього займався бізнесом, мав свій ресторан. Потім знову пішов на публічну службу, був керівником Центру публічної комунікації й інформації КМДА два роки. В армію пішов з позиції заступника виконавчого директора Всеукраїнської асоціації громад. Це асоціація, яка є об’єднанням органів місцевого самоврядування.

Початок великої війни

Дмитро Кулібаба: 24 лютого прокинувся, як і всі, мабуть, від вибухів. У мене тоді було троє малих дітей, зараз їх п’ятеро. У переддень вторгнення якраз з колегою говорили про приєднання до територіальної оборони. Але то був настільки важкий і забюрократизований процес, що я ніяк не міг зібрати ці усі документи, виїздити по цих усіх комісіях. І у мене постійно була ця така фішка, так, ну все, потрібно кілька днів виділити для того, щоб доєднатися, щоб на випадок небезпеки уже бути в у Збройних силах.

Широкомасштабне вторгнення 24 лютого змінило ще й систему набору, тому що я 24 числа, прийшовши в ТЦК Білої Церкви, потрапив у штат за пів години. Дуже швидко, якби у нас була така система набору у 22 році, у 21 році, то я думаю, що було б набагато легше адекватно сформувати Збройні сили. Тому що все-таки за три дні, коли набирались бригади, важко було дотриматись усіх вимог і важко було адекватних людей добрати, це дуже великий наплив був тоді. Але я вивіз сім’ю. Зачиняючи будинок свій, я вже розумів, що я туди не повернуся ніколи, тому що ще ракети літали. Я живу в Києві, я вивіз дітей, дружину за межі Київської області, там на кордоні з Вінницькою областю, залишивши там.

Я ще внутрішньо до кінця не ухвалив рішення, що я йду назавжди у Збройні сили. Але коли я виїхав, повернувся у Білу Церкву для того, щоб зрозуміти, що відбувається, то я вже звідти забрав дружину, сказав, що вибач, дорога, я залишаюся у Збройних силах і буде як буде.

А час покаже, як воно далі буде. Якщо ухвалять новий закон про демобілізацію, який дасть мені можливість повернутися до родини, бо я ж згадую, у мене п’ятеро малих дітей, і це все-таки накладає додаткову відповідальність, то я не виключаю можливості демобілізації зараз. У нас народилася двійня дев’ять місяців тому.

Аліна Сарнацька: Я вам дуже вдячна, як громадянка, за те, що ви, маючи п’ятеро дітей, продовжуєте служити, хоча ви маєте підстави для того, щоб звільнитися. Чому ви це робите?

Дмитро Кулібаба: Я за фахом історик, і я розумію, що якщо всі не стануть до зброї, то Росію нам не перемогти. У нас було багато випадків в історії, коли не вистачало трохи потенціалу для того, аби здолати навалу. Зараз нам вистачило їх зупинити, але для того, щоб завершити цей процес до кінця, розвалити цю імперію, українці повинні мобілізуватися. Тому що на кону стоїть життя мільйонів українців. Росіяни докладуть усіх зусиль для того, аби покінчити з такими активістами, як ми з вами. А потім інших перетворять на манкуртів, а когось фізично знищать. Тому тут знову стоїть питання життя і смерті. А якщо особисто, то звісно на емоціях вирішив піти в армію 24 числа.

Але коли я опинився в Збройних Силах, то ти вже в’їхав. І коли починаєш щось робити, у тебе виходить, ти вже відповідальний за процес також. І вже не можеш звідти піти. Хоча часом хочеться, через те, що військова система у нас досить специфічна. І часом вона тебе гнітить.

Як пощастило з посадою у ЗСУ

Аліна Сарнацька: А ви прийшли на позицію пресофіцера?

Дмитро Кулібаба: Ви знаєте, оскільки мені з дітьми щастить, так і з позицією у ЗСУ щастить.

Коли я прийшов вночі у військкомат, я випадково зустрів людину. Кількахвилинна розмова призвела до того, що він сказав:

«Ти нормальний чувак, пішли, будеш призиватися. Я зараз на позиції начальника служби з громадськістю, але я не до кінця розумію, чим ми будемо займатися. А ти, я бачу, розумієш. Тому давай я собі знайду зараз позицію, а ти ставай начальником служби з громадськістю».

Це був початок історії. Я почав оформлятись і прийшовши до кадровички, почав записувати скільки в мене дітей. У мене якраз діти 17-го, 18-го, 19-го року. Вона мені сказала:

«Онучок, я тебе не можу записати, іди подумай ще пів годинки, у тебе троє малих дітей».

І я дійсно пішов, подумав, походив, прийшов, вже кажу, все, остаточне рішення. І так я став начальником служби. У мене немає кадрового руху вгору кудись, я займаю цю позицію протягом двох років.

«Страх пропав, коли з’явилося відчуття спільноти»

Аліна Сарнацька: Що було найважче за цей час, якийсь день, коли було найважче?

Дмитро Кулібаба: Перший день — це прийняти рішення, піти на позаду. І перший день продовжувався кілька діб, він не припинявся, тому що ми не спали, і було відчуття, що ми в оточенні, кругом десант, вибухи, і це було найважче. У мене навіть було таке бажання якось так полишити службу в цей день. Тому що мені здавалося, що все, хана, треба якось доєднатися до родини та виїхати. Бо усе дуже погано.

Але перший страх пропав, коли з’явилося відчуття спільноти, коли я побачив, що навколо всі зі зброєю, і, ну принаймні ми можемо чинити якийсь опір. Якщо навіть нас оточили, то будемо відстрілюватись.

А третій, четвертий день вже якось попустило. І вже навіть розпочав виконання своїх професійних завдань. Почав усіх фотографувати, брати якісь інтерв’ю.

Кілька разів, коли була небезпека, я з телефону стирав те, що я сфотографував, і дуже жалкую, тому що дуже багато фотографій пропало. Тоді були такі ситуації, що треба було стирати, бо була якась небезпека того, що телефон кудись попаде, чи якось буде використана ця інформація.

І ось це перші дні були найважчі. Мабуть, через те, що ще не був військовим. Я не до кінця розумів взагалі, як машина рухається, що відбувається. Інформація була досить контроверсійна. Звісно, усі дивилися Арестовича тоді. Він заспокоював, і це давало можливість трохи видихнути. Але коли хтось в паніці казав, що вже десант у Василькові, десант в Білій Церкві, там на аеродромі, десант в Гостомелі, і що ми в кільці, тоді трохи починало тіпати.  Але впоралися з цим.


Читайте та слухайте також: Вразив суцільний паперовий дурдом у нашій армії — військовий


Що має робити пресофіцер?

Дмитро Кулібаба: Функціональні обов’язки досить широкі. Спрощено це називається пресофіцер, а взагалі посада начальник служби зв’язків з громадськістю. Тому ми не тільки з журналістами маємо справу, організовуємо досить великий процес комунікації військових з різними цивільними інституціями. Починаючи від простих волонтерів, волонтерських організацій, закінчуючи обласними адміністраціями. І це досить великий процес налагодження цієї комунікації.

Також ми проводимо роботу з журналістами. Ми забезпечуємо виконання тих завдань, які перед нами ставить командування. Або працюємо за окремим зверненням журналістів відпрацьовуємо, робимо матеріали, стежимо за дотриманням документів журналістами, щоб не було перейдено червоні лінії.

І також паралельно ми ведемо аналіз інформаційного простору, стежимо за різними інформаційними повідомленнями, в тому числі військовослужбовців й усього, що стосується вашого підрозділу.

Аліна Сарнацька: Було таке, що нам доводили, що заборонено фото в військовій формі, писати, де ти служиш, на якій посаді, військове звання. Тобто буквально все. І можна писати тільки есе про погоду або про котиків. Але наскільки я тепер розібралась, не все так. І військовослужбовцям можна писати навіть про свою службу. А як це регулюють? Як зрозуміти, коли тобі дадуть сувору догану, а коли ні?

Дмитро Кулібаба: Якщо проаналізувати інформаційне поле, то всі пишуть про усе. І здоровий глузд повинен бути у кожного при написанні будь-якого повідомлення. Якщо керуватися не тільки нормативними документами, вони б забороняли понад 90% того, що є у мережі.

А якщо керуватися здоровим глуздом, то кожен з нас, пишучи, говорячи, повинен розуміти, як твою інформацію може використати ворог для того, щоби бути більш поінформованим про те, що ти робиш, і взагалі потім скласти з таких повідомлень картину, яка допоможе йому нас подолати.

Тому той, хто веде інформаційну війну, завжди повинен у фокусі тримати перше, що ми цим меседжем робимо. Тому ми хочемо показати, для чого ми це робимо. І друге, щоб не нашкодити. Якщо ми готуємо якусь новину про те, наскільки ми потужні збройні сили, як ми б’ємо ворога, підіймаючи цим моральний дух військовослужбовців, закликаючи цим інших мобілізуватись, це нам потрібно робити.

Тому що якщо ми будемо говорити, солдат Н в місті Н щось зробив, і це все без фото, без картинок, то, звісно, від цього не буде ніякої сатисфакції ні одним, ні іншим.

Відкритість і широкий доступ до соціальних мереж на початку широкомасштабного вторгнення дав можливість світові побачити, що ми їх перемагаємо. Тому що у росіян були свої домашні заготовки, і вони могли перемогти нас силою Russia Today, розповсюдженого цього спруту інформаційного, і показати, що нас вже немає. І світу би навіть не спало на думку нам допомагати, тому що вони подумали, що ми вже переможені. А Twitter, Telegram і Facebook показав, що ми боремося, і ми перемагаємо.

У мене такий випадок класний. У нас до останнього служив американський військовий розвідник, він служив на 135 батальйоні, Джекі Джон Хес. Він до цього 10 років був в американській армії військовим інструктором.

І він каже:

«Я перший день дивлюся і думаю, шкода, що Україну переможуть, таку класну країну, тому що я у вас не був, але ви мені подобалися. Другий день, потім третій день я дивлюсь, що ви боретеся. На четвертий день я прилетів до вас. Воювати».

І досі він воює. Тому ми це зробили й робимо.

Аліна Сарнацька: І що ви робили останнім часом? У чому полягала конкретно ваша робота? Ви возили журналістів на лінію фронту, що ви ще робили?

Дмитро Кулібаба: Ми працюємо з журналістами, робимо матеріали. Це основна наша робота. Ми ведемо сторінку в Facebook, у нас є сформована позаштатна група, яка виготовляє інформаційні матеріали. Якщо ви зайдете на сторінку 114-ї бригади ТрО ЗСУ, ви побачите, що щотижня у нас є матеріал про різні сфери діяльності бригади. І це допомагає насамперед висвітлювати та показувати військовослужбовцям, наскільки їхня робота важлива. По-друге, — показувати нормальне життя військовослужбовців.

Зараз ми приділяємо багато уваги мобілізації. І ми шукаємо для нашої бригади поповнення, тому що люди переводяться до інших підрозділів, у нас є поворотні втрати, і ми потребуємо людей. Ми шукаємо людей для того, аби доєднувалися до бригади.

Фото: Dmytro Kulibaba/ Facebook

Також паралельно, якщо говорити про останні місяці, ми організуємо дуже багато заходів. Ми працюємо зараз з родинами військовослужбовців, зниклих безвісти, загиблих. Робимо прообраз патронатної служби, і це також — на службі зв’язків з громадськістю. За останній місяць ми видали книгу про 114 бригаду «Тисячоліття війн крізь образ Святої Софії».

Разом з Національним заповідником Софія Київська ми підготували виставку, і вона зараз діє у заповідникові. Ми робили великий захід з нашим партнером-художником Олександром Клименком. Він малює ікони на ящиках з-під набоїв.

Ікона, написана на частині ящика з-під набоїв. Фото: Dmytro Kulibaba/ Facebook

Останній проєкт — це згадка про загиблих 114-ї, 112-ї, 241-ї бригад. Ми в ікони на ящиках від набоїв вписали їхні імена.

І тепер ці ікони з вписаними іменами загиблих розташовані в центральному храмі нашої країни в Софії Київській. Кожен може прийти та віддати шану загиблим тероборонівцям за Київщину і за Україну.

Аліна Сарнацька: Я просто хочу зараз сказати, щоб ви не думали, що всі пресофіцери всіх бригад роблять таку роботу. І от так виглядає робота дуже крутого чоловіка, але не всіх пресофіцерів. Просто щоб ви не мали якихось ілюзій, що всі так працюють.

Що треба мати людині для того, щоб стати пресофіцером?

Дмитро Кулібаба: Бажання. Навіть якщо стати на позицію пресофіцера, це офіцерська посада, то я думаю, що можна стати офіцером і виконувати функціонал начальника служби зі зв’язків з громадськістю, а потім отримати офіцерське звання. Мені здається, що така можливість є у нас в армії. Найкраще підходять комунікаційники, менеджери, журналісти. Ти маєш бути містком з цивільними, тому що військові часто не розуміють цивільних, а цивільні не розуміють військових. Якщо тобі вдається налагодити цей зв’язок, то виходить дуже гарна кооперація. Друге — це налагодити процес постійного збору інформації, його аналізу, і частина матеріалів іде в архів, а частину публікують.

Треба диференціювати й чим більше адекватної інформації давати у світ, щоб люди бачили, що ЗСУ — це об’єднання адекватних українців, які роблять гарний результат.

«Варто мобілізуватися, бо все одно знайдуть»

Аліна Сарнацька: Якщо десь нас слухає такий чоловік, як ви, який має досвід в громадських організаціях, досвід в політиці, в міністерствах, і думає, чи не мобілізуватися йому, що ви йому скажете?

Дмитро Кулібаба: Мобілізуватися. Бо усе одно його знайдуть.

Аліна Сарнацька: А якщо ви мобілізуєтесь самі, то ви зможете вибрати посаду і, можливо, стати пресофіцер. Ми вам нічого не обіцяємо, тому потім не кидайтеся в нас капцями, але така можливість є, якщо ти приходиш сам, особливо, якщо підписати контракт.

Дмитро Кулібаба: Якщо ти заходиш на WorkUA, на LobbyX, там є дуже багато вакансій, і, зокрема, пресофіцер також.

Я не очікував, що таке може бути, але зараз ми шукаємо військових для певних позицій, для всіх позицій, через сервіси, якими українці останні 10 років користуються для пошуку роботи.

Не лякайтеся Збройних сил — це не боляче. Ви завжди зможете, якщо ви робите вибір і ставитеся до цього відповідальне, ви завжди зможете у Збройні сили піти на ту позицію, яка максимально відповідатиме вашим потребам.


Читайте та слухайте також: На нашому сайті бойові спеціальності на 6 місці серед 22-х за популярністю — засновник «Lobby Х» Владислав Грезєв


Аліна Сарнацька:  Я б не сказала завжди, але шанси у вас набагато вищі, аніж якщо чекати, і щоб вас упіймали. 

За що ви воюєте?

Дмитро Кулібаба: Я воюю за Україну. Для мене Україна — цінність, тому що це велика країна. Воюю за країну і за спільність людей. Для мене, як для історика, ця війна є тисячолітньою війною. І я просто бачу, скільки ми віддали за цю ідею бути вільним, бути самостійним і бути поза впливом «русского мира».

Мені дуже болить, щоб ми знову не стали тим поколінням, яке будуть оплакувати.

Хочу, щоб ми стали поколінням героїв, яке закінчить цю тисячолітню війну. І ми зможемо це зробити. Тому що Росія — це одна з останніх імперій. І вона, якщо так подивитись, то вона все-таки йде по низхідній, а не по висхідній. І якщо ми піднатужимося і трохи мобілізуємо світ, то ми в змозі зробити з Росії 80 таких невеличких державок, з якими ми справимося вже поодинці або в партнерських стосунках будемо.


Попередні випуски подкасту читайте та слухайте  ТУТ


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

«Муніципальна няня» для ВПО: Мінсоцполітики пояснює, як оформлювати

«Муніципальна няня» для ВПО: Мінсоцполітики пояснює, як оформлювати

Хмельницький взимку самостійно покриватиме потреби електроенергії для котелень міста — Симчишин

Хмельницький взимку самостійно покриватиме потреби електроенергії для котелень міста — Симчишин

ЄС запланував державні гарантії, аби інвестори вкладалися в Україну попри війну — Длігач

ЄС запланував державні гарантії, аби інвестори вкладалися в Україну попри війну — Длігач