На лінії зіткнення, та в «сірій зоні» продовжують працювати школи

Що робити для поновлення повноцінного навчального процесу в тих районах Донбасу, які постраждали від війни, або перебувають поблизу небезпечних територій?

Якщо раніше в школі було, скажімо, 450 учнів, а зараз їх чисельність скоротилась до кількох десятків, треба усвідомлювати, що все одно там є люди – розповідає волонтерка та голова громадського об`єднання «Об`єднана поміч Україні» Тетяна Тарасевич. Є «невиїздні» сім`ї, які в силу різних обставин, не можуть залишити свої домівки. І в цих сім`ях залишаються діти. Ці діти мають право на життя та освіту, і це наше завдання — забезпечити їхнє право. Для цього волонтери, звісно, тиснуть на державу — ми зустрічаємось з чиновниками з Міносвіти та інших державних установ, пропонуємо і вимагаємо здійснювати відповідні програми на Донбасі. Але всі розуміють, що у держави просто не вистачає сил і ресурсів все потягнути одразу. І тут вступає в дію громадянське суспільство. Ми започатковуємо програми візитів дітей з Донбасу в інші регіони України. Ідея в тому, щоб учні пожили в сім`ях, познайомились з іншими регіонами країни. Існують також програми поїздок за кордон, в країни з потужною українською діаспорою. А ще волонтери та освітяни запропонували дуже цікаву ініціативу — в одній з київських шкіл відновлюють, ремонтують меблі і парти, які вже були у використанні і передають на схід: туди, де школи постраждали від обстрілів та втратили своє майно. Буде дуже добре, коли таку ініціативу підхоплять більшість шкіл в Україні — розповіла волонтерка Тетяна Тарасевич.

Дмитро Тузов: Чи не драматизували ми, коли розповідали про ситуацію з навчальними закладами на Донбасі?

Тетяна Тарасевич: Драматизму тут я не побачила, ситуація дійсно доволі складна. Давайте почнемо з того, що війна йде вже не перший рік і багато шкіл зазнали великих втрат. Після обстрілів там немає вікон, парт, даху. Територія Донецької та Луганської області — це Україна, на цьому ми ставимо крапку. Якщо це Україна, то там мешкають наші люди. Наша задача підтримати наших громадян. Ми маємо виховати таку націю, котра любить нашу державу, ми маємо виховати патріотів.

Ольга Веснянка: Я з вами погоджуюся, що це дуже важлива тема — освіта. І тут питання навіть не в патріотизмі, а в тому, що люди зможуть писати і читати і обирати своє рішення, та реалізовуватись у житті. Право на освіту, воно є незалежно від того, чи ти ходиш у вишиванці, чи не у вишиванці.

Тетяна Тарасевич: Це гуманітарне питання, але зверніть увагу на те, яку дитину ми виростимо. Якщо це дитина не буде мати права на освіту, що регламентовано міжнародним правом. Якщо ця дитина не буде мати нормального дитинства, то якою людиною вона виросте? Чи буде вона любити цю державу, чи вона буде її ненавидіти.

Ольга Веснянка: Варто все ж таки говорити про життя, а не про любов до держави. Розумієте, тут таке питання, коли дійсно треба десь жити, отримувати освіту і треба щось їсти. Це найперше, що ми маємо вирішити. А одразу людям, кому ще, можливо, немає що їсти ставити питання, якою мовою ти говориш недоречно.

Дмитро Тузов: Я думаю, що освічені люди, вони приймають значно виваженіше рішення в своєму житті. Мені здається, що чим вищій рівень освіти, тим менше тієї небезпеки, що будуть закликати війська іншої держави на територію своєї країни.

Тетяна Тарасевич: У багатьох людей на території інших областей є таке враження, що ось в Луганській області всі сепаратисти і не люблять Україну. І взагалі, нащо їм допомагати, вони нам в спину стрілятимуть. Це не зовсім так. Зараз йде велика робота, і дійсно там є багато патріотів. Якщо в школі раніше навчалося 450 дітей, а зараз залишилось 87 дітей. Діти там залишились і вони мають навчатись. Це залежить і від рівня викладачів і від оснащеності школи. На жаль, в державі зараз така ситуація, що коштів на реалізацію багатьох планів та програм банально немає.

Перше, що ми могли зробити для Луганської області — це взяти шевство. Ідея закладається в тому, що є україномовні школи закордоном, є школи приватні, є школи на території України, яким є чим поділитись. Не тільки в матеріальному сенсі, але і в моральному також. Можна встановити комп’ютера з інтернетом і зробити телеміст, можна давати одне одному завдання щопонеділка, одна школа іншій. І це теж буде підтримкою, що вас не кинули. Можна обмінюватися учнями і їздити на екскурсії. Можна обмінюватися на канікули.