«Я хочу писати книгу — а в мене виходить хіп-хоп»: співачка Блекфіш про новий проєкт

Андрій Куликов: Отже, ця артистка у студії Громадського радіо ще не була, називається вона Блекфіш — «Чорна Риба» по-нашому. Зараз вона вся в чорному. Кліп вона такий зробила незвичний – і музично для цієї артистки, яку я знаю давненько (але поки не буду говорити, хто вона – окрім як Блекфіш), і за змістом. Слово артистці Блекфіш.

— Дуже приємно. Ви знаєте, в мене прем’єра мого проєкту Mari Cheba була на Громадському — перший трек. І от в мене вперше етер на радіо якраз знову на Громадському в рамках вже Блекфіш. Це мій другий проєкт. Тобто, я веду вже два проєкти, і це «текстовий» проєкт.

Він почався з того, що я хотіла написати роман. Якось дуже багато в мене переповнювало слів – саме слів, а не музики, і я записалася на річну програму літературної майстерності написання книги. Це така британо-українська була дуже класна програма, вона ще триває три місяці. Але під час того як нас навчали, в мене, знаєте, як рикошет відбувся (сміється). Я хочу писати книгу — а в мене виходить хіп-хоп.

Ну так можна написати книгу в стилі хіп-хоп!

— Я не знаю. Я поки що просто пишу треки, а там як вийде. Подивимось. Може, й вийде колись книга під Блекфіш.

А наскільки довелося змінювати своє ставлення саме до музики, не до слова?

— Я дуже органічно і комфортно саме в стиль хіп-хоп зайшла, бо цей текст, який почав по ходу творчого процесу з мене виходити, був достатньо радикальним, неприємним, можливо, десь різким. В цьому проєктові є нецензурна лексика. В трекові, які сьогодні буде звучати, її немає, але в інших треках є. Тому що хіп-хоп сам по собі – це такий жанр, який зародився як протест.

Це був жанр, який зародився в 70-х роках, коли чорношкірі американці відстоювали свої права. Вони, буквально виходили на вулиці на такий собі перформанс за свої права, і розповідали про те, як ці права порушують, як їх вбивають, як їх принижують.

І це був перформанс на межі музики і соціальних текстів, соціальної реальності. Зараз, як на мої відчуття, у нас якраз суспільство в такому стані, коли права людей дуже сильно порушуються. Ми вже настільки це відчуваємо — кожен на собі, — всі ці утиски.

• Як в армії, так і в цивільному суспільстві. І я відчуваю, що я хочу про це розповідати. Тобто є, наприклад, військові, які не можуть говорити про те, які страшні речі відбуваються з ними в житті, або про те, що відбувалося з ними під час їхньої служби. А я їхні історії зберігаю, збираю, і потім це виливається в якісь мої треки про друзів, цивільних або військових.

А як сталося так, що у записі взяли участь люди з НГУ (Національна гвардія України)?

— Не в записі, а у відео. Сили оборони України складаються з ЗСУ, ГУР, СБУ, НГУ. У нас часто є таке сприйняття, що воює тільки ЗСУ, але насправді кожне представництво Сил оборони України має якусь певну свою специфіку. От кліп, який ми зняли з НГУ (це 27-ма Печерська бригада НГУ) – це такий особливий випадок.

Ми зустрілися поговорити про те, як можна поєднати творчість і спільну концепцію того, як ми формуємо образ військового в суспільстві. Була дуже приємна розмова з пресофіцеркою про те, що вони хотіли би. Я їм поставила пісню «Без пікселю», вона їм відгукнулась і ми запросили військових з цієї бригади на зйомки.

Молодих — от ми хотіли саме показати молодих двадцятирічних військовослужбовців і військовослужбовиць (для мене було важливо, щоб були й дівчата). Ми хотіли показати, що нам треба руйнувати бар’єри між сприйняттям тих людей, які вже вдягли піксель, і цивільними. Показати, що ці люди не стали для нас чужими. І, можливо, доєднатися до лав армії, – зокрема, зараз я говорю про 27 Печерську бригаду. У них є свій сайт, ви можете заповнити анкету, вас запросять на співбесіду, щоб познайомитись, вони дуже в цьому плані відкриті.

Можна все ж таки один раз вас на ім’я назвати?

— Так.

Марі, мені просто подобається до вас звертатися як до людини, а не до проєкту. Отож, слухаємо пісню «Без пікселю» Блекфіш.

То це була колаборація тільки на відео, а не в записі?

Спочатку була пісня. Вона передавала почуття артиста про наше українське суспільство, яке вже четвертий рік у війні. Ми не можемо сказати, що ті почуття патріотизму, які переповнювали українців в 2022-му році, залишились тими ж самими.

Насправді, ми дещо переоцінювали ще тоді те, що нас переповнювало. Ми висували наперед те, що нас переповнювало, а те, що не доповнювало, замовчували.

І ми за цим не бачили дуже багато речей всередині. І зараз у нас відбувається певний відкат, більш доросле й раціональне сприйняття реальності і, в принципі, себе під час війни. Тому це відео про таку, як на мене, можливість і спосіб знайти своє місце.

Ми в одній частині нашого відео показуємо військовослужбовців 27-ї бригади у пікселі, тобто, у формі. А в другій частині показуємо їх в цивільному одязі — тобто, говоримо, що вони такі самі звичайні люди, як ми. І все це на фоні київських муралів, які тим чи іншим чином пов’язані з нашою військовою реальністю. Тобто, навіть стіни Києва, наші мурали пронизані вже цими темами.

І там, до речі, є один мурал, який називається «Запорізький месник», який присвячений одному з героїв НГУ, наймолодшому Герою України. Це їхній особистий мурал, про який я, наприклад, не знала. Ми багато чого не помічаємо. Не бачимо, як мистецтво реагує (особливо вуличне мистецтво, а хіп-хоп якраз є вуличним мистецтвом).

Якраз хотів запитати: а чого вас на вуличне мистецтво потягнуло?

Мене зараз просто дуже розчаровує те, що відбувається в світському (скажімо так) музичному просторі. Воно якось все далі й далі йде за грошима – кудись у 2016-й рік. А я про реальність, яку ми створюємо як українці.

Я вважаю, що має бути якийсь опозиційний погляд: наприклад, є масова культура, а є не масова культура. І не масова культура якраз про те, що є люди, яким я хотіла би дати голос. І це голос вулиць, голос простих людей. Не знаю, чи в мене вийде це. Це мій такий особистий експеримент.

Я пишу цю історію з початку, і в мене в черзі зараз аж сім треків. 28-го лютого виходить альбом Міші Правильного і Гоні «Що ти мелеш», де я записалась на фіті Це хіп-хоп андеграунд, дуже жорсткий хіп-хоп, який говорить про дуже незручні речі. Це наша така карикатура на себе, ми маємо цю іронію бачити, тому що якщо ми не зможемо іронізувати над собою як суспільством, показувати і висміювати наші недоліки – то ми будемо перебувати в ілюзії, що у нас все добре і ми прекрасні. Насправді, нам дуже потрібно бути самокритичними. І ось ця сцена мені дуже подобається. Подобається, що там дуже багато людей, які співпадають з моїми поглядами на реальність України.

Поясніть назву — що таке Блекфіш?

— Це більше про темну сторону. Тобто, Блекфіш — це мій особистий образ, який я собі вигадала. Це кит косатка — хижа риба. Цей образ про те, що ми маємо вміти себе захищати. А якщо ми подивимось на цілісну особистість, яка є дорослою з точки зору психології, то в нас у всіх є аспект тіні. Коли ви більш-менш починаєте усвідомлювати свої заборони, табу — якісь речі, які вам нав’язувались ззовні, з родини чи оточення, – і ви починаєте усвідомлювати хто ви у цьому є, то у вас виникатиме протест, у вас будуть виникати якісь питання, буде боротьба. І оця темна сторона допомагає усвідомити свої цінності особистісні і відрізнити їх від нав’язаних ззовні.

Як на мене, зараз такий час, що багато українців вже відчувають, що щось треба змінювати. Десь щось працює на такому ілюзорному сприйнятті. Буде багато легких рішень ми приймаємо. А дуже важливо всередині пропрацьовувати якісь речі, дивитись всередину себе – чи не замилені в нас очі на щось, чи не спростили ми погляд на речі, чи не хочемо ми простих рішень, чи не хочемо ми знецінити себе, свій шлях.

Тому не знаю, куди це приведе, але це точно щось інше. І це треба було назвати по-іншому.

Сподіваюся, ми ще будемо з вами зустрічатися. Але від себе особисто скажу: цінуючи новий проєкт, я вас прошу — не забувайте про попередній.

— Добре! (сміється).

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за покликанням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси й подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon
• PayPal: vokyluk@ukr.net