Російська сторона, як і зараз, не зважала на власну живу силу: історик про бій під Крутами

Про передумови

Владислав Бундаш: Бій під Крутами тривав близько шести годин. У ньому загинули від 70 до 100 бійців з української сторони. Втрати більшовицьких військ становили понад 300 людей. Українці затримали росіян на чотири дні, що дало змогу укласти Берестейський мирний договір. Як так сталось, що на долю декількох сотень юнаків Першої київської військової школи випало зупинити більшовицьку навалу?

Віталій Скальський: У 1917 році Українська Народна Республіка проголосила власну державу. Російський уряд з таким рішенням не погодився. На той час керували владою у РФ більшовики, їхні противники зосереджувалися на Дону. Більшовицький уряд в Петрограді мав два напрямки протистояння: білогвардійці на Дону та Україна. Вони вважали нашу державу частиною свого «русского мира», де треба будувати нове соціалістичне суспільство.

В грудні більшовики спробували захопити владу в Україні зсередини. Вони спробували провести перевибори тодішнього парламенту – Української Центральної Ради. Їм це не вдалось. Однак, в Харкові вони проголосили, що створюють свій окремий уряд під назвою Народний секретаріат на противагу законному уряду, який перебував у Києві.

З грудня розпочався наступ червоноармійців на територію України. Головні напрямки були: Харків, Полтава, Київ. Український уряд у своєму розпорядженні мав лише один Гайдамацький кіш Слобідської України. Його очолював колишній військовий міністр, який пішов у відставку на початку грудня, Симон Петлюра. Він сформував цей Гайдамацький кіш і пішов на полтавський напрямок захищати Україну. Чернігівський допоміжний напрямок захищали юнаки Київської військової школи й перебували там на позиціях. Там і відбувся бій під Крутами.

Про оборону українців

Віталій Скальський: Через протидію петлюрівців на полтавському напрямку більшовики зрозуміли, що цей напрямок не перспективний. Наші війська уникали прямих великих сутичок, тому просто розбирали поступово колію. Червоній армії треба було знову збирати колію, щоб просуватись. Для цього потрібні були матеріали та люди. Не так просто їм це вдавалось в тих умовах. Тому більшовики вирішили перекинути свої війська з полтавського напрямку на чернігівський. На початку січня стався великий бій у Бахмачі, а за кілька днів уже розпочалися сутички на станції Крути.

Дуже часто кидають всілякі зрадницьки гасла, мовляв, більшовики швидко дійшли до Києва, бо не було кому захищати Україну. Насправді вони йшли до столиці два місяці. Враховуючи те, що держава ще не мала власної армії. Україна чинила великий спротив. Оборона на початку 1918 року була надзвичайно успішною.

Читайте також: Ми вшановуємо події УНР, але емоційного зв’язку і відчуття, що «це наше», я поки ще не бачу – історик Скальський

Про бій під Крутами

Віталій Скальський: Російська сторона, як і зараз, просто не рахувалась з власною живою силою. Кожен конкретний солдат не був важливим. Їм була важлива маса. Вони не рахували свої втрати. 300 чи 500 людей загинуть – це не грало ролі.

Натомість українська сторона завжди індивідуалістична. Згадати та памʼятати кожного – це дуже важливо. З цілком об’єктивних причин, Україна не могла мати переваги в чисельності вояків, бо наша нація менша за кількістю. Дух українства, бажання жити в незалежній державі допомагали відстоювати країну не лише під Крутами, а й в усіх тих боях, що відбувалися тоді ледь не на кожній залізничній станції.

Навколо бою під Крутами існують два дискурси: негативний та позитивний. Все зображують або в песимістичних тонах, або в оптимістичних. Кажуть, що зупинили більшовиків, підписали Берестейську мирну угоду, вбили 500 солдатів тощо. На щастя, в сучасній Україні ми можемо собі дозволити різні, а часом навіть і протилежні, оцінки однієї тієї самої події. Це було неможливо в радянський час. Мені ж більше подобаються факти про цей бій без оцінок.

Згадки про бій у СРСР

Віталій Скальський: У радянські часи про цей бій здебільшого мовчали. Хоча, пригадую, у шкільному підручнику 70-х років з історії УРСР, він згадувався, але це була відповідь. В українській діаспорі активно відзначали цей день, про нього писали, видавали спогади тощо. Тоді радянська пропаганда не могла мовчати у відповідь, інакше мала б визнати, що погоджується з українським трактуванням. В підручнику було написано, що більшовицькі радянські війська розгромили відбірні буржуазні сили. Але коли, наприклад, у 1987 році готувалася енциклопедія «Великий жовтень. Громадянська війна на Україні», то в редакції були сумніви й суперечки, чи треба включати бій під Крутами. Це все ж зробили. Однак, то була дуже нейтральна й обтічна згадка. В національну пам’ять Крути повернулися вже з 90-х років, коли ми позбулися цього комуністичного ярма.

Про мирний договір

Віталій Скальський: Потрібно розрізняти Берестейський та Брест-Литовський договори. Вони підписані в різний час та за різних обставин. Перший Україна уклала з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Османською імперією. Він стосувався припинення війни й визнання України незалежною державою. Брест-Литовський договір уклали більшовики з тими самими державами. Це їхня мирна угода, яка, в принципі, Україну не повинна обходити.

Я не бачу прямого зв’язку між боєм під Крутами й укладанням Берестейського мирного договору. В Києві не знали, що відбувається під Крутами, бо інформація доставлялась дуже повільно. Це був не єдиний бій тогочасної війни, такі зіткнення відбувалися чи не на кожній залізничній станції.

Ми знаємо про бій під Бахмачем, бій на станції Макошине, Часниківка. Українці скрізь чинили опір. Хай там як, більшовики просунулись, але українці, відступаючи, й далі розбирали залізничну колію. Тому більшовики не могли так швидко рухатися, їм потрібно було ще кілька днів чи тижнів, аби увійти до Києва.

Читайте також: Захопивши Київ у 1918 році, більшовики провели масові розстріли, – історик

Бій під Крутами: довідка Інституту національної пам’яті

29 січня 1918 року на залізничній платформі в Крутах перебувало до 520 українських воїнів, юнаків і студентів, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко, уродженець села Дащенки з Чернігівщини. З єдиної гармати по ворогу стріляв його побратим, сотник Семен Лощенко, родом із села Іванівки на Луганщині. Завдяки вигідній позиції й героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців – заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, яка вже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили.

Під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 українських оборонців. Сьогодні відомі прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського університету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Російські втрати тільки вбитими були щонайменше 300 загарбників.

Після визволення від російсько-більшовицьких окупантів, у березні 1918 року, тіла загиблих були перепоховані в Києві.

Історики та києвознавці сходяться на тому, що 25 загиблих під Крутами поховали в братській могилі на Новому Братському кладовищі на Звіринці, а Володимира Шульгина та Володимира Наумовича – в одній труні в сімейному гробівці Наумовичів на Аскольдовій могилі. Потім родина перенесла труну на Лук’янівське кладовище. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі в Києві.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі