Сергій Параджанов. Ілюстративне фото: Юрій Мечитов
9 січня стало відомо, що Національна комісія з реабілітації на своєму останньому засіданні в грудні 2023 року реабілітувала кінорежисера Сергія Параджанова після того, як радянська влада у 1974 році звинуватила його в «українському націоналізмі та гомосексуалізмі» та засудила на 5 років таборів суворого режиму.
Про справу Параджанова детальніше розповідає голова Національної комісії з реабілітації, дослідник історії радянських спецслужб та політичної історії XX століття, автор та співавтор близько 30 книг на тему політичних репресій, редактор серії «Реабілітовані історією», вчений секретар відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України Національної академії наук України Роман Подкур.
Роман Подкур: Процес реабілітації Сергія Параджанова тривав дуже довго. Але спроби реабілітації відбувалися постійно, я знаю, як мінімум, дві таких. Під час однієї з них була відмова у реабілітації. Причина такого рішення ґрунтувалася на наявному на той момент законодавстві. Річ в тому, що раніше брали тільки «голу» справу. Тобто була кримінальна справа, і відповідно до її параметрів юристи оцінювали, підлягає Параджанов реабілітації, чи ні. Оскільки Параджанова звинувачували у гомосексуалізмі, не було законних підстав для його реабілітації, відповідно до чинного тоді закону про жертв політичних репресій. Однак, після ухвалення нового варіанту цього закону, з’явилися певні підстави. Адже Національна комісія з реабілітації й обласні комісії отримали можливість оцінювати не лише кримінальну справу, а й інші, супутні документи, які фактично спровокували й ініціювали її. Саме ці документи й дали можливість реабілітувати режисера.
Роман Подкур: Параджанова звинувачували в «гомосексуалізмі й порнографії», а також мали ще навішати на нього торгівлю антикваріатом тощо. За такими загальнокримінальними статтями намагалися засудити в першу чергу дисидентів. Чекісти намагалися їх зганьбити перед радянським суспільством, показати, що це маргінали, збоченці. Приклади засудження за подібними статтям не поодинокі. Це, наприклад, стосувалося і В’ячеслава Чорновола.
Читайте також: Коли почалися зйомки «Тіней забутих предків», ми не розуміли, що робить Параджанов, — Кадочникова
Ірина Сампан: Життя Сергія Параджанова перевернулося у 1965-й рік, на прем’єрі його фільму «Тіні забутих предків». Під час прем’єри Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл влаштували протест проти масових арештів українських інтелектуалів, які пройшли напередодні. Але у фільмах-спогадах про Параджанова частина його друзів казали, що Сергій Йосипович не мав амбіцій для політичних повстань чи протестів, і сам фільм не є політичним. На вашу думку, чи не став Параджанов заручником цієї акції, чи змінилось би щось, якби, повз фільм пройшли повз?
Роман Подкур: «Тіні забутих предків» чіпляли людей, бо це був етнографічний фільм. Але водночас це був фільм, який допомагав знайти само національну самоідентифікацію. Тобто сам характер, поведінка Параджанова, який зрозумів, що у глядача викликає емоції, рано чи пізно спровокували б його до дій. Не можна сказати, що саме Дзюба та його колеги стали однією із причин такої підтримки. Фільми, характер, новаторство, мистецькі напрацювання Параджанова стали основною причиною.
Навіть після звільнення із в’язниці він намагався знімати фільми, зняв стрічку на вірменські мотиви «Ашик-Керіб». Все це підтримувало національну самоідентифікацію.
Чимало митців, коли працюють, намагаються отримати фідбек, емоції глядача. А радянська влада боялася живих емоцій, бо вони викликають певні інші моменти, роздуми. Роздуми про те, чи я українець, чи вірменин, чи азербайджанець. Це етнографія, яка провокує питання про те, хто я, які свята святкую, на якій землі живу. Влада цього боялася і тому вбивала в голову соцреалізм.
Роман Подкур: Коли Параджанова засудили, то спеціально опублікували повідомлення про це у газеті «Вечірній Київ». Там розповідали, що режисера засудили за розпусту, різноманітні збочення, за те, що він влаштував на своїй квартирі притулище. Цю замітку розмістили серед повідомлень про якихось кримінальників засуджених за грабування.
Але при цьому за звільнення режисера почали клопотати відомі іноземні діячі кіно: Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Жан-Люк Годар, Роберт Де Ніро та інші митці світового рівня. Серед радянських митців за нього клопотав Юрій Нікулін, Андрій Тарковський та чимало інших людей. Клопотав навіть Сергій Герасимов — режисер-постановник, який був аж надто прихильник соцреалізму. За нього клопотали, бо розуміли силу цього режисера, розуміли, що він один із небагатьох, хто може представляти СРСР на світовому рівні, давати авангардне кіно.
Читайте також: Ін’єкція інсуліну, яку мали зробити Параджанову в колонії, містила рідкий гіпс — продюсер Сергій Проскурня
Роман Подкур: У кримінальному середовищі люди, яких судили за гомосексуальність, займали найнижчу сходинку ієрархії в колонії. І до певного періоду для Параджанова це був жах, він писав про це. Він виконував найтяжчу і непрестижну роботу у колонії, над цим насміхалися всі в’язні. Але, за різними переказами й джерелами, на певному періоді серед в’язнів поширилася інформація, що Параджанов людина, яка протистояла владі. А кримінальники теж боролися з владою, вони не любили її. І на певному етапі це зіграло свою роль, і режисер став «авторитетом» серед в’язнів.
Сергій Параджанов — кінорежисер, сценарист вірменського походження, який народився у Тбілісі та сидів у російській в’язниці за український націоналізм.
1964 року режисер презентував фільм «Тіні забутих предків», яку зняв за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Ця стрічка принесла Параджанову міжнародне визнання. Зокрема, 39 міжнародних нагород, 28 призів на різноманітних кінофестивалях (із них 24 – гран-прі).
КДБ звинуватило Параджанова в підтримці українських дисидентів, зокрема Іван Дзюби, та відкритій критиці радянської влади. У грудні 1973 року режисера затримали в Києві та помістили до Лук’янівської в’язниці. Йому закидали звинувачення в «розбещенні чоловіків» та «організації кубла розпусти».
У квітні 1974 року після двох днів закритого засідання Київський обласний суд засудив Сергія Параджанова до п’яти років ув’язнення в таборі суворого режиму з конфіскацією особистого майна за статтями про одностатеві зв’язки, насильство та порнографію, хоча в обвинувальному вироку були статті й про «спекуляцію» та «український націоналізм».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі