Фото: Kaboompics.com / pexels.com
Альона Кривуляк каже, що Україна завжди була тією країною, де випадки насильства щодо жінок та дітей були актуальними. А через те, що в нашій державі вкорінені стереотипи, зокрема гендерні, жінки та діти не звертаються за допомогою — через страх, реакцію суспільства тощо.
Експертка звертає увагу, що держава проводить масштабні інформаційні кампанії й змінює законодавство, що показує людям — захист у випадку насильства існує. Але при цьому статистику громадських організацій й державних структур свідчить, що після початку повномасштабного вторгнення рівень домашнього насильства, зокрема і насильства за ознакою статі, в Україні зростає.
«На жаль, в умовах повномасштабної війни ми спостерігаємо, що кількість випадків насильства щодо жінок, на превеликий жаль, зростає. Не можна сказати, що повномасштабна війна стала причиною цього. Але вона стала тим каталізатором, який показує, що домашнє насильство існує. І, на жаль, через величезний рівень агресії в суспільстві воно стає все жорстокішим і частіше повторюється», — каже представниця «Ла Страда-Україна».
Читайте також: Про сексуальне насильство або не говорять, або говорять дуже сенсаційно — Ліза Кузьменко
За словами Кривуляк, українське законодавство виділяє чотири основних форми насильства — психологічне, фізичне, економічне, сексуальне.
До прикладу, психологічне насильство це — словесні образи, приниження, знецінювання, порівняння людини, погрози тощо. Експертка зауважує, що 50% від загальної кількості звернень українців щодо насильства стосується саме психологічного. При цьому часто психологічне насильство поєднується з іншими видами.
Фізичне насильство — побиття, щипання, кусання, виривання волосся, викручування рук. Це форма, ознаки якої інколи можна побачити безпосередньо на тілі людини. На фізичне насильство припадає десь 30% звернень, каже Кривуляк.
Економічне насильство доволі складно ідентифікувати, розповідає експертка. Воно може проявлятися в обмеженні людини в необхідних ресурсах. Наприклад, людину можуть вигнати з будинку, обмежити в їжі, забирати кошти. Близько 20% звернень щодо насильства припадає на економічне.
З сексуальним насильством, зауважує Кривуляк, проблема. Адже його випадків багато, але репрезентативних даних нема. З офіційних джерел, близько 1% від загальної кількості звернень припадає на звернення про сексуальне насильство.
«До сексуального насильства ми можемо відносити й факти зґвалтування, і факти сексуальних домагань, і, наприклад, факти різноманітних сексуалізованих жартів — досить часто це стосується жінок. Також це лапання інтимних частин тіла. Через те, що ми доволі стереотипно ставимося до випадків сексуального насильства і дуже соромимося про це говорити, в нашій країні це дуже латентне явище, і з офіційних даних це всього лише близько 1% звернень», — розповідає представниця «Ла Страда-Україна».
Існує ще цифрове насильство, або ж кібернасильство. Воно може охоплювати й інші види. Кривдники, до прикладу, найчастіше в кіберпросторі використовують психологічне насильство, або ж переслідування чи сталкінг. Притягнути винних до відповідальності за застосування цієї форми насильства доволі складно, каже Кривуляк.
Читайте також: Понад 300 людей вже отримали репарації через сексуальне насильство під час війни — Левченко
Експертка каже, що існує дуже багато стереотипів щодо насильства. Наприклад, що винною у насильстві може бути постраждала сторона. Або ж коли крики й приниження зі сторони кривдника виправдовують його «запальним характером». Відповідно, це нібито просто треба терпіти. Хоча, запевняє Кругляк, це не так. Будь-яке насильство не варто терпіти, адже це порушення прав людини.
«Так само є стереотип, який стосується того, що сексуального насильства нібито не буває в шлюбі. Начебто якщо люди узаконили стосунки чи повінчалися, то це означає, що будь-який секс між подружжям є людським обов’язком. Але насправді це величезний міф, тому що сексу можна не хотіти, і це правда. Тобто немає людей, які постійно хочуть сексу. Тому немає ніяких подружніх обов’язків в цьому контексті», — розповідає експертка.
Також є стереотипи, пов’язані з осудом населення. Тобто коли люди бояться звертатися за допомогою, бо це можуть не сприйняти батьки, сусіди тощо. Але Кривуляк каже, що завжди важливо пам’ятати про себе і свою цінність як людини, адже ваше життя є лише вашим, а не вашого оточення.
Інший стереотип — недовіра до державних структур. До прикладу, людина побачила негативний приклад роботи поліції у випадку з домашнім насильством і вирішила, що не звертатиметься до неї у своєму випадку. Але насправді багато державних структур готові допомагати жінкам у випадку насильства.
Серед стереотипів також те, що дитина обов’язково має жити з татом та мамою, навіть якщо у родині панує насильство.
«Є установка, що в дитини має бути тато і мама, повна сім’я. Але я завжди кажу про те, що дитина має жити не в повній, в повноцінній сім’ї. Тобто дитина має бути щасливою, дитина має розуміти, що може бути так, що тато і мама живуть окремо, але при цьому вони ідеальні, бо вони не сваряться між собою, ніхто нікого не б’є. Так буває — ми живемо окремо, але це щастя для кожного із батьків, це щастя для дитини», — зауважує представниця «Ла Страда-Україна».
Читайте також: Лише 50% справ про сексуальне насильство доходять до суду — адвокатка
Кривуляк каже, що якщо ми говоримо про відповідальність за насильство, то в цьому контексті Україні є ще куди рости. І хоч наша держава ще у 2022 році ратифікувала Стамбульську конвенцію, наше національне законодавство все одно ще не відповідає рівню міжнародного законодавства.
Загалом же ситуація з відповідальністю на законодавчому рівні є доволі непоганою, вважає експертка. Адже, до прикладу, в Україні криміналізоване домашнє насильство. Але кримінальну відповідальність кривдник може понести лише після доведення системності насильства. Тобто, якщо людина вперше та вдруге вчинила щодо іншої людини, фізичне, психологічне чи економічне насильство, то в обох випадках вона нестиме адміністративну відповідальність. Кримінальну — вже після третього і більше встановлення факту насильства.
Винятком є сексуальне насильство, кримінальну відповідальність за яке несуть у будь-якому випадку.
«Але інколи людям доволі важко доводити систематичність. Тобто через те, що ми, наприклад, часто впевнені, що психологічне насильство — це щось несерйозне, ми можемо не звертатися до поліції чи центрів соціальних послуг для того, щоб зафіксувати такі випадки. І якщо ми не фіксуємо ці випадки, то держава не знає про те, що така ситуація з нами відбулася. Це означає, що ми не можемо довести систематичність», — каже Кривуляк.
Читайте також: В Україні штраф за домашнє насильство часто може сплачувати сама потерпіла — суддя
Альона Кривуляк каже, що при вчиненні будь-якої форми насильства початково варто звертатися до поліції за номером 102 або 112.
Також експертка зауважує, що в Україні існують притулки для постраждалих від домашнього насильства. Там жінки, які стикнулися з випадками домашнього насильства або насильства за ознакою статі можуть розраховувати на проживання до трьох місяців (у деяких випадках більше). У цих притулках жінка (сама або з дитиною) може одночасно отримати послуги психолога, юриста, соціального працівника, медичні послуги. Через повномасштабну війну в Україні недостатня кількість таких притулків, каже спікерка.
Також в Україні кожна людина, яка стикнулася з випадком домашнього насильства, має право на безплатного державного адвоката, який представлятиме інтереси людини в суді. Цих адвокатів надають у центрах безплатної правничої допомоги.
«Якщо вам потрібна якась додаткова інформація, то ви також завжди можете розраховувати на гарячі лінії, які можуть надавати допомогу і підтримку постраждалим від насильства. Зокрема є національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, яка працює за коротким номером 116 123. Також є урядова державна гаряча лінія, яка працює з випадками домашнього насильства і насильства за ознакою статі. Її номер телефону — 1547. Обидві ці лінії працюють цілодобово», — розповідає Кривуляк.
25 листопада — Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.
Нагадаємо, з початком повномасштабного вторгнення в Україні зросла кількість випадків сексуального та домашнього насильства, особливо проти дітей.
Про це в ефірі подкасту «Побачити невидиме» на Громадському радіо розповіла начальниця Департаменту захисту інтересів дітей та протидії насильству Офісу генпрокурора Юлія Усенко.
За її словами, у 2023 році кількість дітей, що постраждали від сексуального насильства, перевищила 800 осіб. За 9 місяців 2024 року цей показник вже досяг рівня 2022 року.
Часто постраждалими є не лише діти, але й жінки та чоловіки, які потерпають від домашнього насильства. Вже у 2023 році кількість випадків домашнього насильства зросла на 70%, а у 2024 році показник зріс більш ніж на 200% порівняно з 2022 роком.
Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі