«Це не мати втратила сина, це втрачає уся Україна» — продюсерка фільму про загиблого Олександра Махова

Про військкора та військового Олександра Махова, який загинув на фронті, зніматимуть документальний фільм «Позивний „Журналіст“».

Говоримо про це з продюсеркою фільму, засновницею кінопродакшн‐студії Felix.production Іванною Слободянюк. Студія «Felix.production» створена на честь її друга, загиблого військового Фелікса Куртаніча.

Мрія Олександра Махова

Іванна Слободянюк: Саша мріяв про документальний фільм. Коли ми отримали його телефон, ми побачили, що Саша документував, не просто як відеоблогер, він документував і знімав саме так, як має бути в кіно. Тобто він бачив кадри, він робив якісь окремі розкадровування. Навіть був момент, що телефон Саші після його загибелі загубився, але побратими допомогли нам його знайти. Ми об’єдналися в одну команду, допомагаємо Анастасії Блищик (наречена Олександра Махова — ред.) виконати його останнє бажання. І ми з її допомогою та з кадрами, записаними Сашею, будемо реалізовувати цей документальний фільм.

Основний меседж буде в тому, що Саша загинув не як журналіст. Тому що більшість думає, що він був на війні з мікрофоном у руках, висвітлюючи вторгнення Росії проти України. Але Саша загинув зі зброєю у руках, як справжній військовий. Він був у складі 95-ї бригади.

Історія буде будуватися на історії Саші, на історії побратимів з 95-ї бригади, які тримали Довгеньке. Тому що його тримала дуже невеличка група військових, але вони змогли утримати основну дорогу, яка була від Ізюма до Краматорська. Саме село знищене. Але завдяки йому та бригаді росіяни тоді не змогли дійти до Краматорська й узяти Краматорськ. І ми будемо спілкуватися з побратимами, які вижили, яким вдалося вийти живими з того бою і взагалі з того пекла, у якому вони тоді перебували, тому що їх крили усім, чим можна тільки крити: танки, арта.

Це диво насправді, що є хлопці, які змогли залишитися живими.

Історія буде побудована на Сашиних архівах, на відеоматеріалах, які ми вже передивилися у його телефоні. Там є відео боїв, там є відео їхнього життя. Саша знімав з лютого по 3-тє травня, він загинув 4-го травня. За два місяці є майже кожного дня відзняте відео їхнього життя в Довгенькому.

Слухайте також архівний матеріал: Зараз кожен має для себе визначитися — чи він збирає «тривожну» валізу, чи готується воювати — воєнкор Махов 

Анастасія Блищик допомагає реалізувати останнє бажання Олександра Махова

Іванна Слободянюк: З Анастасією безпосередньо ми будемо співпрацювати не лише при створенні фільму, але вона буде й у фільмі, тому що є нареченою Саші. Вон як ніхто краще знала Сашу і знала його не як військового, не як воєнного кореспондента, вона знала його насамперед як людину. І також її трансформація, яка відбулася з нею після загибелі Саші, коли вона з цивільної стала військовою. І зараз несе службу, і зараз продовжує воювати за двох.

Це надзвичайна сила жінки, яка показує, що ми маємо зараз боротися і продовжувати боротися під час цієї війни, великої, страшної війни, яка відбувається.

Ми втрачаємо близьких, ми втрачаємо тих, кого ми кохаємо, ми втрачаємо, на жаль, наших друзів і колег. Але при цьому ми маємо не скласти руки, не скласти зброю, а ми маємо продовжувати боротися як на полі бою, так і в цивільному житті.

Іванна Слободянюк: Він вже під час вторгнення, коли був у Довгенькому, він Насті писав, що все придумав: фільм буде називатися «Позивний „Журналіст“». Тобто він вже мав ідею, як має виглядати його фільм.

Ми дуже вдячні побратимам, що вдалося знайти цей телефон, що вони повернули його Насті.

Це найбільш, напевно, складний момент для нашої команди «Фелікс Продакшн», коли ми починаємо працювати з документальними фільмами — це тримати в руках архівні матеріали і життя людини, яке, на жаль, зруйнувала війна, і його більше серед нас немає. Ми як журналісти, як документалісти, ми розуміємо, що Саша правда знімав ці кадри для свого фільму. Він розповідає все, що відбувається. Він розповідає, що відбувається у них. Він розповідає, який день вони тримають Довгеньке. Олександр Махов був настільки професіоналом своєї справи, він був настільки чудовим журналістом, що навіть під час того, коли він вже був військовим, він продовжував бути й журналістом також. І це викликає надзвичайну повагу і вдячність Олександру. Що він не тільки нас захищав, а ще й задокументував те, що відбувалося у Довгенькому ті два місяці. Задокументував побратимів, яких, на жаль, вже немає в живих.

І ми спробуємо і розкажемо цю історію, і розкажемо історію Саші, і розкажемо історію побратимів, які обороняли Довгеньке і не дозволили ворогу пройти далі.

Слухайте також: Ми не виконали свого обов’язку перед тими, хто загинув на Майдані — Марія Назарова

«Це втрачає вся Україна»

Іванна Слободянюк: Дуже багато ми втрачаємо талановитих людей. І знаєте, як я кажу, що це не мати втратила  сина. Це не ми втратили друзів. Це втрачає вся Україна. Вона втрачає талановитих акторів, журналістів, військових, програмістів, лікарів, вчителів. Це можна перераховувати вічно.

• І ми маємо бути їм вдячними. І просто найменше, що може зробити моя команда для цього — це закарбувати ці імена. Скільки ми зможемо зробити, скільки фільмів ми зможемо відзняти. Щоб люди про них знали, щоб люди про них пам’ятали. Зараз важко дивитися такі фільми, безумовно. Але коли пройде 5, 10, 20 років, і наші діти будуть знаходити про цю війну якусь інформацію, вони будуть знаходити інформацію не просто загалом про війну і вторгнення Росії проти України, наші окуповані міста.

А вони знайдуть історію про Фелікса Куртаніча. Вони знайдуть історію про Олександра Махова. Вони знайдуть історії про інших військових і живих, і загиблих, яких ми будемо знімати.

І для мене дуже важливо, щоб це були саме імена, про які ми зможемо говорити та передавати, розповідати далі.

Я до вторгнення працювала у соціальних проєктах, була тревел-ведучою і розповідала про Україну. А зараз розповідаю про війну. І ці два роки кардинально змінили мене. І те, що відбувається усередині мене.

Звісно, історія про Фелікса Куртаніча розповідалася важко, тому що це взагалі особиста історія нашої команди та в більшості мене. Будь-яка історія людини, яка загинула, для мене є важкою. Я дуже емпатична, я дуже близько сприймаю все, що я бачу, все, що мені розповідають. І я проживаю завжди, начебто, з цими людьми. І потім це виливається у сценарій фільму. Я дуже довго відтягувала момент передивитися телефон Олександра, коли нам його Анастасія передала. І коли ми сіли й два дні дивилися архіви — це важко.

Але коли ти розумієш, для чого ти це робиш, а що ти не просто там копирсаєшся у житті людини, то ти знаходиш у собі силу, ти збираєшся і продовжуєш свою роботу.

Ми зробимо все можливе, щоб це кіно було таким, як його бачив Олександр Махов. Зробимо все можливе, щоб допомогти реалізувати те, що знає, те, що хоче Анастасія Блищик.

Читайте також: «Мавіки» — це очі наших військ — Станіслав Краснов про збір для 95 ОДШБр 

У травні 2022 року від обстрілів окупантів загинув доброволець та журналіст Олександр Махов. Олександр багато років працював на каналах «Україна» та «Україна 24» і висвітлював події на передовій. У жовтні 2021 року Олександр перейшов на канал «Дом». Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Наречена Олександра Анастасія Блищик повідомила на Facebook-сторінці, що 22 березня 2022 року він написав їй: «Хочу документалку, я вже все придумав. Називатиметься „Позивний „Журналіст“». Вона зазначила, що ідея створення такого фільму була підтримана на конкурсі PITCHUA+ за темою «Історії української сили».

Студія «Felix.production» створена на честь загиблого військового Фелікса Куртаніча, який був товаришем учасників команди. Про нього вони зняли фільм «Фелікс», авторкою якого є Іванна Слободянюк.  Фелікс Куртаніч у 2015 році вступив до лав ЗСУ. Там отримав позивний «Лис Подільський». Під час виконання бойового завдання Фелікс загинув у квітні 2022 року на Донеччині. Указом президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі